Сказати, що японсько-південнокорейські відносини наприкінці 2010-х – на початку 2020-х років пройшли через важку смугу, було б применшенням. Від торговельних і територіальних суперечок до інциденту з захопленням радаром, ситуація погіршувалася постійними історичними суперечками, які випливали на поверхню в гучних судових справах. У якийсь момент здавалося майже неймовірним, що двосторонні відносини коли-небудь відновляться.
Це робить, здавалося б, швидкий поворот, здійснений адміністраціями Кішіди Фуміо і Юн Сун Йоля, ще більш вражаючим; протягом декількох місяців після вступу на посаду кожного з них на порядку денному було відновлення так званої «човникової дипломатії», вирішення торговельних суперечок епохи Абе-Мун і навіть тристоронні саміти за участю Сполучених Штатів Америки. На тлі триваючої військової експансії Китаю, відновлення імперської агресії росії та періодичної войовничості Північної Кореї ці кроки до примирення відповідають очевидним інтересам як Японії, так і Південної Кореї.
Однак у чудодійній мазі, яку використовують лідери двох країн, є кілька дуже великих ложок дьогтю.
Головною з них є вроджена непопулярність як Кішіди, так і Юна; згідно з нещодавнім опитуванням, рейтинг Юна становить 36,3%, в той час як через скандал з «брудними фондами» рейтинг Кісіди впав до 26%. Навіть якщо ці проблеми вдасться подолати, невирішені історичні питання все ще киплять, інші лінії розлому, такі як суперечка за острови Токто/Такешіма (Ліанкурові скелі), залишаються невирішеними, і в будь-якому випадку було б нерозумно очікувати, що багаторічна ворожнеча може бути змита так швидко.
Ще більшою проблемою є можливість того, що майбутні політичні наступники Кішіди і Юна можуть звести нанівець їхню роботу. Серед головних претендентів на заміну Кішіди щонайменше двоє є членами Ніппон Каіґі, яка пропагує саме той вид історичного ревізіонізму, до якого Південна Корея дуже чутлива, а керівництво опозиційної Демократичної партії Південної Кореї недвозначно дало зрозуміти, що не підтримує політику Юна щодо Японії.
Отже, хоча на даний момент це зближення здається позитивним, його фундамент здебільшого побудований на піску; для того, щоб воно тривало, як Японія, так і Південна Корея повинні докласти більше зусиль для вирішення невирішених питань.
Історія, примирення та спільні цінності
Сполучені Штати вже давно ставлять Японії та Південній Кореї питання з кулуарів: «Чому ви двоє не можете просто порозумітися?».
Відповідь, звісно, має насамперед історичне підґрунтя. Попри всі заяви про «відносини, орієнтовані на майбутнє», історія залишається визначальним фактором. Ліберальна партія Південної Кореї, яка зараз перебуває в опозиції, зокрема, продовжує балотуватися на платформі, яка, на її думку, ґрунтується насамперед на пошуку справедливості від Японії щодо минулих історичних проблем, і дехто стверджує, що це іноді переростає в ширші антияпонські настрої.
Так це чи ні, але масштаб чутливості в Південній Кореї неможливо переоцінити – торговельна суперечка 2019 року, значною мірою пов’язана з суперечкою про компенсацію за примусову працю у воєнний час, призвела до широкомасштабного руху бойкоту японських товарів і навіть спричинила зниження кількості поїздок до Японії на 17,9 відсотка. Колишній посол Сполучених Штатів у Південній Кореї Гаррі Гарріс, японець за походженням, навіть «потрапив під обстріл» через вуса, які, як вважалося, мали схожість з вусами діячів колоніальної епохи. Зі свого боку, японські політики, які роблять історичні ревізіоністські заяви або відвідують храм Ясукуні, ще більше розпалюють суперечки. Спадщина колоніального періоду не може бути легко забута.
Історія непорушна, і примирення не прийде легко чи швидко. Проте вирішення цих питань залишається важливим для довгострокових відносин та інтересів обох народів. Мета цієї статті не полягає в тому, щоб сказати, яка сторона повинна зробити більше для вирішення історичних питань і досягнення примирення, або запропонувати шляхи для примирення обох сторін. Однак, у якості практичного визнання природи японсько-південнокорейських відносин і меж того, що можна очікувати від співпраці, важливо підняти це питання. Щонайменше, це має підказати нам, що не варто очікувати занадто багато і занадто швидко, а також підкреслити потенційні небезпеки для будь-якої нинішньої двосторонньої чи тристоронньої співпраці. Якщо питання історії не будуть вирішені, то повернення до запеклої епохи Абе-Муна не виключене, і такий результат буде лише на користь спільним супротивникам як Японії, так і Південної Кореї.
Незважаючи на ці історичні проблеми, японські та південнокорейські цінності в питаннях сьогодення значною мірою збігаються.
