Він може бути непослідовним, але його радники пропонують деякі підказки
Джон Болтон, радник Дональда Трампа з питань національної безпеки у 2018-19 роках, дає просту пораду всім, хто намагається зрозуміти філософію його колишнього боса щодо зовнішньої політики: не намагайтеся. Пан Болтон, який посварився з Трампом, каже, що колишній президент не має послідовних принципів, а лише настрої, образи та одержимість своїм іміджем. Так, він міг одночасно погрожувати Північній Кореї «вогнем і люттю» і провести три дружні саміти з Кім Чен Ином, наприклад, або говорити про вихід з НАТО, а потім зміцнювати східний фланг альянсу.
Нинішні прибічники пана Трампа заперечують, що «Америка понад усе» – це цілком послідовна ідеологія, яка ніколи не була належним чином прийнята через обструктивних радників на кшталт пана Болтона і недосвідченість справжніх відданих прихильників екс-президента. Як би там не було, із захопленням говорить Фред Фляйц з Інституту політики «Америка понад усе» (America First Policy Institute – APFI), трампістського аналітичного центру, «ви забуваєте, як добре все було, коли Трамп був при владі». Не було великих воєн, чотири мирні угоди між Ізраїлем та арабськими країнами, успішний перегляд угоди про вільну торгівлю NAFTA з Канадою і Мексикою та часткова торговельна угода з Китаєм – не кажучи вже про низьку інфляцію і менш проникний південний кордон. Якщо пан Трамп повернеться в Білий дім, він виправить «слабкість» президента Джо Байдена, яка, за словами трампістів, сприяла повномасштабному вторгненню росії в Україну, нападу ХАМАСу на Ізраїль і залякуванню Китаєм Тайваню. Силою свого характеру пан Трамп відновить американську могутність, стримуватиме ворогів і встановлюватиме порядок.
Однак і шанувальникам, і недоброзичливцям важко передбачити конкретну політику, яку може обрати пан Трамп. Навіть близькі до нього люди визнають, що поки він не опиниться в одній кімнаті з такими людьми, як Владімір Путін, Сі Цзіньпін чи принц Мухаммед бін Салман, він може сам не знати, що хоче робити. Вони стверджують, що мистецтво угоди полягає в особистій динаміці. Проте і критики, і віруючі стверджують, що люди з оточення Трампа відіграють певну роль у спрямуванні його імпульсів, неважливо, плутано чи майстерно. Тому, щоб зрозуміти, що пан Трамп може зробити в усьому світі, варто поглянути на конкуруючі ідеології його радників.
Знову дати Америці новий початок
Республіканці розділилися щонайменше на три різні школи зовнішньої політики, якщо запозичити таксономію аналітичного центру Європейської ради з міжнародних відносин: «приматисти», «стримувачі» та «пріоритетисти». Принаймні до кількох членів кожної з цих груп, ймовірно, буде прислухатися пан Трампа, якщо він знову стане президентом. Там, де позиції всіх цих груп збігаються, відносно легко передбачити політику. Там, де вони суперечать одна одній або імпульсам пана Трампа, слід очікувати нестабільної політики.
Приматисти, спадкоємці Рональда Рейгана, хочуть зберегти глобальну гегемонію Америки. Серед них багато «тільки-не-Трамп»-істів, які були відсунуті на узбіччя консервативного руху. З найближчого оточення пана Трампа також витіснена «вісь дорослих», яка колись стримувала його, як-от Джон Келлі, його колишній керівник апарату, Джеймс Меттіс і Марк Еспер, обидва колишні міністри оборони, а також пан Болтон і ще один колишній радник з питань національної безпеки, Г.Р. Макмастер.
Деякі рейганісти, тим не менш, залишилися на хорошому рахунку у пана Трампа, підлабузнюючись і, за необхідності, придушуючи свої переконання. Серед них Майк Помпео і Роберт О’Браєн, останній державний секретар і радник з національної безпеки пана Трампа відповідно, які можуть знову отримати великі посади під час другого терміну. У Сенаті Марко Рубіо, Ліндсі Грем і Том Коттон – усі приматисти-«яструби» – залишаються у фаворі [Трампа].
