Економічна трансформація, якої вимагають екологічні кризи, передбачає нові можливості для працівників розробляти альтернативні плани.
Нещодавні мітинги фермерів по всій Європі підтвердили крихкість Зеленого курсу Європейської комісії. Проте можна одночасно залучати політичних, соціальних та економічних гравців до вирішення проблем кліматичної кризи та кризи біорізноманіття. Мобілізація під час пандемії на всіх рівнях надихає – від інституцій Європейського Союзу, які координують політику щодо вакцин, до “ключових” працівників, які виступають з ініціативами на робочому місці для підтримки соціальної стійкості.
Екологічна політика ЄС все ще вузько зосереджена на спонуканні країн-членів до декарбонізації їхньої внутрішньої діяльності та збереженні біорізноманіття, покладаючись на бюрократичні установи та технократичні інструменти, такі як ціни на викиди вуглецю. Тим часом, практично незмінна комерційна та конкурентна політика підштовхує сільськогосподарських та промислових виробників до впровадження шкідливих для довкілля практик.
У цьому контексті те, що зазвичай називають “справедливим переходом”, має на меті насамперед забезпечити соціальне визнання цієї дисонуючої стратегії працівниками та громадами. Проте рух фермерів частково зумовлений тим, що екологічні норми ЄС суперечать торговельним угодам, які ставлять європейських фермерів у невигідне конкурентне становище, що змушує національні уряди та інституції ЄС применшувати свої амбіції та послаблювати норми регулювання.
ЄС повинен не лише враховувати ці перехресні впливи європейської політики на умови праці та перспективи зайнятості. Він також повинен визнати інноваційні дії на рівні робочих місць, спрямовані на те, щоб покінчити зі шкідливими виробничими процесами. Дійсно, експерименти з екологічної конверсії промисловості, що проводяться самими працівниками, бурхливо розвиваються по всій Європі. ЄС повинен підтримати цей рух.
Виробничі ініціативи
Численні ініціативи останніх десятиліть свідчать про екологічну свідомість працівників у їхній професійній діяльності. Вони не обмежуються добре відомими і важливими агроекологічними ініціативами. Досвід виробництва показує, що охоплення працівниками екологічних проблем і можливостей не є чимось новим – навіть якщо це було довгий час пов’язано з ризиком.
Ще в 1970-х роках об’єднані в профспілку працівники компанії Lucas Aerospace, британського лідера військової авіації, розпочали реалізацію “плану”, яким керували співробітники компанії та профспілкові комітети, щоб скористатися навичками та кваліфікацією працівників компанії в галузі виробництва електроенергії та проектування турбін. Проекти вітрових турбін були першопрохідцями. Але експеримент зійшов нанівець після обрання Маргарет Тетчер прем’єр-міністром і звільнення найбільш кваліфікованих співробітників, таких як інженер Майк Кулі, у 1981 році.
У Франції завод німецької транснаціональної компанії Bosch у Веніссьє перейшов з автомобільного субпідряду на виробництво сонячних панелей у 2012 році після “інформаційно-консультативної” процедури, в якій були задіяні працівники та розпочато процес реструктуризації. Це призвело до продажу заводу в 2014 році. Зрештою, зіткнувшись з жорсткою міжнародною конкуренцією, проект зазнав невдачі, і завод був ліквідований за рішенням суду в 2017 році. Сьогодні територія, яку залишив завод, стала майданчиком для розвитку сучасної індустрії.
В Італії протягом останнього десятиліття перехід від традиційних доменних печей до електричних став стратегічним питанням для працівників сталеливарного заводу в Таранто та їхніх профспілкових представників у контексті інвестиції, пілотованої італійським урядом. Майбутнє цього ключового заводу для італійського виробництва є невизначеним, але мобілізація робітників залишається яскравим спогадом.