Коли Юн проголосив, що Південна Корея і Японія поділяють універсальні цінності і переслідують спільні інтереси, це не було порожнім звуком. Обидві країни підкреслюють схожі цінності у своїх програмних документах, що стосуються таких сфер, як зовнішня допомога, оборона та зовнішня політика, наголошуючи на свободі та правах людини. Обидві країни належать до провідних демократій разом з Тайванем і є важливими носіями демократичних цінностей у регіоні, де панує автократія. Обидві країни високо цінують свої відносини зі Сполученими Штатами і підтримують збереження міжнародного порядку, заснованого на правилах.
Це спільні ідеали, на які можна спиратися; вони є міцним фундаментом для альянсу не лише інтересів, але й цінностей – цінностей, які обидві країни вважають вартими просування і захисту. Ефективний захист цих цінностей вимагає об’єднаних дій, а суперечки з історичних питань між двома найзатятішими захисниками цих цінностей – це зняття відповідальності з тих, хто покликаний їх захищати. Для того, щоб межі співпраці між Японією і Південною Кореєю були повністю подолані, необхідно знайти реальні, довгострокові рішення історичних суперечок між двома країнами і розглядати їх як життєво важливі питання національної безпеки.
Єдність і спільні цінності як національна безпека
Китай, росія і Північна Корея – ядерні держави з територіальними амбіціями, нестабільними урядами або і тим, і іншим – представляють три найнебезпечніші виклики світовій безпеці, і, можливо, вони стають все більш тісно пов’язаними між собою. Хоча я сам стверджував, що такі альянси вузьких інтересів недовговічні порівняно з альянсами, побудованими на цінностях, ці країни, тим не менш, становлять довгострокову загрозу, оскільки кожна з них небезпечна навіть сама по собі. Ані Японія, ані Південна Корея поодинці не мають достатньої сили, щоб ефективно стримувати чи обмежувати будь-якого з них, і лише через збереження дружніх, об’єднаних відносин можна досягти цілей обох країн.
Автократичні держави вже давно намагаються посіяти взаємний розбрат і ненависть. Зокрема, запрошення Китаєм тодішнього президента Південної Кореї Пак Кин Хе відвідати військовий парад на площі Тяньаньмень у 2015 році викликало негайну тривогу у Вашингтоні і Токіо, і Пекін намагався використати спільну історію японського колоніалізму в інших своїх відносинах з Південною Кореєю. Він також практикує операції впливу в Південній Кореї, спрямовані на розкол суспільства, і не важко уявити, що такі операції впливу можуть бути використані і для підриву японсько-південнокорейських відносин. І росія, і Північна Корея також інвестують значні кошти в операції впливу, і можна очікувати, що спроби вбити клин між Японією, Південною Кореєю і Сполученими Штатами триватимуть і надалі.
Однак ця тактика є ефективною лише тому, що політики не змогли вирішити невирішені історичні питання; без котла, в якому можна було б «варити воду», ефективність таких зусиль неминуче знизиться. Ось чому вирішення цих питань є життєво важливим питанням національної безпеки як для Японії, так і для Південної Кореї – створення справді дружніх і позитивних відносин є найкращим способом захиститися від тих, хто намагатиметься вбити клин. Зміна керівництва в Японії чи Південній Кореї не становила б великої загрози, якби майбутні лідери не зіткнулися з неминучою проблемою історичних суперечок.
Тиск чи заохочення – єдність є ключовим фактором
За нинішнього стану речей такі країни, як Північна Корея, можуть просто чекати на зміну керівництва, щоб використати розкол у своїх цілях.Життєво важливо позбавити їх цієї можливості. Незалежно від того, чи здійснюється тиск або заохочення, політичні цілі Японії і Південної Кореї з більшою ймовірністю будуть досягнуті за умови єдності. Санкції і стримування менш ефективні, коли є слабка ланка, а сила спонукання з боку окремих держав недостатньо сильна, щоб призвести до значущих, довгострокових змін, доки існує ймовірність, що вони будуть скасовані пізніше. Єдність – справжня єдність без розбіжностей, які можна використати – є ключем як до ефективного спонукання, так і до тиску. Знову ж таки, якщо «казан» прибрали, його більше не зможуть розпалити супротивники, які бажають лише шкоди як Південній Кореї, так і Японії.
Фундамент спільних цінностей є важливим першим кроком, і з інституціоналізацією тристоронньої співпраці, яку просуває адміністрація Байдена, є надія, що принаймні деякі з переваг відлиги Кішіди-Юна будуть довготривалими. Проте для того, щоб вигоди від зближення були постійними, реальними і тривалими, необхідно знайти рішення, якими б важкими вони не були. Це єдиний спосіб захистити як японські, так і південнокорейські цінності та інтереси в довгостроковій перспективі.
Джеймс Кайзука
