заявив, що “Китай неодмінно возз’єднається” і що “всі китайці по обидва боки Тайванської протоки повинні бути пов’язані спільною метою”. На противагу цьому, північнокорейський лідер Кім Чен Ин оголосив, що “возз’єднання з Південною Кореєю більше неможливе” і що конституція має бути переглянута, щоб визначити Південь як “головного ворога”. Можна поміркувати, яка з цих заяв є більш зловісним знаком: звична репліка Сі Цзіньпіна про необхідність продовжувати об’єднання чи незвична заява Кім Чен Ина про відмову від нього?
Порівнюючи мінливі перспективи і умови, які уможливлять або перешкоджатимуть раптовому нападу, можна оцінити, де між Корейським півостровом і Тайванською протокою ймовірність виникнення непередбачуваної ситуації є більшою. Порівняльний аналіз показує, що криза в Північно-Східній Азії, швидше за все, почнеться на Корейському півострові, а не на Тайвані.
Порівняння мінливих перспектив
Протягом останніх двох місяців Кім Чен Ин робив надзвичайно агресивні заяви. Під час підсумкової політичної наради в грудні 2023 року Кім заявив, що “по-новому сформулює” позицію Північної Кореї щодо Південної Кореї, назвавши її “ворогом”. Потім, на Верховних народних зборах 15 січня 2024 року, він оголосив про ліквідацію всіх організацій, що співпрацюють з Південною Кореєю, таких як Комітет за мирне возз’єднання. Окрім риторики, протягом січня 2024 року Північна Корея провела випробування підводного ударного безпілотника з ядерною зброєю та гіперзвукового літального апарату, а також випустила близько 200 артилерійських снарядів у море поблизу південнокорейського острова Йонпхендо, що призвело до евакуації південнокорейських громадян до укриттів.
Чому Кім Чен Ин посилив свою агресію щодо Південної Кореї на початку 2024 року? Науковці пропонують різні інтерпретації. По-перше, це може бути пов’язано із загальними виборами у Південній Кореї у квітні та президентськими виборами у США в листопаді. Згідно з даними, зібраними дослідниками Центру стратегічних і міжнародних досліджень, Північна Корея має тенденцію до збільшення провокацій у передвиборчі роки. По-друге, посилення підтримки з боку Росії та Китаю могло підбадьорити Пхеньян у протистоянні з Південною Кореєю та Сполученими Штатами більше, ніж це було б інакше. По-третє, визначення Південної Кореї як ворога допомогло б виправдати подальшу агресію Північної Кореї і розробку зброї. По-четверте, зростаюче захоплення північнокорейського народу багатою і демократичною Південною Кореєю, особливо серед молоді Північної Кореї, може змусити Кім Чен Ина викорінити концепцію “співвітчизників” з південнокорейцями.
Хоча немає єдиної думки щодо того, яка з цих причин є найбільш значущою, науковці загалом погоджуються з одним спостереженням: Незалежно від причини, сплеск войовничості Північної Кореї у 2024 році є дуже ймовірним. Хан Кі-Бум, колишній аналітик з більш ніж 30-річним стажем роботи в Національній розвідувальній службі Південної Кореї, очікує, що Північна Корея вдасться до “високоінтенсивних провокацій, які триматимуть Південну Корею в заручниках, створюючи відчуття загрози навіть для американських громадян”. Така провокація може мати форму сьомого ядерного випробування, ракетних випробувань поблизу Гуаму або Гавайських островів, обмеженого нападу на територію Південної Кореї або комбінації цих подій. Для несподіваної атаки Пхеньян може піти на те, чого аналітики в Сеулі і Вашингтоні раніше не припускали.
У порівнянні з цими подіями на Корейському півострові, ситуація по той бік Тайванської протоки несподівано виглядає більш стабільною. Хоча очікується, що Пекін збереже військову присутність навколо Тайваню і продовжить економічні та дипломатичні наступи, про що свідчить розрив Науру дипломатичних зв’язків з Тайванем, несподіваної кризи не передбачається. Тайванські спостерігачі також сходяться на думці, що нова адміністрація Демократичної прогресивної партії навряд чи зробить радикальні кроки в напрямку формальної незалежності.