Проти них виступають «стримувачі», подібні до ізоляціоністів минулого. Вони вважають, що Америка не повинна намагатися контролювати світ, а натомість зосередитися на проблемах у себе вдома, зокрема, на кордоні з Мексикою. Відверті ізоляціоністи, такі як Вівек Рамасвамі, який балотувався на посаду президента від Республіканської партії, ймовірно, становлять меншість у партійній еліті. Але вони дедалі більше набувають прихильності республіканського електорату. Чиказька рада з міжнародних відносин (Chicago Council on Foreign Affairs) вперше за півстоліття своїх опитувань виявила, що більшість республіканців – особливо найпалкіші прихильники пана Трампа – вважають, що Америка не повинна втручатися у справи світу.
Між прихильниками приматизму і «стримувачами» знаходяться «пріоритетисти», які хочуть, щоб Америка робила менше в Європі і на Близькому Сході, щоб сконцентрувати ресурси в Азії для протистояння Китаю. Елбрідж Колбі, колишній чиновник Пентагону за часів Трампа, став верховним жерцем «пріоритетистів». Він стверджує, що більшість американців не готові платити за високі витрати на оборону, необхідні для збереження американської першості, і не бажають поступатися Азією Китаю. Замість цього Америка повинна змінити пріоритети, так само, як імперська Британія перезавантажила відносини з Францією і Японією, щоб протистояти зростаючій Німеччині на рубежі 20-го століття.
Але «пріоритетисти», – це широка група (адміністрація Байдена, наприклад, також заявляє, що хоче зосередитися на Китаї). Це і «яструби» [по відношенню до] Китаю, такі як пан Колбі, і ті, хто вважає за краще витрачати гроші вдома, а не за кордоном, як, наприклад, сенатор від штату Огайо Джей Д. Венс. Скептики задаються питанням, чи не є акцент на Китаї насправді лише замаскованим ізоляціонізмом. Чи справді ті, хто не хоче навіть опосередковано протистояти росії в Україні, готові воювати з Китаєм за Тайвань?
Пан Трамп має найкращі стосунки з усіма трьома групами. «Стримувачі» бачать у ньому одного зі своїх. Він поділяє їхнє бажання зменшити військові зобов’язання, особливо на Близькому Сході. «Зруйнувавши республіканський істеблішмент і перекроївши електоральну базу Республіканської партії, Трамп відкрив можливість заняти чільні позиції та набути впливу для «стримувачів», більш радикальних, ніж він сам», – говорить Метью Контінетті з Американського інституту підприємництва (American Enterprise Institute), ще одного аналітичного центру.
Проте у пана Трампа також є багато «приматистських моментів». Він вірить у сильні збройні сили, повторюючи заклик Рейгана до «миру через силу». Він бомбив Сирію через застосування нею хімічної зброї і наказав убити Касема Сулеймані, який координував іноземні збройні формування, що діють як проксі Ірану. І, як справжній «пріоритетист», на посаді президента він приділяв набагато більше уваги Китаю, ніж Європі чи Близькому Сходу.
Частково це може бути пов’язано з тим, що пан Трамп розглядає зовнішню політику з точки зору бізнесу, як джерело прибутків і збитків. Він вважає, що торговельний дефіцит є результатом «несправедливих» практик (більшість економістів вважають їх відображенням різного рівня заощаджень та інвестицій у різних країнах). Перед зустріччю з лідером іноземної держави пан Трамп запитував помічників: «Який торговий дефіцит [США з цією країною]?». Він також обурюється союзниками, які економлять на обороні, користуючись при цьому американськими гарантіями безпеки, заявляючи: «Світ сміється над нами».
