Після розпаду СРСР ліві намагалися запропонувати альтернативу, а консерватизм перетворився на “радикальних правих”, залишивши мало надії на майбутнє.
У 2003 році літературний критик Фредерік Джеймсон зауважив, що “легше уявити кінець світу, ніж кінець капіталізму”. Вперше за два століття, зазначив він, капіталізм розглядався як руйнівний і незворотній. Зменшення віри в можливість посткапіталістичного майбутнього породило глибокий песимізм.
Цей панівний відчай нагадує есе Джона Мейнарда Кейнса 1930 року “Економічні можливості для наших онуків”, в якому він застерігав від “двох протилежних помилок песимізму”. Перша – це песимізм “революціонерів, які вважають, що справи настільки погані, що ніщо не може нас врятувати, окрім насильницьких змін”. Друга – песимізм реакціонерів, які вважають економічні та соціальні структури “настільки хиткими, що ми не повинні ризикувати жодними експериментами”.
Два різних бачення посткапіталістичного світу
У відповідь на песимістичні настрої свого часу Кейнс запропонував альтернативне бачення, передбачивши, що технології відкриють еру безпрецедентного достатку. Він стверджував, що протягом століття безперервний технологічний прогрес підніме рівень життя – принаймні в “цивілізованому” світі – в 4-8 разів порівняно з 1920-ми роками. Це дасть змогу онукам його покоління працювати вдвічі менше, ніж їхні предки.
Теорія короткострокової зайнятості, за яку Кейнс широко відомий, була частиною цього ширшого бачення технологічної утопії. На його думку, запуск економіки на повну потужність – це найшвидший шлях від необхідності до свободи. Як тільки ми досягнемо цієї мети, економічна “стоматологія”, яка турбувала Кейнса, стане непотрібною. Наша увага може переключитися на “наші справжні проблеми”, проблеми “життя і людських стосунків, творчості, поведінки і релігії”.
Незважаючи на утопічне бачення посткапіталістичного світу, Кейнс і Маркс мали принципово різні погляди на те, як подолати капіталістичного “монстра”.
Хоча Кейнс вважав ідеї Карла Маркса незрозумілими, його бачення посткапіталістичного майбутнього нагадувало бачення Маркса в “Німецькій ідеології”. Маркс розглядав капіталізм як засіб вирішення проблеми виробництва, тоді як комунізм розглядався як спосіб управління розподілом, усуваючи таким чином необхідність у поділі праці.
Подібно до Кейнса, Маркс у своєму баченні майбутнього відстоював культивоване аматорство, роль, яка традиційно відводилася аристократії. Маркс уявляв собі суспільство, в якому можна було б “полювати вранці, рибалити вдень, пасти худобу ввечері” і “критикувати після вечері”, не обмежуючись роллю мисливця, рибалки, пастуха чи критика. Як і Кейнс, він розглядав капіталізм як випробування, яке людство повинно пройти, щоб демократизувати хороше життя.
Хоча Кейнс і Маркс розглядали капіталізм як необхідне зло, обидва виступали проти поспішних спроб скасувати його або занадто сильного втручання в його роботу. Кейнс застерігав від передчасного демонтажу капіталістичної системи через перерозподіл багатства і доходів, тоді як Маркс вважав, що реформістські спроби гуманізувати капіталізм лише відтермінують революцію. Ці жорсткі позиції зрештою виявилися занадто екстремальними для кейнсіанців і соціалістів, які прагнули встановити кейнсіанську соціал-демократію в середині ХХ століття.
Відсутність спокутного бачення підтримує і частково визначає сьогоднішній песимізм, що панує в суспільстві.
Але, незважаючи на утопічне бачення посткапіталістичного світу, Кейнс і Маркс мали принципово різні погляди на те, як подолати капіталістичного “монстра”, що випливало з їхніх різних інтерпретацій цієї системи. Для Кейнса капіталізм був духовною деформацією, яка поширилася західною цивілізацією по вектору пуританства і закономірно загине, коли в ній відпаде потреба. В епоху достатку “любов до грошей як володіння – на відміну від любові до грошей як засобу для насолод і реалій життя – буде визнана такою, якою вона є”, “дещо огидною хворобою”, яку “зі здриганням передають фахівцям з психічних захворювань”.
На противагу цьому, Маркс не розглядав капіталізм як психологічну хворобу; натомість він бачив його як політичну та соціальну систему, в якій клас капіталістів монополізував володіння та контроль над землею і капіталом. Це панування дозволяло капіталістам видобувати додаткову вартість з робітників, єдиним товаром яких була їхня робоча сила. Капіталізм, стверджував Маркс, не може просто зачахнути; він має бути повалений, але не раніше, ніж його творчий потенціал буде повністю реалізований.
Зображення Марксом капіталізму як творчої сили ґрунтується на діалектиці Гегеля та значному впливі роману Мері Шеллі 1818 року “Франкенштейн”, або “Сучасний Прометей”. Ще одним джерелом натхнення став “Фауст” Гете, де Мефістофель зображений як старанний виконавець Божого плану спасіння людства.
Куди ми рухаємося далі?
У багатьох відношеннях сьогоднішній песимізм є більш глибоким, ніж той, який визначив Кейнс у 1930 році. Ліві революціонери все ще прагнуть падіння капіталізму, але вони не змогли запропонувати життєздатну політичну альтернативу після краху радянського комунізму. Тим часом консерватизм еволюціонував у “радикальних правих”, яким притаманні обурення та шовінізм, але бракує цілісного бачення гармонійного майбутнього. Здається, що жодна зі сторін не пропонує світло в кінці тунелю.
Відсутність спасительного бачення підтримує і частково визначає сьогоднішній песимізм, що панує в суспільстві. Якщо Кейнс і Маркс вірили у визвольну силу машин, то сьогодні технології широко розглядаються як загроза, хоча наше майбутнє залишається глибоко переплетеним з ними. Так само Кейнс і Маркс припускали, що капіталізм зазнає краху задовго до того, як природа повстане проти його експлуатації; зараз ми стикаємося з екзистенційною загрозою зміни клімату, маючи мало надії на успіх глобальних зусиль для боротьби з нею. Найбільш тривожним є те, що суспільна довіра до здатності демократичних систем забезпечити значущий прогрес швидко руйнується.
Зіткнувшись з вибором між паразитичним капіталізмом і неофашизмом, що зароджується, песимізм є обґрунтованим. Але з огляду на те, що ані кінець світу, ані кінець капіталізму не здаються неминучими, питання залишається відкритим: Куди ми йдемо далі?
Автор: Роберт Скідельський – член британської Палати лордів і почесний професор політичної економії Уорікського університету.
Джерело: IPS–Journal (PS), ЄС
