На Закарпатті волонтери роблять муляжі найпопулярнішої на фронті гармати Д-20, за допомогою яких ЗСУ вводять в оману росіян
Виготовляють ці муляжі два десятки волонтерів із ГО “Рух підтримки закарпатських військових-Виноградів”. Крім гаубиць, вони роблять макети “Стугни”: надіслали вже дві сотні у підрозділи по всій лінії фронту, від Харківщини до Херсонщини. Гармати ж запустили у виробництво щойно. Днями на фронт поїхали перші дві, одна з них – для рідної закарпатцям 128-ї гірсько-штурмової бригади. Назвали їх хлопці “Босорканями” – на закарпатському діалекті це означає “відьма, чаклунка”.
Гармату виготовляють із підручних матеріалів, але пофарбована “Босорканя” повністю імітує реальну зброю: її неможливо відрізнити від справжньої не те що з камери дрона, а навіть дивлячись на неї з відстані кількох метрів.
Детальніше про виробництво обманок для ворога – в репортажі кореспондентки Укрінформу.
ЄДИНИЙ НЕДОЛІК – НЕ СТРІЛЯЄ
Ми зустрічаємось із волонтером Михайлом Романом опівдні. Їдемо в цех, де стоїть дві гармати: одна готова, друга – ще не пофарбована. За кілька днів вони поїдуть на фронт, їх уже чекають у підрозділах.
Маю можливість одразу побачити, як виглядає готовий муляж та те, з чого він робиться. Пофарбована “Босорканя” із відстані навіть двох метрів нічим не відрізняється від реальної гаубиці. Уже коли підходиш ближче та можеш постукати по корпусу – виявляється, що це все дерево. Хоча й дуже майстерно оброблене на столярних верстатах.
– Це є виріб із металу та підручних матеріалів, – пояснює Михайло Роман. – “Гармата” виготовлена за допомогою простого способу зварювання металоконструкцій, ствольна частина – зі звичайних газових балонів, покриття – кольорова бляха, корпус – із ДВП. Має колеса, щоби було зручно транспортувати та доставляти на позицію. Головна цінність цього муляжу саме в конструкції: “гармата” мобільна та збірно-розбірна. Вона має бути максимально легка в експлуатації для військових.
Розробляли її два місяці місцеві інженери: столяри та приватні підприємці. Михайло розказує, що хлопці з волонтерської команди за доступними в мережі фото вивчили та змогли сконструювати макет, який би в точності повторював справжню гармату за формою та розмірами.
– У нас вийшло. Навіть військові, які дивилися та оцінювали “Босорканю”, кажуть, що вона ідентична зі справжньою. Єдиний її недолік – вона не стріляє, – говорить він.
ВІД “СТУГНИ” ДО “АБРАМСА”
“Босорканя” – не перший масштабний проєкт команди з двох десятків людей.
– Ми починали із виробництва “Стугон”. Рік тому побачили, як хлопці на фронті намагаються зробити такі макети з пластикових труб та дерева. Подумали: чому б їм не допомогти? Зібрали команду однодумців і за рік виготовили близько 200 макетів “Стугни”. Наші муляжі нині працюють на всіх ділянках фронту, від Харківщини і до Херсона. Нам приходять запити від військових – ми виготовляємо і відправляємо “Новою поштою”, – розповідає Роман.
Зараз волонтери, також на запит військових, перейшли на масштабніший проєкт і виготовили гармату Д-20. Далі підуть “Абрамси”, каже Михайло.
Гаубицю виноградівського виробництва можна доправити легковою машиною, на лафеті. Тобто військовим не потрібно замовляли великий транспорт та думати, як доставити муляж, витрачати на це гроші та пальне. Далі безпосередньо на фронті макет збирають, як конструктор, та вручну розміщують на бойових позиціях там, де вважають за потрібне. Фальшиву гармату накривають маскувальною сіткою, як справжню, щоб усе було максимально наближено до реальності.
Тоді залишається лише чекати реакції ворожої артилерії. А за “виходами” наші артилеристи можуть коригувати удари по ворогові.
