Цієї неділі виповнюється рік із дня, коли Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордер на арешт Володимира Путіна та уповноваженої з прав дітей у Росії Марії Львової-Бєлової за підозрою у незаконній депортації українських дітей.
Серед подій, що передували цьому, був звіт команди з Єльського університету (США) про систематичне вивезення дітей з України до таборів відпочинку на підконтрольну Росії територію та про їх ідеологічну обробку там.
Тільки за відкритими джерелами, без розмов з жертвами та виїздів в Україну, команда змогла зібрати цифри та дані, які розійшлися у всіх світових ЗМІ та правозахисних організаціях.
ВВС поговорила з головою розслідувальної команди Натаніелом Реймондом про методи їхньої роботи, оцінку кількості вивезених українських дітей та про те, чи вірить він у торжество правосуддя.
У неділю в середині лютого 2022 року викладачеві Єльського університету Натаніелу Реймонду зателефонувала його стара знайома з Держдепартаменту США та запитала, чи зможе він знову повернутися до своїх розслідувань.
“Нам буде потрібна твоя допомога”, – згадує Реймонд її слова.
Американська та британська розвідки на основі своїх даних попереджали про російські плани вторгнення в Україну з кінця 2021 року. Однак у більшості випадків цю інформацію зустрічали з недовірою – люди не могли повірити у можливість подібної війни у Європі у ХХІ столітті.
Реймонд у юності працював волонтером у притулку в Гондурасі, пізніше займався гуманітарною роботою в організації OxFam та ООН. Значну частину свого життя він розслідував порушення міжнародного гуманітарного права за відкритими даними у складі різних НКО – зокрема, розслідував масове вбивство військовополонених в Афганістані та тортури під час допитів ЦРУ. До 2022 року він не вів розслідування вже кілька років, зосередившись на викладанні гуманітарного права в Єлі.
До 24 лютого 2022 Реймонд вже збирав нову команду, яка пізніше отримала назву Conflict Observatory. Перший звіт був присвячений російським обстрілам українських лікарень, зокрема в Маріуполі, на основі аналізу супутникових знімків та відкритих даних.
“Я можу точно сказати, що це був найшвидший в історії аналіз збитків від бомбардувань, зроблений цивільними особами”, – говорить Реймонд.
Серед наступних був звіт про російські пункти фільтрації в Донецькій області, також за супутниковими знімками та відкритими даними. За словами Реймонда, результат, зібраний “купкою дослідників з Єля, зокрема студентами”, виявився детальнішим, ніж доповідь Національної ради з розвідки США, що вийшла перед цим.
Влітку 2022 року команда Conflict Observatory отримала запит від Держдепартаменту США: сфокусуватися на розслідуванні вивезення дітей із окупованих територій України до Росії. За словами Реймонда, до цього моменту вони вже вели роботу над таким розслідуванням.
Селфі як інструмент розслідування
Інформація про те, що дітей-сиріт з інтернатів та інших соціальних установ самопроголошених “ДНР” та “ЛНР” організовано вивозять до Росії, з’явилася ще до початку повномасштабного вторгнення – про це говорила сама російська влада, називаючи це “евакуацією”. У квітні 2022 року перших дітей з цієї групи передали під опіку до родин у Підмосков’ї.
МЗС України ще в березні 2022 року заявило про те, що це грубе порушення міжнародного права.
“Примусове переміщення цивільного населення на територію держави-агресора, зокрема дітей, має ознаки викрадення”, – йшлося у заяві.
При цьому російські чиновники, і насамперед уповноважена з прав дитини Марія Львова-Бєлова, розповідали про вивезення українських дітей-сиріт до Росії, влаштування їх у сім’ї та видачу їм громадянства з гордістю.
Пізніше Львова-Бєлова, коментуючи звинувачення Міжнародного кримінального суду, наполягала, що влада РФ не робить нічого протизаконного і завжди сприяє возз’єднанню сімей, а зміни в таборах відпочинку присвячені не перевихованню, а оздоровленню та освітнім заходам.
