Альянс може розпочати інтеграцію в певних секторах, таких як кібербезпека, протиповітряна оборона, логістика, підготовка і планування майбутніх збройних сил, пише Карстен Фріс
Президент Франції Еммануель Макрон нещодавно (знову) викликав шокову хвилю в Європі, коли заявив, що “нічого не можна виключати” при обговоренні можливості введення військ НАТО в Україну.
Не дивно, що Німеччина мала інший меседж: “Ще раз, в ході дуже хороших дебатів, було обговорено, що те, про що ми домовилися з самого початку між собою і один з одним, стосується і майбутнього, а саме, що не буде ніяких наземних військ, ніяких солдатів на українській землі, посланих туди європейськими країнами або країнами НАТО”, – заявив канцлер Німеччини Олаф Шольц.
Настрої Берліна – жодних західних військ на території України – знайшли відлуння в заявах Білого дому, а також Лондона, Рима, Мадрида та інших столиць. Проте в інтерв’ю 14 березня Макрон знову відмовився виключити можливість введення військ в Україну.
Макрон має рацію: не слід категорично виключати розгортання військ країн-членів НАТО в Україні на небойових позиціях. У майбутньому можлива місія з підготовки українських солдатів в Україні, яку б проводили, наприклад, британські або німецькі війська. У деяких сценаріях було б ефективніше привезти інструкторів в Україну, ніж відправляти українські війська до Німеччини чи Великої Британії. Аналогічно, як заявив міністр закордонних справ Франції Стефан Сежурне, такі завдання, як допомога в розмінуванні, виробництво зброї та кіберзахист, можливо, будуть вирішуватися за прямої допомоги Заходу в Україні в найближчому майбутньому.
Але ці дискусії ілюструють внутрішні розбіжності в НАТО щодо України. Ці розбіжності були присутні напередодні Вільнюського саміту НАТО минулого року, і ті ж самі тенденції починають проявлятися знову. Деякі країни, особливо країни Балтії, Польща та Франція, хочуть надати Україні чітку дорожню карту до членства в НАТО. Це вимагатиме дедалі більшої прямої участі НАТО в Україні. Інші, на чолі зі Сполученими Штатами і Німеччиною, хочуть застосувати більш обережний підхід і не бажають передчасно обіцяти Україні занадто багато.
Забезпечення перемоги України на полі бою матиме вирішальне значення для безпеки європейського континенту.
Нинішній фаворит на посаду наступного генерального секретаря НАТО, прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте, заявив на Мюнхенській конференції з безпеки в лютому, що “поки триває війна, Україна не може стати членом НАТО”. Ця заява так само нерозумна і недалекоглядна, як і заперечення Шольцем можливості присутності НАТО в Україні. По суті, Рютте говорить президенту Росії Володимиру Путіну, що доки Росія буде підтримувати війну, вона буде перешкоджати Україні стати членом НАТО. Це дає Путіну стимул продовжувати війну, а на практиці – безстрокове право вето на розширення НАТО, так само, як він мав у роки після анексії Криму Росією в 2014 році.
Забезпечення перемоги України на полі бою буде вкрай важливим для безпеки європейського континенту. Настав час для НАТО стати розумнішим у своїй стратегії щодо України, в тому числі в тому, що стосується меседжів, які артикулюють цю стратегію. Наразі НАТО та її члени намагаються балансувати на межі між запевненням України у відданості країн НАТО її безпеці та намаганням уникнути ескалації до ядерної конфронтації з Росією. Уникнення такої ескалації є законним занепокоєнням, але цього недостатньо для того, щоб сформувати стратегію.
Натомість НАТО має послідовно розбудовувати оборону і стримування проти російської агресії в Україні, крок за кроком інтегруючи її в свої структури. Це означатиме певний ступінь інтеграції України з НАТО, навіть поки триває російське вторгнення. Саме тут потрібне нове і креативне мислення.
НАТО може дозволити функціональну інтеграцію, або, якщо переосмислити термін з літератури про розширення Європейського Союзу, диференційовану інтеграцію. Розпочавши з певних секторів, таких як кібербезпека, протиповітряна оборона, логістика, підготовка і планування майбутніх збройних сил, НАТО може взаємодіяти з Україною, не вдаючись до повної інтеграції. Це вже певною мірою відбувається, але часто на двосторонній основі, а не в рамках НАТО. НАТО також може перебрати на себе деякі завдання, які сьогодні координуються в рамках очолюваної США Української оборонної контактної групи. Нарешті, НАТО також може почати мислити географічними категоріями. Можливо, не вся територія України має бути охоплена статтею 5 одразу, але, можливо, деякі найзахідніші регіони?
Можливо, НАТО навіть може залучити війська до операцій на території України, уникаючи при цьому прямої війни з Росією. Якщо, наприклад, НАТО оголосить безпольотну зону в деяких частинах України і розгорне системи протиповітряної оборони, щоб допомогти українській обороні в цьому регіоні, то ці системи можуть обмежитися збиванням ракет, що надходять. Їм не потрібно націлюватися на російські літаки, які випускають ракети з території Росії. Звичайно, це набагато більш ризикований крок, ніж проведення навчань, але він не є неймовірним.
Стримування іноді є найбільш ефективним, якщо воно неоднозначне. Коли супротивник не знає, де проходять червоні лінії, він може діяти обережніше, ніж якщо він знає точний поріг, до якого він може ескалувати, не перетинаючи його. Невизначеність також надає членам Альянсу більшу гнучкість у реагуванні. Наприклад, НАТО оголосила, що кібератаки підпадають під дію статті 5, але ніколи не вказувала, наскільки серйозною має бути така атака для того, щоб члени Альянсу могли застосувати цю статтю. У майбутньому, якщо союзники по НАТО захочуть створити більший ступінь невизначеності щодо того, чи будуть відправлені війська в Україну, підсилюючи нещодавню заяву Макрона, це може вплинути на те, наскільки далеко Росія здійснить своє вторгнення.
Однак на фізичному полі бою, де зіштовхуються сили, стримування не може бути двозначним. Перетин російським танком фінського кордону буде підставою для застосування статті 5 Північноатлантичного договору, яка узгоджується зі статтею 51 Статуту Організації Об’єднаних Націй, що дозволяє колективну оборону проти збройного нападу. Те ж саме стосується і випадку, якщо російська ракета “Іскандер” влучить у Варшаву. Майбутня колективна оборона України з боку НАТО має бути такою ж чіткою і зрозумілою для Москви. Повинні існувати межі, які Росія не може перетнути. Це ризиковано, але не існує безризикового способу привести Україну до НАТО.
На відміну від розрізненого підходу Альянсу до безпеки і оборони України, диференційована інтеграція – це стратегія, необхідна Альянсу для того, щоб продовжувати залучати Україну до своєї орбіти і водночас демонструвати єдність напередодні знакового саміту в липні.
Свідомо чи ні, але Макрон, можливо, започаткував важливу розмову про українську оборонну інтеграцію. Західні лідери і політики повинні продовжувати і розвивати цю розмову з наближенням саміту НАТО у Вашингтоні. Україна потребує чіткого плану диференційованої інтеграції – з погляду функцій і простору – навіть в умовах війни.
Альтернатива дає Путіну право накласти вето на майбутнє України як вільної та суверенної держави.
