ІНТЕРВ’Ю
Міжнародна політика щодо наркотиків провалилася. *Ана Марія Руеда про її вплив на права людини, старий спосіб мислення та нові підходи.
У Відні проходить Конференція Організації Об’єднаних Націй з наркотиків та злочинності (ЮНОДК). Верховний комісар ООН з прав людини, офіс якого знаходиться в Женеві, вперше бере в ній участь. Зазвичай Женева і Відень працюють окремо і мало контактують один з одним. Тому участь Фолькера Тюрка є чимось незвичайним. Який вплив матиме його присутність і внесок на цьогорічну 67-му сесію Комісії з наркотичних засобів (CDN67)?
Участь Фолькера Тюрка є результатом тривалих зусиль і складного процесу з боку деяких країн і громадянського суспільства щодо чіткої інтеграції підходу, заснованого на правах людини, в міжнародну систему контролю над наркотиками. Його участь також має символічне значення. Як легітимний голос Організації Об’єднаних Націй, він нарешті висвітлив негативні наслідки поточної наркополітики для прав людини в цьому органі.
Чи є це переломним моментом у міжнародній системі контролю над наркотиками?
Підтримка Верховного комісара, його попередження про те, що нинішня глобальна наркополітика не гарантує захисту прав людини, безумовно, є значною віхою в системі. На жаль, це ще не повний перелом. Тут, у Відні, очевидно, що напруженість і розбіжності всередині міжнародного співтовариства величезні. Я досі не бачу жодних ознак того, що вони докладають зусиль – або навіть того, що Організація Об’єднаних Націй вживатиме ефективних заходів – для проведення необхідних реформ: у напрямку покращення охорони здоров’я та відходу від репресій. Ці вимоги надходять не лише від Управління Верховного комісара ООН з прав людини, але й від таких установ системи ООН, як “ООН-Жінки” або ПРООН, а також від груп громадянського суспільства, а тепер і від дедалі більшої кількості країн.
Який вплив матиме цьогорічна КНД на майбутнє? Чи відбудуться зміни в системі, чи окремі країни просто продовжать інтерпретувати угоди відповідно до своїх національних потреб та інтересів?
Наразі я не бачу жодних змін у системі. Чинні правила є інкрустованими, і CND, на жаль, не має механізмів, які б дозволяли проводити реформи або заходи, адаптовані до конкретних потреб країн. Процеси прийняття рішень є тривалими і завжди вимагають консенсусу, що також є обмежувальним підходом. Єдине, що можуть зробити країни, які не згодні з рішеннями, – це промовчати і якось просуватися вперед зі статус-кво.
Буде й надалі дуже важко змусити країни відмовитися від старого способу мислення.
Буде й надалі дуже важко змусити країни позбутися старого способу мислення. Хоча багато урядів і країн визнають, що нинішня наркополітика не працює, вони уникають політичних ризиків, пов’язаних з можливими змінами. Така тактика вичікування перешкоджає розвитку нового, сильного руху в рамках CND. Наразі кожна країна намагається адаптувати угоди до власних потреб, але простір для маневру обмежений. Досі існують суворі обмеження, які ускладнюють підхід до національної наркополітики з інших позицій. На жаль, окремі країни мають не так багато можливостей для тестування інновацій у сфері наркополітики на національному рівні.
Міністр внутрішніх справ Німеччини Ненсі Фезер протягом останніх тижнів перебувала в Латинській Америці з метою сприяння співпраці у боротьбі з наркотиками та організованою злочинністю. Чи існує зв’язок між цією позицією Німеччини – закликом озброїти гавані – і нинішніми дискусіями в системі ООН щодо наркотиків?
Враховуючи, що Німеччина, як і інші європейські країни, бореться з наслідками зростаючої торгівлі кокаїном, я розумію необхідність вжиття заходів. Я також визнаю, що необхідно вжити заходів для припинення незаконної торгівлі наркотиками, особливо переривання або запобігання поставкам наркотиків, щоб зменшити обсяги торгівлі та її наслідки. Це, здається, єдиний спосіб приборкати наркоторгівлю та її наслідки.
Однак викликає занепокоєння той факт, що особи, які приймають рішення, досі не усвідомили, що вони роблять те саме вже понад 50 років – і безрезультатно! Більшість політиків, схоже, продовжують наполягати на застосуванні цього підходу, навіть якщо він не пропонує жодного рішення. Більшість членів Комісії з наркотичних засобів також вважають, що посилення боротьби з наркотрафіком призведе до його скорочення або навіть ліквідації. Але це не так, навпаки. І все ж реальні політики приймають рішення на користь подальшого посилення нібито стримуючих заходів, оскільки все інше знаходиться поза їхнім контролем. Тим не менш, важко зрозуміти, чому політики, які приймають рішення, не готові принаймні до дискусії про те, як у довгостроковій перспективі відібрати владу у наркоторгівлі. Адже вже є ідеї та моделі регулювання наркотиків.
Однак Віденські домовленості зберігають статус-кво.
Однак Віденські угоди підтримують статус-кво і не дають країнам і всім іншим регіональним угрупованням можливості брати участь або навіть думати по-іншому. Тому без сильного і колективного політичного лідерства – навіть якщо для початку це буде лише невелика група країн – нинішня система контролю над наркотиками не зміниться.
Хто міг би очолити цю групу країн?
На даний момент Колумбія, здається, рухається саме в цьому напрямку: Як найбільший експортер кокаїну, вона змогла змусити понад 60 країн погодитися з декларацією, яка визнає основні обмеження поточної політики і підкреслює необхідність поставити гідність і права людини в центр наркополітики. Однак поки що важко передбачити, як розвиватиметься ситуація. Необхідно враховувати різні геополітичні фактори, а також величезні витрати, які будуть пов’язані з просуванням цих змін у міжнародній системі контролю над наркотиками для країн і урядів, як на багатосторонньому, так і на національному рівні. Тому залишається цікавим спостерігати за тим, як все це буде розвиватися.
*Ана Марія Руеда – координаторка відділу досліджень та аналізу наркополітики фонду Ideas para la Paz (FIP). Раніше вона була керівником відділу наркополітики в Міністерстві юстиції Колумбії та координатором з розробки наркополітики.
Питання ставила Каталіна Ніньо.
Джерело: IPG–Journal, ЄC