Розрізненої інформації та свідчень про вивезення українських дітей до Росії до літа 2022 року було вже багато.
“Однак коли ми сіли і почали думати, як технічно це розслідувати, перші два чи три місяці ми не розуміли, як діяти – як шукати установи, де перебувають діти [під контролем Росії], як порахувати кількість дітей”, – згадує Реймонд.
Прорив стався у серпні–вересні 2022 року, коли команда Conflict Observatory вирішила аналізувати селфі та фотографії російських та окупаційних чиновників на тлі українських дітей – не як ілюстрації, а як цілісний корпус даних.
За словами розслідувача, їм винятково пощастило з моментом.
“Було очевидно, що тоді, наприкінці літа та на початку осені 2022 року, російську владу лихоманило після першого успішного українського контрнаступу. І публічні заяви про вивезення дітей тоді були на піку, бо Росія використовувала їх для пропагандистських завдань усередині країни”, – каже він.
Завдяки цьому у відкритому доступі в той період була безліч фотографій “буквально груп російських чиновників у вітровках біля автобусів [з дітьми], що показують великі пальці вгору”, а також безліч фото- та відеозвітів з таборів відпочинку, куди відвозили дітей.
“Зрештою їх підвели дві речі, що відбувалися в кремлівських коридорах, – міркує Реймонд. – По-перше, я думаю, що вони не припускали, що хтось висуне їм формальне звинувачення. І друге, що для них було важливіше підняти моральний дух усередині Росії, ніж покривати потенційно кричущий злочин проти людства. І поєднання цих чинників створило “ідеальний шторм”, який і привів до ордера [Міжнародного кримінального суду] на арешт [Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової]”, – каже Реймонд.
Команда почала аналізувати масиви таких селфі та фотографій та помічати всю інформацію на картах.
“Безумовно, і до нас були засновані на відкритих даних розслідування про дітей, але вони не базувалися на картах, а ми якраз думаємо картами”, – говорить Реймонд.
Результат – звіт Conflict Observatory “Систематична програма Росії з перевиховання та усиновлення дітей з України” – вийшов у лютому 2023 року.
П’ять джерел
Головні цифри лютневого звіту розійшлися у всіх світових ЗМІ та правозахисних організаціях.
Шість тисяч – щонайменше стільки дітей з України віком від чотирьох місяців до 17 років відвідали табори відпочинку та інші інституції в Росії та окупованому Криму. 43 – мінімальна кількість установ, в яких розміщували дітей.
Основним завданням таких табірних змін, вважали розслідувачі з Єля, була ідеологічна обробка дітей та переорієнтування їх на Росію. Згода батьків на такі поїздки часто була вимушеною (зокрема, життям під обстрілами в окупації).
Попри те, що після публікації звіту багато ЗМІ цитували його таким чином, що шість тисяч дітей були депортовані до Росії і там залишилися, самі автори цього розслідування ніколи так не стверджували. У доповіді йшлося, що повернення дітей в Україну щонайменше у 10% таборів на той момент, ймовірно, припинили, а дітей з двох таборів помістили до прийомних родин у Росії.
“Це дуже важливо проговорити. Відповідно, ми припускаємо, що більшість змогли повернутися додому. Але оскільки ми не можемо це підтвердити, ми не стверджували це безпосередньо в нашій доповіді”, – уточнює Реймонд.
Роботу Conflict Observatory фінансує Держдепартамент США. Реймонд не приховує, що перед публікацією чергової доповіді вони розсилають її американським чиновникам та українським правозахисникам, проте наполягає, що вони повністю незалежні у своїх висновках та документують порушення кожної зі сторін.
Зокрема, зазначає Реймонд, у доповіді про обстріл шкіл та лікарень у Сєвєродонецьку вони вказували два випадки, коли українська сторона, ймовірно, розміщувала військову техніку на територіях шкіл.
Прямо зараз команда документує атаки на лікарні у Газі, незалежно від позиції та фінансування американського уряду.