МРІЮ, ЩОБ ПО НІЙ ПРИЛЕТІВ ДОРОГИЙ РОСІЙСЬКИЙ “ЛАНЦЕТ”
Розробники несправжньої зброї наголошують, що основна мета – вимотувати ворога.
– Росіяни мають повірити, що це справжня гаубиця, на яку варто витрачати свої сили та снаряди. Ми підрахували, що коли закупити всі матеріали для макету Д-20, то собівартість муляжу становитиме 20 тис. грн. Наскільки він ефективний та який його ККД? Артснаряд, випущений по такій “гарматі”, коштує понад тисячу доларів. Одним снарядом рідко влучають: зазвичай перший іде пристрілочний, другим коригують удар, і, як правило, є ще третій та навіть четвертий. Тобто, це 4 тисячі доларів. А взагалі я мрію про звіт від військових, що по такому макету гармати прилетів російський “ланцет”, який коштує порядку 30 тис. доларів. Тоді я буду щасливий. Але я думаю, що ці наші “гармати” і так свою роботу на фронті зроблять, вимотають руських і фінансово, і морально, – розповідає Михайло Роман.
З його слів, далі команда працюватиме над тим, аби здешевити виробництво. Найдорожчий завжди прототип, а коли процес налагоджений – уже видно, де й на чому можна економити.
– Після того, як ці перші гармати хлопці випробують на фронті, ми будемо їх здешевлювати, аби було так само зручно і схоже на правду. Те ж робили з макетами “Стугни”: на початку виробництва вартість макету була 3 тис. грн, а зараз, коли виготовляємо їх сотнями, спростили конструкцію, вартість становить 1 тис. грн, – каже Михайло Роман.
Так само, запевняє він, буде згодом і з гарматою.
Щодо “Стугни”, каже, мали якось звіт від військового, що по одному з макетів прилетіло аж 15 російських снарядів.
– Тобто вони 15 тисяч доларів запустили в шматок металу й пластику, схожий на “Стугну”. Ця зброя з початку війни є найбажанішою мішенню для ворога! Вона дорога, там у виробництві є дорогоцінні метали, тому воно затратне. А ще “Стугна” дуже результативна. Тому москалі на неї полюють просто шалено! Щодо Д-20 – то це найпопулярніша гармата на фронті. Вона теж буде бажаною мішенню для ворога. На це і розраховуємо.
ГОТОВІ ДІЛИТИСЯ КРЕСЛЕННЯМИ
Команда виноградівських волонтерів вже отримала пропозицію запустити ці муляжі у масове виробництво.
– На днях мали цікавий дзвінок із пропозицією від певного роду військ ЗСУ. Хлопці питали, чи могли б ми виробляти муляжі конвеєрним способом. Пояснив, що можемо робити їх на запити, бо на одну гармату треба витратити від трьох днів до тижня часу, адже це не є наша постійна робота, ми маємо кожен свою роботу або бізнес. Хлопці, які зайняті у виробництві, мають різні професії, від продавця у магазині до священнослужителя.
Михайло знайомить мене із отцем Петром, який робить всю столярку для макету гаубиці.
– Я тут, загалом, новий працівник, у мене відносно невеликий досвід, але радий бути в команді, своїми знаннями та уміннями служити загальній справі, – каже панотець. – У мене сьогодні була дилема: йти до вас на зустріч та розказати, що ми робимо і для чого, чи піти на панахиду, бо до нас знову привезли загиблого військового. Я прийшов сюди. Вважаю, це важливо: розказати усім, що ми тут робимо для фронту, для Перемоги. Бо якщо ми не почнемо усі разом щось робити, вбитих з фронту не переставатимуть везти у наші міста та села. А я дуже хочу, аби це припинилося.
Михайло Роман наголошує, що вони з командою з радістю поділяться кресленнями для таких макетів зброї із волонтерами з інших організацій. От тоді це можна буде запустити масово.
– До речі, – каже він, – по “Стугнах” декілька волонтерських організацій вже перейняли наш досвід та запустили процес.
Михайло запевняє, що його команда надасть лекала та супровід і по проєкту з гаубицями – аби такі обманки для ворога вироблялися у потрібній кількості.
Тетяна Когутич