Зовсім недавно паперова фабрика Шапель-Дарбле поблизу Руана на півночі Франції пролила світло на пошуки циркулярної економіки. Фабрика виробляє папір для преси, використовуючи майже 40 відсотків паперу, що переробляється у Франції. У 2021 році, щоб уникнути того, щоб власник перепрофілював фабрику на виробництво паперу, профспілкові активісти та керівник відіграли активну роль у створенні пулу покупців – транснаціональних компаній Veolia та Fibre Excellence – для збереження виробництва паперу на фабриці.
Сталі послуги
На відміну від таких територіально обмежених ініціатив у виробництві, у сфері послуг системні зміни шукають на національному, європейському і навіть глобальному рівнях. Вони походять від працівників, які як громадяни вважають, що недостатньо змінити свою індивідуальну поведінку як споживача: вони також повинні змінити виробничий процес.
Так відбувається у світі культури та живих виступів, де зростає екологічна свідомість з боку професіоналів. Це відображається у прагненні зменшити темпи створення та ротації шоу або мистецьких експозицій, обмежити транспортні перевезення та витрати на викиди вуглецю, пов’язані з монтажем і демонтажем конструкцій та шедеврів, а також пересуванням митців і технічного персоналу. У театрі це йде пліч-о-пліч з мистецькими резиденціями компаній.
Науковці також наполягають на обмеженні авіаперельотів, обмежуючи оцінку ідей на основі участі їхніх авторів у конференціях по всьому світу і натомість просуваючи ініціативи, спрямовані на зменшення екологічного навантаження досліджень на довкілля. В обох випадках турбота про довкілля сприяє створенню більш сталих умов праці.
“Велика трансформація
Нинішня стратегія ЄС не має на меті забезпечити необхідну “велику трансформацію”, як висловився Карл Полані. Тривожні масштаби зміни клімату і повсюдне руйнування та деградація екосистем вимагають інтеграції екологічних проблем в усі робочі ситуації. Метою має бути оцінка масштабів викидів парникових газів (та інших екологічних “негативних зовнішніх ефектів”) в економічній діяльності, а потім впровадження організаційних і технологічних змін для вдосконалення виробничих процесів, що в кінцевому підсумку змінить характер самих продуктів і послуг.
Для цього ЄС повинен закріпити свою екологічну політику в потоках знань, що генеруються ініціативами, які виходять з виробничих цехів. Вони заслуговують на чіткішу видимість – першим кроком міг би стати їх систематичний збір європейськими органами, в тому числі з перспективою порівняльного аналізу.
Як ми бачили, деякі ініціативи робітників відзначаються крихкістю і потребують сильної, стійкої громадської підтримки перед обличчям наступу на державне втручання і права робітників. Вони вимагають оновлення європейської політики, орієнтованої на високо екологічну економіку.
Таке оновлення вимагатиме інституційних інструментів, що виходять за рамки директиви 2002 року про інформування та консультування працівників. Вони повинні пом’якшити згубну конкуренцію між європейськими економіками, як у випадку з нещодавньою директивою про адекватну мінімальну заробітну плату.
Існуюче національне законодавство часто виявляється неефективним. Наприклад, згідно з французьким трудовим кодексом, соціально-економічні комітети виражають “колективний голос працівників, щоб їхні інтереси могли бути враховані на постійній основі при прийнятті рішень, пов’язаних з управлінням, економічним і фінансовим розвитком компанії, організацією праці, професійним навчанням і технологіями виробництва, особливо з урахуванням екологічних наслідків цих рішень”. Крім того, кожні три роки компанії, що мають щонайменше 300 працівників, повинні вести переговори з делегатами профспілок про стратегію компанії щодо робочих місць і кар’єрного зростання, зокрема, з урахуванням “викликів екологічного переходу”.
На практиці ці формальні процеси рідко залучають працівників до значних покращень. Проте саме завдяки негласному знанню самих працівників, яке вони поділяють у процесі координації, необхідної для виробництва, на робочому місці виникає екологічне занепокоєння. Воно базується на тому, що там робиться, на кваліфікації працівників та особливостях виробничих процесів: робітники, службовці, інженери та менеджери – усі вони залучені до цього процесу.