Як і примацисти та пріоритетисти, пан Трамп надаватиме перевагу мускульній обороні. Контроль над озброєннями може зазнати подальшої ерозії, оскільки жодна з трьох фракцій не буде його відстоювати. Адміністрація Трампа, ймовірно, не буде продовжувати Договір про нові види озброєнь, який обмежує ядерні озброєння великої дальності і закінчується в 2026 році, частково через те, що Росія відмовилася від багатьох його положень, а головним чином через те, що Китай швидко розширює свої запаси.
Зробити росію знову великою
Принцип «Америка понад усе» став означати, по суті, «Усе понад Європу» – цю думку поділяють як «стримувачі», так і «пріоритетисти». Опитування YouGov показують, що більшість республіканців-трампістів, які підтримують слоган «Зробимо Америку знову великою» (MAGA), ставляться до НАТО скоріше негативно, ніж позитивно. Серед інших республіканців картина зворотна. Аналогічно, республіканці, які підтримують MAGA, менш схильні вважати росію «ворогом», ніж ті, хто не підтримує MAGA (див. діаграму):
Сенат, де «приматисти» все ще мають вплив, нещодавно ухвалив двопартійний законопроєкт про надання більшої військової допомоги Україні (а також Ізраїлю і Тайваню). Але Палата представників, де вплив мають MAGA-республіканці, вже кілька місяців блокує цю допомогу. Вони стверджують, що Америка повинна спочатку запровадити суворі обмеження міграції через південний кордон США (хоча за наполяганням пана Трампа вони відхилили двопартійну пропозицію Сенату зробити саме це).
Як наслідок, українські війська, яким не вистачає боєприпасів, опинилися під тиском. Пан Трамп висловлює стурбованість кровопролиттям і обіцяє вирішити конфлікт за один день. Але яким чином? Генерал Кіт Келлог з AFPI, [кандидатуру] якого обговорюють у якості можливого радника Трампа з національної безпеки, виступає за підхід батога і пряника: сказати Україні, що вона втратить американську підтримку, якщо відмовиться вести переговори, і попередити росію, що Америка надасть Україні більше і краще озброєння, якщо Кремль не погодиться на розумні умови. Інші, такі як Віктор Орбан, прем’єр-міністр Угорщини і улюбленець американських ультраконсерваторів, вважають, що пан Трамп просто кине Україну [напризволяще]. У будь-якому випадку, самі лише «приматисти» не матимуть достатнього впливу, щоб зберегти щедру допомогу адміністрації Байдена.
Окрім України, пан Трамп заявив, що не захищатиме від росії «недобросовісних» союзників по НАТО (тих, які не витрачають щонайменше 2% ВВП на оборону): «Насправді, я б заохочував [росіян] робити все, що їм заманеться». Пани Болтон і Еспер вважають, що пан Трамп може повністю покинути НАТО. Пан Рубіо відкидає цей ризик. «Приматисти» вбачають перевагу в тому, щоб налякати європейців і змусити їх робити більше, але вони не збираються відмовлятися від виходу з НАТО. Дійсно, пан Рубіо допоміг проштовхнути закон, який вимагає, щоб вихід з альянсу був схвалений Сенатом. Проте Конгрес не зможе зупинити пана Трампа, який підірвав би [підвалини] НАТО настільки значним чином – скажімо, виводячи американські війська з Європи – що це було б рівнозначно виходу з Альянсу.
Пан Келлог, наприклад, каже, що країни, які не виконують план витрат, порушують статтю 3 договору НАТО, яка вимагає від союзників мати «здатність протистояти збройному нападу», тому не повинні користуватися перевагами статті 5, яка передбачає, що напад на одного є нападом на всіх. «Ми не кидаємо їх, це вони кидають нас», – каже він. Тим часом «Центр за оновлення Америки» (Centre for Renewing America), ще один про-трампівський аналітичний центр, опублікував статті, в яких виступає за «сплячий» НАТО, в якому Америка вивела б сухопутні війська з Європи, зберігши при цьому ядерну парасольку. Неясно, як далеко зайде друга адміністрація Трампа, враховуючи ці розбіжності, але потрясіння для НАТО здаються неминучими.
