Навіть з Фінляндією і Швецією альянсу не вистачає потужної оборонної присутності на півночі.
Навіть зараз, коли члени Альянсу беруть участь у найбільших військових навчаннях НАТО з часів Холодної війни «Steadfast Defender – 2024», очевидно, що Альянс залишається погано підготовленим до протистояння російському військовому потенціалу в Арктиці. У навчаннях, які триватимуть з січня по травень, беруть участь понад 90 000 військовослужбовців від Атлантики до Арктики, і це свідчить про те, що НАТО має сильну і боєздатну оборонну присутність в регіоні.
Проте уважніший погляд на спроможності арктичних країн – всі з яких є членами НАТО, окрім росії – свідчить про протилежне. Нещодавній вступ Фінляндії і Швеції в НАТО був проголошений поворотним моментом у стримуванні росії на півночі. Однак близькість цих країн до північного заходу росії означає, що їхня стратегічна увага в першу чергу спрямована на регіон Балтійського моря, де росія продовжує нарощувати військову присутність, спрямовану на східний фланг НАТО.
Жодна країна-член НАТО не має кораблів підвищеної льодостійкості з протиповітряними і протичовновими можливостями. США, Канада, Данія, Фінляндія і Швеція надають пріоритет силам і засобам, призначеним для інших театрів, таких як Індо-Тихоокеанський регіон і Балтійське море. Ісландія, яка не має постійної армії, має лише кораблі берегової охорони. Норвегія має кораблі берегової охорони підвищеної льодостійкості, але вони не призначені для військових операцій.
Атомні підводні човни росії, які здатні здійснити напад на Північну Америку, можуть пройти з Баренцева моря через «Ведмежий прохід» між Скандинавією і норвезьким Шпіцбергеном, а також під кригою вздовж узбережжя східної Гренландії, не будучи виявленими. Це залишає великі прогалини в обороні НАТО. Війна росії в Україні також спонукає її до співпраці з Китаєм в Арктиці, в тому числі до спільних військово-морських навчань і співпраці в галузі берегової охорони.
У НАТО не повинні дозволити стримуванню в Арктиці відійти на другий план, зосередивши свої сили на східному фланзі. Замість цього трансатлантичний Альянс повинен діяти невідкладно.
Військово-морська доктрина росії 2022 року надала арктичному регіону найвищого пріоритету. З моменту вторгнення до Криму в 2014-2019 роках росія побудувала в Арктиці понад 475 військових об’єктів. Її Північний флот, щл базується у Баренцевому морі, становить близько двох третин ядерного ударного потенціалу ВМФ росії. Багаторівнева мережа датчиків, ракетних систем, систем берегової оборони і технологій радіоелектронної боротьби захищає ці сили і засоби, в тому числі стратегічні підводні човни.
Попри те, що Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг бив на сполох у 2022 році, Альянс не має арктичної стратегії. Його нинішня зона відповідальності поширюється лише на «Крайню Північ» – менш амбітний термін, який описує вільні від льоду частини Арктики. Цей термін свідчить про розбіжності всередині НАТО щодо того, чи поширюється сфера його відповідальності за межі Північної Атлантики.
У міру танення льодовиків все більше країн з-поза меж регіону починають діяти в Арктиці, що загрожує подальшим скупченням на Північному морському шляху і спонукає росію захищати точки входу і виходу до свого військового бастіону.
Вразливість росії в Арктиці вплинула на її стратегічну співпрацю з Китаєм. З одного боку, росії необхідно більше співпрацювати з Пекіном у таких сферах, як цифровізація, інфраструктура, розвідка, спостереження і рекогносцировка, щоб використати економічний потенціал Північного морського шляху і захистити свої стратегічні активи. З іншого боку, росія зацікавлена в збереженні контролю над своїм арктичним узбережжям.
