Південна Корея і Організація Північноатлантичного договору (НАТО), схоже, приречені на більш тісне партнерство. На саміті НАТО у Вільнюсі в 2023 році президент Південної Кореї Юн Сок Йоль та Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг ухвалили Індивідуальну програму партнерства (Individually Tailored Partnership Program – ITPP), яка зобов’язує поглиблювати співпрацю в 11 сферах – від нерозповсюдження до нових технологій. У лютому міністр оборони Шин Вон Сік зустрівся в Сеулі з генералом Крістофером Каволі, командувачем Європейського командування Збройних сил США і Верховним головнокомандувачем ОЗС НАТО в Європі. Вони домовились посилити співпрацю між військовим керівництвом і наголосили на підтримці НАТО у стримуванні провокацій з боку Північної Кореї.
На тлі посилення стратегічної конкуренції між США і Китаєм, вторгнення росії в Україну і постійного порушення Північною Кореєю міжнародного права через випробування балістичних ракет і передачу озброєнь, Південна Корея і НАТО розбудовують тісніші зв’язки. Однак, хоча кожна сторона може багато виграти від посилення співпраці, її слід здійснювати обачно, оскільки існує стільки ж ризиків, скільки і можливостей для розвитку зв’язків.
Рушійні сили співпраці
Південна Корея і НАТО розуміють, що для подолання спільних викликів безпеці в Індо-Тихоокеанському регіоні і Східній Європі необхідна тісніша співпраця. Міжрегіональна координація необхідна для ефективного стримування і реагування на посилення ракетних випробувань Північної Кореї, ядерні загрози, кібератаки і крадіжки криптовалют. У 2022 році Північна Корея кодифікувала використання ядерної зброї на законодавчому рівні, а в 2024 році Пхеньян визначив Південну Корею як свого «явного ворога», назвавши посилення ядерної зброї ключовим компонентом своєї оборонної стратегії. Країна продовжує використовувати свою загрозу [використання] тактичної ядерної зброї для максимізації стратегічного впливу за допомогою військових навчань, які відпрацьовують застосування ядерної зброї, а Кім Чен Ин неодноразово наголошував на «готовності до війни», починаючи з 2023 року. Координація політики є найбільш ефективною, коли існує згода щодо серйозності та широкомасштабного впливу військових провокацій Північної Кореї. Дійсно, Європа продемонструвала свою позицію з цього питання в Комюніке Вільнюського саміту 2023 року, засудивши програму Північної Кореї зі створення зброї масового знищення та балістичних ракет і закликавши її відмовитися від ядерної програми.
Колективні зусилля із засудження незаконного вторгнення росії в Україну та надання безпекової допомоги також користуються високим попитом. Гаряча фаза війни затягується, і ані російські, ані українські сили не можуть продовжувати боротьбу без зовнішньої допомоги. Ситуація ускладнюється тим, що Північна Корея постачає росії зброю, зокрема ракети та артилерійські снаряди, в обмін на продовольчу допомогу, торгівлю та затребувані військові технології. Стала військово-технічна співпраця між росією і Північною Кореєю, незалежно від того, чи вона є низькотехнологічною, чи високотехнологічною, створює реальні виклики як для безпеки Східної Європи, так і для безпеки Корейського півострова, що вимагає рішучої спільної відповіді.
Південна Корея і НАТО також можуть отримати дипломатичну вигоду від посилення зв’язків з цих питань. Для Південної Кореї розвиток НАТО-АТ4 (Азійсько-тихоокеанської четвірки, до якої входять Південна Корея, Японія, Австралія і Нова Зеландія) може створити мережі з конкретних питань, які розширюють можливості співпраці. Наприклад, Південна Корея стала першою азійською державою, яка приєдналась до Центру передового досвіду НАТО зі спільного кіберзахисту (Cooperative Cyber Defence Centre of Excellence – CCDCOE) і взяла участь у щорічних військових навчаннях Locked Shields у 2023 році. Схиляючись до взаємодії з НАТО, Південна Корея також сигналізує про готовність приєднатися і мобілізувати багаспівпрацю для стримування агресивної політики Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні. На додаток до відродженого тристороннього партнерства РК-США-Японія у сфері безпеки, це може забезпечити Південній Кореї можливість приєднатися до G7 і відігравати більш проактивну роль у світових справах.