Хоча республіканці дедалі скептичніше ставляться до України, вони затято підтримують Ізраїль. Згідно з останнім опитуванням YouGov для The Economist, лише 20% республіканців вважають Україну «союзником»; в контексті Ізраїлю ця частка становить 59%. Як і у випадку з Україною, пан Трамп стверджує, що міг би швидко врегулювати кризу в Газі, але не каже, як саме. Він також може спробувати відновити зусилля, спрямовані на те, щоб увінчати «Авраамові угоди» мирною угодою між Ізраїлем та Саудівською Аравією. Існує широка республіканська згода щодо надання Ізраїлю більшої свободи дій у його війні з ХАМАСом, припинення фінансування Близькосхідного агентства ООН з допомоги палестинським біженцям і відновлення «максимального тиску» на Іран і його мережу маріонеткових збройних формувань.
Але є й протилежні течії. Пошрамовані тривалими конфліктами у регіоні, як «стримувачі», так і «пріоритетисти» хочуть уникнути війни з Іраном, тому, можливо, не будуть такими енергійними, як пан Байден, у боротьбі з проіранськими мілітаристами. І їм не подобається ціна Саудівської Аравії за угоди з Ізраїлем: формальний оборонний договір з Америкою. Крім того, спроби ухвалити пакет допомоги лише Ізраїлю в Конгресі провалилися частково через те, що республіканські «фіскальні яструби» вимагали вжити заходів для його оплати, таких як скорочення [фінансування] Служби внутрішніх доходів, американського агентства, що займається збором податків.
Що стосується пана Трампа, то він затаїв образу на Біньяміна Нетаньягу, прем’єр-міністра Ізраїлю, через те, що той привітав перемогу пана Байдена на виборах у 2020 році. Але нещодавно пан Трамп заявив: «Будь-який єврей, який голосує за демократів, ненавидить свою релігію». У своїй любові до ризикованих, неортодоксальних самітів пан Трамп впритул наблизився до зустрічі з тодішнім президентом Ірану Хасаном Рухані на полях зустрічі «Великої сімки» в Біарріці у 2019 році. Оскільки «стримувачі», «пріоритетисти» і «приматисти» тягнуть у різні боки, а сам пан Трамп непослідовний у своїх поглядах, виникає плутанина.
Що стосується Азії, то існує широкий консенсус щодо загрози, яку становить Китай, але не обов’язково щодо того, що з нею робити. За даними YouGov, більшість республіканців – особливо тих, хто схильний підтримувати MAGA – визначають Китай як «ворога».
«Яструби»-«пріоритетисти» хочуть зосередитися на тому, щоб Тайвань був достатньо озброєний, щоб захистити себе від китайського вторгнення, а Америка мала сили, щоб допомогти йому. На цьому фронті, однак, пан Трамп виглядає як «стримувач». В Овальному кабінеті, згадує пан Болтон, екс-президент показував на кінчик свого фломастера Sharpie, порівнюючи його з Тайванем. Потім він вказував на величезний стіл «Резолют» і говорив: «Це Китай». Пан Трамп також звинувачував Тайвань у тому, що він, по суті, вкрав американську напівпровідникову промисловість.
Екс-президент більше полюбляє торговельні війни, ніж, власне, воєнні. Хоча він може знову зіткнутися з внутрішньою опозицією з боку рейганістів, стурбованих економічною шкодою, пан Трамп подолав опір економічних радників під час свого першого терміну, щоб бомбардувати вищими тарифами як друзів, так і ворогів. Вдруге він, швидше за все, вдасться до ще важчої зброї. Він пропонує єдиний 10-відсотковий збір на весь імпорт. Роберт Лайтгайзер, колишній торговий представник США, який, схоже, претендує на високу посаду, вважає, що тарифи мають зростати доти, доки не буде ліквідовано торговельний дефіцит Америки. Він хоче, щоб тариф на китайські товари становив 60%, порівняно з нинішніми 19%. Проте інсайдери кажуть, що пан Трамп все ще прагне укласти привабливу торговельну угоду з Сі Цзіньпіном, лідером Китаю. Він також хоче переглянути умови з Європейським Союзом, який він ненавидить як «гірший за Китай, тільки менший».