Москва буде співпрацювати з Пекіном, якщо ця червона лінія буде поважатися. Хоча доступ до російських об’єктів і портів дозволить Китаю використовувати свій військовий потенціал в Арктиці, включаючи криголами і напівзанурені платформи, Пекін мало зацікавлений у тому, щоб стати військовою силою в регіоні. Десятиліття стратегічної координації в Центральній Азії і на Корейському півострові довели, що Китай розуміє переваги відмови від перешкоджанню росії, навіть якщо геополітичний порядок денний Москви не завжди до вподоби Пекіну.
Незважаючи на занепокоєння Китаю війною на виснаження в Україні та військово-стратегічною співпрацею з Північною Кореєю, Пекін виграє від того, що Москва зберігає силову позицію щодо НАТО. Це особливо стосується Арктики, де постійна китайська присутність відкрила б новий фронт зіткнення з американськими союзниками в той час, коли Пекін вже задіяний у гарячих точках на власному подвір’ї.
Лінія постачання, що пролягає через «прохід GIUK» – стратегічно важливий вхід до Північної Атлантики між Гренландією, Ісландією і Великою Британією – є життєво важливим маршрутом для американських і канадських військ для розгортання і відправки вантажів до Північної Європи в разі військового конфлікту з росією. Наразі Москва може перервати цю лінію постачання без втручання НАТО, оскільки північні країни в Арктиці не мають можливостей виявити російські сили, що діють у «Ведмежому проході» і біля узбережжя східної Гренландії.
Ця невідповідність підкреслює, що такі країни, як Норвегія і Данія, мають обмежені оборонні бюджети, але несуть велику відповідальність – в тому числі за укомплектування арктичного і балтійського регіонів, а також, у випадку Норвегії, сухопутного кордону з росією.
Такі бюджетні обмеження пояснюють небажання купувати дорогі сили і засоби для виконання обов’язків, які мають лягти на плечі усіх арктичних країн-членів НАТО. Але широке небажання всіх членів Альянсу інвестувати в арктичні сили і засоби легко пояснити: у НАТО зосередились на тому, щоб змусити країни-члени витрачати 2% ВВП на оборону, а інвестиції в такі сили і засоби, як військові кораблі з підвищеною льодостійкістю, не зараховуються як внесок до мінімальних вимог НАТО щодо чисельності збройних сил. Це відбувається за рахунок безпеки в Арктиці, якою росія готова скористатися.
На тлі посилення напруженості у відносинах з росією важливо, щоб у НАТО не ігнорували московську загрозу в Арктиці. Це не означає, що трансатлантичні члени Альянсу повинні брати участь у масованому нарощуванні військового потенціалу, що ризикує спровокувати російську військову відповідь. Росія, швидше за все, сприйме свободу судноплавства з боку держав, які не межують з Північним Льодовитим океаном, таких як Велика Британія, Франція і Італія, як ескалацію присутності НАТО з боку держав, які не мають легітимних зобов’язань патрулювати Арктику.
Росія, яка вважає себе вразливою в Арктиці, може відповісти більш рішуче, ніж це бажано з точки зору НАТО. Це вказує на необхідність для США, Канади, Данії і Норвегії взяти на себе більшу відповідальність за стримування в регіоні, зосередившись на районах, прилеглих до їхніх суверенних територій.
Відзначаючи свою 75-ту річницю, НАТО має дійти згоди щодо арктичної стратегії. Для початку вона повинна переглянути і оновити свої мінімальні вимоги до збройних сил і дозволити країнам-членам зараховувати розвиток спеціальних сил і засобів, таких як льодостійкі фрегати, як внесок до цільових показників видатків НАТО. Оскільки американські лідери посилюють тиск на інші країни-члени НАТО з метою досягнення цільового показника оборонних витрат – зрештою, вимагаючи від них скасувати інші інвестиції в такі сфери, як суспільний добробут, – мало хто з них може виправдати витрати на оборону, які не враховуються як частина мінімальних потреб у збройних силах.
Хоча членство Фінляндії і Швеції, здавалося б, зміцнило позиції НАТО в Арктиці, альянс все ще має пройти довгий шлях у цьому регіоні. НАТО має посилити свою присутність в Арктиці, щоб надійно стримувати російську військову міць.
Лізелотт Одгаард