Своєю чергою, країни-члени НАТО можуть полегшити свій шлях в Індо-Тихоокеанський регіон за допомогою конкретних зв’язків з Південною Кореєю і її Індо-Тихоокеанської стратегії, яка впроваджується вже другий рік. Це допоможе диверсифікувати торговельних та інвестиційних партнерів в умовах тиску з боку Китаю, а також створити стійкий ланцюг постачання критично важливих товарів. Можливості для спільних військових навчань і тренувань також збільшаться.
Південна Корея і НАТО можуть отримати вигоду від поглиблення співпраці в оборонній промисловості, що посилить сили і засоби Альянсу. Порівняльна перевага Південної Кореї полягає в здатності виробляти високоякісні, економічно ефективні озброєння, такі як боєприпаси і конвенційні озброєння середнього рівня [технологічності], які є оперативно сумісними з НАТО. Нещодавній сплеск оборонного експорту РК до Польщі і Норвегії став можливим завдяки цим основним перевагам. Через орієнтацію оборонної промисловості Південної Кореї на внутрішній ринок і зростання глобальної конкуренції, розумна співпраця з партнерами-однодумцями має важливе значення для підтримання такого рівня продуктивності.
Нарешті, міцні міжсоюзницькі відносини можуть допомогти стримувати або пом’якшувати вплив серйозних зовнішніх шоків. Майбутні президентські вибори в США і поляризація внутрішньої політики викликають занепокоєння щодо пріоритетів національної безпеки і майбутньої політики Альянсу. Це викликає ще більше занепокоєння, оскільки американські експерти публічно обговорюють стратегічну можливість надання пріоритету обороні Тайваню, а не посиленню летальної військової допомоги Україні. Такий дискурс спонукає Сеул і Брюссель до тісних консультацій щодо посилення стримування і розподілу ролей у відповідних контекстах, а також демонструвати впевненість у збереженні регіональної безпеки і міжнародного порядку, заснованого на правилах.
Незважаючи на ці переваги, сфера співпраці між Південною Кореєю і НАТО залишається недостатньо визначеною. Очевидно, що члени НАТО усвідомлюють економічні і військові виклики з боку Китаю і побічний вплив подій в Індо-Тихоокеанському регіоні на європейську безпеку. Проте не досягнуто згоди щодо того, як далеко має зайти співпраця. Держави-члени, які мають тісні економічні зв’язки з Китаєм, не бажають займати тверду позицію проти його примусової поведінки.
Південній Кореї також необхідно розрізняти пріоритети національної безпеки, зосереджені на Північній Кореї, а також економічні та регіональні інтереси, які остерігаються прямої конфронтації з Китаєм. Налагодження Сеулом тісніших зв’язків з НАТО, ймовірно, буде сприйняте Китаєм як продовження американської стратегії стримування і може поставити під загрозу відносини Південної Кореї як з Китаєм, так і з росією. Крім того, існує певний взаємний скептицизм щодо того, яку реальну допомогу надасть НАТО в разі виникнення інциденту на Корейському півострові або в Тайванській протоці, а також щодо того, що Південна Корея може зробити, якщо росія вирішить вторгнутися в країни Балтії. Зрештою, просування співпраці з НАТО в абстрактних термінах, які створюють більше тіні, ніж реальності, може бути не варте потенційних ризиків.
Наслідки для Корейського півострова
Поглиблення співпраці між Південною Кореєю і НАТО, ймовірно, зіткнеться з негативною реакцією з боку Північної Кореї, Китаю і росії, що може негативно вплинути на відносини на Корейському півострові. Китай демонстративно виступає проти зростаючих зв’язків. Він розкритикував першу участь AP4 у саміті НАТО у 2022 році, де була прийнята нова Стратегічна концепція, а учасники висловили занепокоєння системними загрозами, такими як Китай, які «кидають виклик нашим інтересам, безпеці та цінностям і прагнуть підірвати міжнародний порядок, заснований на правилах». Такі зусилля сприймалися як геостратегічні, спрямовані на з’єднання Індо-Тихоокеанського регіону з Північною Атлантикою для просування інтересів США. Іншими словами, Китай розглядав це як продовження наступу НАТО з метою «проникнення в регіон для отримання стратегічних вигод через небезпечну схему розпалювання конфліктів».