План дій для компаній
Ухвалення директиви про мінімальну заробітну плату стало поворотним моментом: вона доводить, що ЄС може сприяти просуванню та полегшенню колективних переговорів, зокрема щодо встановлення заробітної плати. У цьому ключі другою віхою могла б стати директива ЄС, яка б стимулювала працівників та їхні профспілки до обговорення робочих процесів, передбачаючи потенційну громадську підтримку, пов’язану з їхньою трансформацією. Вона включала б регулярний триетапний план дій для компаній.
Інформація має вирішальне значення. Тому першим кроком було б зобов’язати роботодавців збирати та поширювати серед працівників детальну інформацію про екологічні проблеми, що стосуються їхнього підприємства. Завдання полягає в тому, щоб зосередитися на основних виробничих процесах, в яких беруть участь працівники, а не на периферійних питаннях, таких як обіднє меню.
Другим кроком може бути організація обговорень екологічних питань на рівні робочих місць із залученням не лише членів профспілок, але й усіх працівників – головних експертів у своїй роботі. У великих організаціях обговорення можна обмежити випадковими зборами працівників; у транснаціональних корпораціях такі збори можуть навіть об’єднати працівників з різних європейських країн. Можна очікувати, що такий процес призведе до вироблення спільних трансформаційних пропозицій. Добре поінформовані збори громадян з питань зміни клімату від Ірландії до Франції – щоправда, в інших рамках – змогли досягти консенсусу щодо проривних заходів.
Тому на третьому етапі профспілки як представницькі організації мають представити ідеї працівників роботодавцю. Альтернативно, цим можуть займатися представники працівників, що входять або не входять до профспілок, які пройшли спеціальну підготовку з екологічних питань або присвятили себе цим питанням. Маючи триєдину легітимність – виборчу, дорадчу і технічну – роботодавець навряд чи зможе проігнорувати їх і, зрештою, трансформаційний процес, якого прагнуть громадяни-працівники.
Соціальний діалог
У час зростаючої небезпеки – як через прискорення кліматичних змін, так і через нинішню загрозу демократії і навіть будівництву самої Європи – існує нагальна потреба розглядати працю як щось інше, ніж фактор виробництва, що підпорядковується єдиному критерію конкурентоспроможності. Занурюючи працівників у колективну діяльність, яка займає більшу частину їхнього існування, праця є джерелом знань і визнання, з якого слід виходити, стимулюючи і оцінюючи їхні здібності до досліджень.
Нещодавня рекомендація Ради ЄС закликає держави-члени вжити відповідних заходів для підтримки соціального діалогу, в тому числі шляхом створення сприятливих умов і розбудови потенціалу між соціальними партнерами. Це нагадування про важливість соціального діалогу, про що свідчать дії профспілок в умовах нещодавніх криз, зокрема, пов’язаних зі зміною клімату та навколишнім середовищем. Сьогодні, навіть більше, ніж у минулому, нічого не вдасться досягти без участі працівників у пошуку шляхів удосконалення виробничих процесів. Крім того, саме завдяки залученню працівників європейські інституції стануть більш демократичними.
Ця стаття є частиною нашої серії про прогресивний “маніфест” для європейських виборів. Вона спирається на розділ, написаний авторами у нещодавній публікації ЄКПО “Трансформаційні ідеї – забезпечення справедливої частки прогресу для всіх”.
Автори:
Філіп Аскеназі – економіст з питань праці в Центрі Моріса Хальбвакса (Париж). Його дослідження зосереджені на змінах у сфері праці та соціально-економічних показниках, з інтересом до продуктивності, виробничих відносин, охорони здоров’я та безпеки праці, а також державної політики;
Клод Дідрі – соціолог Національного центру наукових досліджень. Його дослідження зосереджені на взаємозв’язках між працею, промисловими відносинами та правом у соціально-історичній перспективі. У 2023 році він опублікував книгу “Face au covid, l’enjeu du salariat” (“Обличчям до Covid, ставка на заробітну плату”).
Джерело: Social Europe, ЄС