Є кілька причин вважати, що наразі велика криза в Тайванській протоці є малоймовірною. По-перше, Комуністична партія Китаю заклопотана внутрішніми проблемами, зокрема, економічними викликами. Їй необхідно уникати непотрібної конфронтації зі Сполученими Штатами та їхніми розвиненими союзниками, особливо коли йдеться про іноземні інвестиції. По-друге, китайське керівництво має бути стурбоване боєздатністю Народно-визвольної армії. Нещодавні повідомлення про широкомасштабну корупцію свідчать про те, що для китайських військових зараз не найкращий час для нападу на Тайвань і ризику потенційного конфлікту з американськими військами. По-третє, нова адміністрація в Тайбеї також буде зайнята внутрішніми справами. Вона повинна вирішити економічні проблеми Тайваню, такі як стагнація заробітної плати і високі ціни на житло. Це завдання ще більше ускладнюється розділеним законодавчим органом, оскільки опозиційна партія Гоміндан має на одне місце більше, ніж Демократична прогресивна партія, тоді як Тайванська народна партія має вісім місць, позиціонуючи цю третю партію в якості коаліції, що балансує на межі.
Коротше кажучи, хоча є мало ознак того, що напруженість у Тайванській протоці зменшиться, і Пекін, і Тайбей воліли б зберегти статус-кво без серйозної кризи, здебільшого з внутрішніх причин. На противагу цьому, Кім Чен Ин, схоже, сповнений рішучості вдатися до більш ризикованих дій, ніж його вже войовничі провокації. Зміна перспективи Північної Кореї викликає особливе занепокоєння, якщо порівняти умови і шляхи до кризи між Корейським півостровом і Тайванською протокою.
Порівняння умов та шляхів до кризи
З точки зору географії, Тайвань користується перевагою захисту Тайванської протоки. Для того, щоб Народно-визвольна армія вторглася на Тайвань, вона повинна перетнути протоку завширшки 80 миль, в якій більшу частину року бувають складні погодні умови. Крім того, амфібійний напад потребує часу на мобілізацію, який можна було б виявити за допомогою засобів розвідки, таких як супутникові знімки. Тому підготовка Китаю до найбільшого і найвіддаленішого десантного вторгнення в сучасній історії навряд чи залишиться непоміченою. На противагу цьому, Північна і Південна Корея мають спільний сухопутний кордон довжиною близько 160 миль, щільно заповнений боєприпасами і зброєю в демілітаризованій зоні. Крім того, обидві країни мають досвід військово-морських сутичок поблизу північної розмежувальної лінії в Жовтому морі. Таке порівняння географічних особливостей вказує на те, що північнокорейські і південнокорейські військові мають більше шансів на випадкові зіткнення на суші або в морі, прилеглих до півострова, ніж китайські і тайванські військові через Тайванську протоку.
Корейський півострів також має більше шляхів до великої кризи порівняно з Тайванською протокою через масштаб і частоту військових навчань. Минулі записи показують, що Північна Корея збільшує військові провокації навколо американо-південнокорейських військових навчань. Народно-визвольна армія Тайваню також має тенденцію проводити військові навчання щоразу, коли їх проводить Тайвань. Однак звичайні війська Тайваню не можуть зрівнятися з китайськими збройними силами. Тому тайванські навчання навряд чи викличуть у Пекіні таке ж відчуття загрози, як американо-південнокорейські військові навчання в Пхеньяні. Що стосується частоти проведення навчань, то Південна Корея щорічно проводить два спільних навчання з американськими військами і три спільних навчання національного рівня. Тайвань проводить одні спільні навчання національного рівня під назвою “Хан Куан” на рік. Це означає, що Північна Корея має в п’ять разів більше можливостей використовувати навчання Південної Кореї як привід для виправдання своїх військових провокацій, ніж Китай – для навчань Тайваню.
Конфлікт на Корейському півострові також може швидше вийти з-під контролю через те, що південнокорейська доктрина є більш наступальною, ніж тайванська. Згідно з оборонною білою книгою до 2022 року, південнокорейські військові з 2012 року розробили стратегію під назвою “тривісна система”. Ця наступальна військова стратегія передбачає превентивні удари по північнокорейських базах, пов’язані з ядерними або ракетними атаками, а також удари у відповідь, такі як високоточні ракетні удари або проникнення сил спеціальних операцій для обезголовлення лідерів. Для порівняння, військова стратегія Тайваню має оборонний характер. Згідно з оборонною білою книгою Тайваню, його стратегія спрямована на “повне використання переваг географії Тайванської протоки” і напад на супротивника під час “найбільш вразливої фази перетину протоки”. Тайванська стратегія не передбачає превентивних ударів або ударів у відповідь по ключових об’єктах на материковій частині Китаю або по лідерах у Пекіні, як це робить Південна Корея.