Найближчі сусіди і найбільші торговельні партнери Америки, Канада і Мексика, також мають багато причин для занепокоєння. Універсальний тариф порушить USMCA, підправлену версію угоди NAFTA, яку пан Трамп назвав «дивовижною угодою». Однак торгівля – не єдине джерело тертя: республіканці засуджують Мексику як транзитну країну для мігрантів і джерело наркотиків, зокрема фентанілу. ;Пан Трамп якось розмірковував про те, щоб стріляти ракетами по мексиканських нарколабораторіях. Інші пропонують задіяти військово-морський флот для перехоплення хімікатів, що використовуються для виготовлення фентанілу, на шляху до Мексики, або навіть відправити спецназ для боротьби з наркобандами. Можна з упевненістю припустити, що відносини з Мексикою щонайменше постраждають.
З’ясування стосунків між своїми радниками буде не єдиною проблемою пана Трампа при розробці зовнішньої політики. Він також може зіткнутися з опором бюрократії. Трампістські аналітичні центри зайняті перевіркою кандидатів на заміщення понад 4000 посад у президентському апараті, близько 1200 з яких потребують схвалення Сенату.
Дехто побоюється, що пан Трамп може звільнити деяких або всіх американських генералів, яких він вважає занадто активними. Він говорив про використання військ проти бунтівників або протестувальників. За словами пана Еспера, одного з колишніх міністрів оборони, що віддалилися від Трампа, генералам можуть віддати «жахливі, але законні» накази, а також їх можуть відволікти від головного військового завдання – стримування і боротьби з іноземними ворогами.
Склад Конгресу також формуватиме команду пана Трампа. Якщо, всупереч усьому, демократи збережуть [за собою] Сенат, його схвалення отримають лише помірковані кандидати на керівні посади. Якщо ж більшість у палаті отримають республіканці, то схвалення можуть отримати більш суперечливі фігури. У будь-якому випадку, посадовці, призначені Трампом у якості виконуючих обов’язки, можуть працювати місяцями без затвердження Сенатом.
Наближені до пана Трампа прогнозують багато турбулентності. «Він скаже багато речей, які змусять людей нервувати, але це тому, що він буде говорити правду або вести переговори, щоб прибрати багато безладу», – каже один з них.
Що робити друзям Америки? «Слухати його, ставитися до нього з повагою і шукати компроміси», – радять інсайдери. Багато урядів справді намагаються подружитися з членами його оточення, з якими можна «торгуватися». Інші шукатимуть союзників серед американського бізнесу і в державах, які ризикують постраждати в будь-якій торговельній війні. Треті намагатимуться потішити його самолюбство. Британія вразила його королівською родиною, Франція – військовими парадами.
Розбіжний досвід Німеччини та Японії є повчальним. Під час першого терміну пана Трампа обидві країни мали велике позитивне сальдо в торгівлі з Америкою і витрачали дуже мало на оборону. Пан Трамп жахливо ладнав з Ангелою Меркель, але напрочуд добре – з Абе Шіндзо, тодішніми лідерами цих країн. Чому? Частково тому, що Японія пішла на певні торговельні поступки, а пан Абе був відомий як «оборонний яструб», тоді як пані Меркель була «кам’яною брилою».
Оголосити Америку знову великою
Пан Абе також розумів слабкість пана Трампа до лестощів. Його посмертні мемуари сповнені порад: під час зустрічей з паном Трампом обговорювати те, що йому подобається (багато гольфу, одного разу з японським професіоналом), його улюблену їжу (бургери), блиск (позолочена ключка), помпезність (зустріч з імператором) і розваги (сумо на рингу). «Було важливо створити середовище, де ми могли б поговорити», – написав пан Абе. Пан Трамп «обережно ставиться до всього, що коштує грошей, і думає про дипломатію і безпеку через призму економіки». Знервований посол у Вашингтоні пропонує зовсім іншу тактику: «Ви вмієте молитися?».