Кожен факт потрапляє в їхнє розслідування лише за умови, що він підтверджується п’ятьма джерелами, наполягає Реймонд. Conflict Observatory керується системою Admiralty code, це стандарт оцінки джерел, що використовує НАТО, і протоколом Берклі з розслідування цифрових даних.
Винятки – коли речі говорять самі за себе: або прямий супутниковий знімок подій, що відбуваються, або офіційна заява самих порушників.
Серед іншого, Реймонд каже, що розмови в його команді можуть шокувати сторонніх людей.
“Ми по черзі вчимося критикувати одне одного. Попри те, що я розслідувач з 25-річним стажем та голова лабораторії Єльського університету, я змушую стажистів відкрито критикувати мене по 10-15 хвилин і розповідати, де я помиляюся. Я думаю, що це головне, чого я можу їх навчити. Найстрашніші провали під час аналізу даних відбуваються через те, що люди бояться сказати правду”, – каже він.
“Зазвичай багато хто вважає, що якщо інформація неправильна, це тому, що хтось свідомо збрехав. Так, іноді так теж буває – можна згадати Ірак, у даних американської розвідки про [зброю масового знищення] Іраку була в тому числі [свідома] брехня. Але набагато частіше проблеми трапляються тому, що люди бояться говорити про помічені помилки”, – пояснює дослідник.
“Найбільше я пишаюся у нашій командній роботі тим, що ми виключно обережні. Ми не публікуємо нічого, що ми не можемо підтвердити п’ятьма джерелами”, – каже Реймонд.
“Це особливо важливо у випадку 2442 дітей, депортованих до Білорусі”, – уточнює він.
Наприкінці 2023 року Conflict Observatory опублікувала свій другий звіт, цього разу про відправлення дітей із щонайменше 17 окупованих міст Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей до Білорусі, де вони зазнавали політичного перевиховання та проходили військову підготовку.
“Лукашенко стверджує, що всі вони повернулися звідти, але ми не можемо незалежно підтвердити повернення навіть десяти з них. Це не означає, що вони не повернулися – я говорю саме про неможливість підтвердити це відповідно до наших стандартів”, – наголошує Реймонд.
Слова про крайню обережність розслідувач використовує, і коли йдеться про людей, які організовують ці переміщення дітей. В обох звітах називалися особи, відповідальні за переміщення – наприклад, уповноважена з прав дитини в РФ Марія Львова-Бєлова, губернатори російських регіонів, засновник благодійного фонду в Білорусі Олексій Талай.
Проте Натаніел Реймонд та його колеги, наприклад, свідомо не називали імена українських вчительок з окупованих територій, які збирали списки дітей чи вмовляли батьків відпустити тих до таборів.
“Ми не знаємо до кінця, чому вони у цьому брали участь. Чи робили вони це під дулом пістолета?” – пояснює він.
За оцінкою Реймонда, через рік, у лютому 2024 року, цифра з їхнього першого звіту збільшилася майже вдвічі:
“Зараз ми думаємо, що кількість українських дітей, які побували в [російських] таборах, наближається до 10-12 тисяч. Якщо додати до цього 19,5 тис. зі списку України, в основі якого, як ми вважаємо, — діти з установ, вивезені на початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року, ми з великою часткою впевненості можемо говорити про 31 тисячу депортованих дітей”.
Одна з ключових речей, про які Натаніел Реймонд, за його словами, говорив багато разів, у тому числі з владою України, – створення єдиної та чіткої системи обліку всіх імовірно депортованих дітей: “Поки вона не з’явиться, шанси на їхнє успішне повернення нижчі”.
“Ми свідомо не говоримо з очевидцями подій”
За словами Реймонда, перша особиста зустріч усієї команди відбулася незадовго до публікації доповіді про дитячі табори, коли вони вирішували, чи публікувати це розслідування в принципі. Головним аргументом “проти” був страх, що після публікації російські чиновники можуть почати переміщати дітей у місця, ще невідомі команді.
“Нас не лякало, що Росія дізнається, що саме ми зуміли встановити. Нас лякало, що вона дізнається, які табори та локації ми поки що не змогли знайти. Ми навмисно написали наш звіт таким чином, щоб з нього не було зрозуміло, які саме табори та місця перебування дітей ми поки що не знаємо – що, якщо замислитися, є досить екзотичним завданням при складанні звіту”, – каже він.