Стратегічна оцінка та коригування
Всі ці елементи – географічні особливості Корейського півострова, підвищений стан військової конфронтації і наступальна військова стратегія Південної Кореї – свідчать про те, що, по-перше, Корейський півострів має більшу ймовірність військового конфлікту, як навмисного, так і випадкового, ніж Тайванська протока, і, по-друге, такий конфлікт може перерости в більш масштабну кризу швидше, ніж конфлікт навколо Тайваню.
Дехто може не погодитися. Критики можуть стверджувати, що Китай може планувати ескалацію напруженості незабаром, приблизно 20 травня, в день інавгурації нового президента в Тайбеї. Пекін може використати цю нагоду для створення кризи з Тайванем, щоб відвернути увагу китайського народу від внутрішніх проблем і посилити підтримку націоналістичної легітимності Сі Цзіньпіна. І зростаюча активність китайської берегової охорони біля тайванського острова Кінмень у лютому може свідчити про такий результат. Критик може також стверджувати, що Кім Чен Ин не має наміру ініціювати велику кризу. Враховуючи асиметрію між військовою силою Північної Кореї та об’єднаними силами американо-південнокорейського альянсу, Кім може втратити більше, ніж отримати, спровокувавши кризу на півострові. Багато аналітиків вказують на надання Північною Кореєю великої кількості боєприпасів Росії як на доказ того, що Кім Чен Ин не готується розпочати війну проти Південної Кореї. Таким чином, критики можуть припустити, що криза і війна навколо Тайваню є більш імовірною, ніж криза і війна на Корейському півострові.
Однак природа потенційних криз у цих двох регіонах потребує переоцінки з точки зору передбачуваності і контрольованості. Дійсно, Китай, швидше за все, продовжуватиме “новий нормальний” рівень військової активності навколо Тайваню. Пекін дотримуватиметься свого плану дій, використовуючи різні інструменти в економічній, дипломатичній, правовій і психологічній сферах на додаток до військових заходів. Тим не менш, Народно-визвольна армія навряд чи здійснить військову атаку на тайванські острови або вб’є тайванських громадян, як це зробила Північна Корея проти Південної Кореї. Як стверджує Роберт Саттер, дії Китаю напередодні інавгурації Лай Чінг-Те в травні, схоже, вписуються “в параметри тиску і залякування, які Пекін застосовує до адміністрації Демократичної прогресивної партії відтоді, як партія прийшла до влади в 2016 році”. Історичні дані також свідчать про те, що Пекін воліє контролювати зовнішню кризу, а не ініціювати її, коли стикається з внутрішніми проблемами. Географія Тайванської протоки і оборонна військова стратегія Тайваню допомогли б контролювати ескалацію кризи.
Корейський півострів має протилежну структуру: Поведінка Північної Кореї є непередбачуваною, і криза, ймовірно, цього разу буде неконтрольованою. Так, Кім Чен Ин може не мати наміру розпочинати війну на півострові, але провокація, що не переросте у війну або локальний конфлікт, все ще ймовірна у 2024 році. Заява Кіма про відмову від об’єднання є ознакою незвичного рівня або типу провокації: Незалежно від того, чи пов’язуватиме він свою заяву з військовими діями для внутрішньої аудиторії, чи використовуватиме нову риторику для виправдання подальшої агресії, Кім Чен Ин у будь-якому випадку щось зробить. Проблема полягає в тому, що рівень або тип провокацій, до яких він вдасться, є вкрай непередбачуваним. Непередбачуваність погіршується через географічну особливість спільного кордону між Південною і Північною Кореєю та вкрай наступальну військову стратегію обох країн. Криза швидко вийде з-під контролю через динаміку дій-реакцій. Навіть якщо Кім Чен Ин не має наміру ініціювати велику кризу, обмежений конфлікт може швидко перерости у більшу кризу, ніж сам Кім може передбачити.
Останніми роками аналітики, стурбовані одночасними кризами в цих двох регіонах, обговорювали питання про те, що робитиме Північна Корея, якщо в Тайванській протоці виникнуть непередбачені обставини. Тепер їм потрібно поставити це питання у зворотному порядку: Якщо на Корейському півострові виникне непередбачувана ситуація, що робитиме Пекін у Тайванській протоці? Чи буде Китай використовувати корейську кризу і вживати опортуністичних дій проти Тайваню? Якщо ні, то чи буде Пекін готовий обговорити з Вашингтоном, як контролювати кризу на Корейському півострові, як він це зробив у 2017 році? Переоцінка рівнів загрози на Корейському півострові і в Тайванській протоці піднімає ці важливі питання, які вплинуть на стримування і дипломатію США щодо Китаю.
Сонгмін Чо
