Лідери трьох ключових європейських держав, які неформально відомі як Веймарський трикутник, зібралися, щоб продемонструвати силу та єдність у зустрічі із війною росії проти України. Такий був намір, принаймні, на випадок поспішного саміту, який об’єднав Емманюеля Макрона, президента Франції, Олафа Шольца, канцлера Німеччини, та Дональда Туска, прем’єр-міністра Польщі, у Берліні на післяполудневій нараді 15 березня.
Лідерам частково вдалося продемонструвати “хепі-фейс” та покращення ситуації. Після зустрічі вони не відповідали на питання, але оголосили список угод щодо підвищення підтримки для України, що свідчило про дрібні уступки з усіх сторін. Серед них була обіцянка закупити необхідні боєприпаси на світових ринках, а не вимагати, як робила це Франція раніше, виключно європейських джерел, хоча пан Макрон вже уклав компроміс щодо цього у лютому. Німеччина та Франція також здаються зменшили частину своїх минулих застережень стосовно використання щонайменше відсотка від приблизно 300 мільярдів євро (327 мільярдів доларів) заморожених російських депозитів в Європі для підтримки України.
Проте зустріч за зачиненими дверима була схожа не стільки на веселі посиденьки, скільки на запізнілу спробу контролювати наслідки. Останні тижні стали свідченням гострих публічних розбіжностей між трьома країнами, які є одними з найважливіших європейських союзників України. Тріщини — особливо між Німеччиною та Францією — ще не призвели до небезпечної поляризації. Але нездатність замазати ці тріщини підбадьорила росію і занепокоїла Україну, яка дедалі більше перебуває в облозі, в той час, коли російські успіхи на місцях і загроза американського ізоляціонізму, що насувається, мали б підштовхнути союзників по НАТО до зближення рядів.
За іронією долі, частина проблем між Францією і Німеччиною, чия тісна дружба вже давно є основою Європейського Союзу, полягає в тому, що їхні лідери однаково визнають нинішні виклики. Просто вони зробили абсолютно різні висновки. Різниця в підходах між блискучим, схильним до пошуку уваги до своєї персони паном Макроном і суворим, холоднокровним паном Шольцем посилила напруженість, яка в останні місяці переросла у щось близьке до відкритого протистояння.
Обидві країни віддані справі підтримки України. І хоча здається, що Німеччина часто занадто зволікає, насправді вона зробила набагато більше для зруйнованої війною країни, щедро прийнявши понад мільйон біженців, надавши фінансову допомогу і пообіцявши близько 17,7 млрд євро військової допомоги. Франція, тим часом, завоювала славу завдяки постачанню престижного військового обладнання, такого як гаубиці великої дальності “Цезар” і крилаті ракети “Скальп”. Але масштаби її допомоги становлять лише крихітну частку від німецької.
І якщо пан Макрон останніми тижнями стає дедалі сміливішим і пристраснішим щодо необхідності об’єднати зусилля на підтримку України, навіть якщо його дії поки що не відповідають його словам, то пан Шольц виглядає дедалі неохочішим партнером. Зокрема, канцлер чинить опір сильному тиску щодо постачання крилатих ракет німецького виробництва “Таурус” в Україну — позиція, яка здобула підтримку його соціал-демократів серед німців, які бояться війни (опитування громадської думки свідчить, що 61% німців виступають проти таких поставок). Але вона також розчарувала і союзників, разом з багатьма німецькими політичними експертами і опозиційними християнськими демократами.
Нещодавні заяви пана Макрона викликали не менший переляк, розлютивши не лише пана Шольца, але й інших більш обережних європейських лідерів. Найбільш провокаційним кроком французького президента стало обговорення можливості того, що сили НАТО можуть взяти на себе небойові функції в Україні. Ця пропозиція, вперше озвучена на саміті в Парижі минулого місяця, викликала холодну відсіч з боку пана Шольца. Він категорично заявив, що німецькі війська нізащо не підуть в Україну. Як і у випадку з “Таурусом”, він наполягав на тому, що Німеччина не стане “стороною у війні”.
Однак замість того, щоб приглушити свої коментарі, пан Макрон подвоїв свої заклики до “стратегічної невизначеності” щодо намірів НАТО. Очевидний перехід французького президента до більш жорсткої позиції щодо росії був повільним, але, схоже, щирим і, безумовно, цінується східними європейцями, які відчувають найбільшу загрозу з боку свого гігантського сусіда. Він також здобув підтримку німецьких стратегічних мислителів, які зітхають, що пан Макрон, можливо, має рацію, натякаючи на те, що обережність і “червоні лінії” пана Шольца мають ефект передачі ініціативи володимиру путіну, президенту росії.
Розбіжності Польщі з її союзниками пов’язані не стільки з її нинішнім лідером, скільки з більш давньою спадщиною. За десять років до перемоги пана Туска на виборах у вересні тодішня правляча націоналістична партія “ПіС” робила політичний капітал з нападу на Німеччину і вимагала 1,3 трлн євро компенсації за масові руйнування, спричинені німецькою агресією у Другій світовій війні. Партія пана Туска знизила гучність у цьому питанні. Але союзники Польщі по НАТО занепокоєні повільністю його уряду у врегулюванні нових протестів польських фермерів проти ймовірного демпінгу української продукції.
Зрештою, три лідери в Берліні вийшли зі своєї зустрічі, тримаючись за руки і не демонструючи жодних ознак загострення. Вони пообіцяли зустрітися знову за кілька місяців. Веймарський трикутник – угруповання, створене одразу після холодної війни з ідеєю додати Польщу як третю велику ланку стабільності в центрі Європи, – часто виглядав нежиттєздатним. Але якщо панове Макрон, Шольц і Туск справді почнуть знаходити спільну мову з цілої низки питань, то зв’язки між найсильнішою стратегічною потугою Європи, Францією, її найбільшою економікою, Німеччиною, і її найдинамічнішою економікою і найважливішим оплотом проти росії, Польщею, стануть приводом для святкування.