Стрілки на інфографіці малювали так, щоб вони вказували лише на регіони, але не вказували б на конкретний табір чи місце розташування дітей.
За словами Реймонда, він запропонував кожному члену команди уявити себе українською матір’ю, чия дитина перебуває під контролем Росії, і проголосувати за чи проти публікації. Усі одноголосно проголосували за.
При цьому ані сам Реймонд, ані хтось із команди Conflict Observatory за час роботи жодного разу не розмовляли з реальними матерями з України, розлученими з дітьми.
“Ми свідомо не говоримо із очевидцями подій, це частина нашої методології – не інтерв’ювати свідків. Багатьом людям це здається дивним – начебто навіщо навмисно обмежувати себе в інформації? Але це, можливо, найважливіше, що я скажу в цьому інтерв’ю – наше завдання не в тому, щоб переказувати очевидців, а в тому, щоб створити об’єктивний аналіз фактів на основі відкритих даних, які можуть незалежно підкріпити свідчення свідків”.
За словами Реймонда, саме відсутність переказів слів свідків і опора тільки на дані робить їхню роботу максимально зручною для використання в судових процесах.
“Ми принципово від початку орієнтувалися на те, що наші розслідування будуть використовувати в судах”, – пояснює Реймонд. Як у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі, так і в Україні та в інших країнах за принципом універсальної юрисдикції.
Усі зібрані та проаналізовані командою дані з першого звіту, зокрема й ті, які не увійшли до опублікованого звіту з міркувань безпеки, вже передали до Міжнародного кримінального суду.
Афганістан та Судан
Розслідувати воєнні злочини Натаніел Реймонд, за його словами, спочатку не планував, а почав робити це через обставини.
Його першим розслідуванням стало масове вбивство в пустелі Дашт-і-Лейлі у північному Афганістані у 2001 році. Після падіння міста Кундуз сотні прихильників “Талібану” та “Аль-Каїди” здалися в полон польовому командиру Абдулу-Рашиду Дустуму, який на той час співпрацював з ЦРУ та отримував фінансування від ЦРУ.
Після того, як полонені влаштували бунт у в’язниці, їх за наказом польового командира загнали у вантажні контейнери і там замкнули, де майже всі вони задихнулися, а когось розстріляли. Тіла скинули до спільної могили в пустелі. Одиниці, що вижили, пізніше потрапили до в’язниці Гуантанамо.
Реймонд працював у пресслужбі правозахисної організації Physicians for Human Rights та співпрацював із виданням Newsweek, яке намагалося відновити обставини цього масового вбивства. Проте людей, які виступали свідками для статті – переважно водіїв вантажівок і бульдозерів, убили.
Для Реймонда це стало поворотним моментом. Він почав займатися розробкою методів ефективного захисту свідків, розслідувати тортури в американських в’язницях, а пізніше, коли масове поховання було розкрито, повернувся до розслідування початкового злочину за допомогою супутникових даних.
Під час урагану Катріна в США у 2005 році Реймонд брав участь у гуманітарній допомозі в регіоні та написав проєкт, як аналіз цифрових даних може допомагати під час катастроф. 2010-го цей проєкт потрапив до рук голлівудського актора Джорджа Клуні, який запропонував використати цей метод для інформування та захисту населення під час громадянської війни в Судані. Так була створена благодійна ініціатива Satellite Sentinel Project.
“Іронія полягала в тому, що ми володіли ситуацією краще, ніж миротворці ООН, які безпосередньо перебували на місці, – розповідає Реймонд. – Ми [за допомогою супутників] могли бачити не тільки те, що бачили вони, а й ті місця, куди вони не могли проїхати через блокпости”.
Найчастіше за блокпостами, куди не пропускали миротворців, на супутниках було видно скупчення танків. Завдяки супутникам Реймонд та його колеги могли стежити за перегрупуванням збройних сил та передбачати атаки.