Росія заявила, що США створили чутки про [російську] військову співпрацю з Північною Кореєю, щоб отримати військову допомогу для України від Південної Кореї, яка в іншому випадку неохоче надавала б її. Вона критикувала США за те, що вони озброюють Україну в короткостроковій перспективі і розвивають оборонну промислову інфраструктуру в Азійсько-Тихоокеанському регіоні в довгостроковій перспективі. Хоча Китай і росія наразі стратегічно виступають проти зусиль адміністрації Байдена, спрямованих на зміцнення своїх європейських і азійських союзників в рамках стратегії інтегрованого стримування, вони не мають альянсу, заснованого на спільних цінностях або довірі. Ці відносини, що ґрунтуються на можливостях, можуть розбалансуватися через зміни в політиці США щодо України або Тайваню.
Північна Корея отримає найбільшу вигоду від такого китайського і російського гніву і заперечення. Вона скористається їхніми протестами проти «гегемоністських прагнень США» і “безвідповідальної провокаційної політики Вашингтона”, намагаючись «заохотити регіональних союзників до реалізації своїх агресивних планів, що загрожують непередбачуваними наслідками, у військовій сфері». Пхеньян легітимізує свою військову співпрацю з росією, використовуючи відносини Південної Кореї і НАТО як черговий привід, і максимально використає новопридбаний статус «постачальника військової допомоги» у внутрішній пропаганді.
Крім того, посилення співпраці між Південною Кореєю і НАТО може підштовхнути Китай, росію і Північну Корею до зближення. Посилення тристоронньої співпраці у сфері безпеки між Республікою Корея, США і Японією вже було названо причиною більшого зближення Пекіна, Москви і Пхеньяна. Хоча ці три сторони далекі від створення формального або міцного альянсу, їхня зростаюча співпраця може посилити напруженість в регіоні і перешкодити прогресу в дипломатичних переговорах з Північною Кореєю. Можна передбачити посилення спільних військових навчань росії та КНР у Східно-Китайському морі і продовження спільного вето на будь-яку резолюцію Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй щодо Північної Кореї. Зовсім недавно росія заблокувала поновлення Групи експертів ООН, яка стежила за дотриманням санкційного режиму проти Північної Кореї, тоді як Китай утримався при голосуванні. Часті сутички у відкритому морі із участю китайських, російських та північнокорейських риболовецьких суден є ще однією можливістю; також можуть посилитися скоординовані дезінформаційні кампанії та кібератаки.
Шляхи подальших дій
Північна Корея прагне отримати якомога більше переваг від союзу з Китаєм і росією, а також від подальшого просування та інституціоналізації свого ядерного статусу. На засіданні Центрального комітету, що відбулося в грудні 2023 року, Кім Чен Ин закликав до «нової позиції щодо відносин між Північчю і Півднем та політики возз’єднання», вперше вилучивши національне возз’єднання як явну мету. Оголосивши Південну Корею «ворогом номер один» у січні 2024 року, Кім Чен Ин може наважитися на наступні кроки, оскільки Вашингтон поглинений виборчим циклом, і це викликає велике занепокоєння.
Попереду багато структурної і політичної невизначеності. Оскільки Китай і росія можуть впливати на Пхеньян у позитивний спосіб, розумно зберегти робочі відносини з ними за будь-яких дипломатичних можливостей, що можуть з’явитися. Подальша деградація відносин між НАТО і росією може проникнути в Індо-Тихоокеанський регіон так само, як проблеми Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні можуть проникнути в Східну Європу. Це не було б бажаним результатом для усіх зацікавлених сторін. Тому Сеул повинен вжити цілеспрямованих заходів для посилення співпраці з НАТО з конкретних питань, яка була б конкретною і чітко зосередженою на Північній Кореї.
Бо Рам Квон