Ще одним гуманітарним проєктом, над яким працював Реймонд, була адаптація алгоритму NASA щодо виявлення лісових пожеж з космосу для пошуку випалених під час нападів хатин та сіл у Судані. Цей проєкт дозволяв дізнаватися про потенційні гуманітарні кризи та вимушені переміщення населення.
Весь цей досвід, за словами Реймонда, пізніше ліг в основу роботи розслідувальної групи Conflict Observer у 2022 році.
“П’ять законів правосуддя”
На запитання, чи поніс хтось покарання за масове вбивство полонених в Афганістані, Реймонд відповідає: був визнаний сам факт, що це сталося і що це було потенційним злочином проти людства.
Справу розслідувало ФБР, проте розслідування припинила адміністрація президента Буша. Правозахисники змогли в судовому порядку домогтися оприлюднення документів, які підтвердили, що американський уряд був у курсі того, що сталося, і що кількість жертв могла доходити до двох тисяч людей.
Обама в перші місяці свого президентства ініціював розслідування в Національній раді з розвідки США, проте його також призупинили. Сам Реймонд неодноразово надавав свідчення в Конгресі США, проте відповідальності за масове вбивство ніхто так і не поніс.
На питання, наскільки він оптимістичний щодо того, що винні у воєнних злочинах, скоєних під час війни в Україні, будуть притягнуті до відповідальності, Реймонд згадує промову про “п’ять законів правосуддя”, яку він виголосив на похороні свого наставника Білла Хаглунда. Той працював головним криміналістом під час розслідування різанини в Сребрениці в Боснії.
“Правосуддя – це процес. Правосуддя потребує багато часу. Правосуддя має багато завдань. Правосуддя – це не про тебе. Правосуддя – це складний та нелінійний процес”, – згадує Реймонд.
“Для того, щоб розслідувати воєнні злочини, потрібно підтримувати в собі ілюзію, що ти зможеш перемогти, незважаючи ні на що, – каже Реймонд. – Путін та інші диктатори намагаються змусити вас засумніватися у вашій здатності їх перемогти. Намагаються створити враження, що боротьба безнадійна. І найдієвіший опір їхній безкарності – це завжди вірити у свою перемогу”.
За словами Реймонда, коли Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Путіна у березні 2023 року, у США було багато скептиків, які говорили, що це не має жодного значення і що він ніколи не постане перед судом.
“А потім я говорив з українцями, і у них були сльози на очах, бо навіть якщо він ніколи не опиниться в суді, навіть ордер на арешт – це вже відповідь на наш біль. І для мене цього вже достатньо”, – каже він.
Пізніше, у липні 2023 року, нагадує Реймонд, Путіну довелося скасувати поїздку на саміт БРІКС до ПАР, де йому загрожує арешт за ордером Міжнародного кримінального суду.
“Люди стали усвідомлювати, що ордер – це не тільки інструмент для суду, що він має значення і сам по собі”, – робить висновок Реймонд.
Розслідувач розповідає, що за весь час своєї кар’єри він ніколи не бачив, щоб міжнародна спільнота так швидко, чітко та злагоджено діяла у спробі притягти винних до відповідальності, як це відбувається зараз, під час війни в Україні.
З одного боку, розмірковує він, це вселяє оптимізм. З іншого, зізнається наприкінці інтерв’ю Натаніел Реймонд, він злиться, коли замислюється над тим, наскільки нерівномірно розподіляються увага і ресурси у разі збройних конфліктів.
“Діти страждають у Судані, страждають у М’янмі, страждають у Газі, але, – каже розслідувач, – світу це не так цікаво. Я постійно говорю про Судані, і люди тільки відмахуються: ой, ні, ні”.
“Правосуддя у разі лише одного злочину в одному місці, а не всіх злочинів, – це ще не правосуддя, і наше завдання – не упускати нічого з виду”, – підкреслює він.
Вихід нового, вже третього звіту Conflict Observatory на тему депортації українських дітей запланований на кінець весни 2024 року. Він буде присвячений передачі дітей з України до російських родин.
Ніна Назарова
ВВС
