Країни Близького Сходу співпрацюють з Росією тією мірою, якою їм це вигідно. А санкційні механізми Заходу все більше цю вигоду обмежують
На тлі війни і розриву із Заходом 2022 рік був сповнений успіхів і рекордів у розвитку відносин Росії з країнами Близького Сходу. Однак на початку 2024 року висхідні тренди стали розгортатися у зворотний бік, зіткнувшись із суворою реальністю. Більшість близькосхідних країн мають особливі партнерські відносини зі США, а це означає, що не можуть ігнорувати їхній тиск. Тому банки Туреччини та ОАЕ почали масово закривати рахунки росіянам і відмовлятися приймати платежі з Росії.
Вашингтону навряд чи під силу повністю видавити Москву з близькосхідного економічного життя, багато країн все ще бачать вигоду від співпраці з нею. Однак замість надії на Близький Схід як опору Росії в протистоянні із Заходом Кремль отримав регіон нескінченної боротьби зі США за кожен клаптик своєї торгово-економічної діяльності.
Турецько-еміратські проблеми
Початок 2024 року приніс Росії не найприємніші новини з Близького Сходу. Два ключові економічні партнери Москви в регіоні – Туреччина й ОАЕ – стали обмежувати взаємодію з російськими контрагентами.
Перш за все, з 1 січня турецькі банки почали масово відмовлятися приймати платежі з Росії. Ця проблема періодично спливала ще з літа минулого року, проте з початку 2024-го вона стала повсюдною, поширившись майже на всі турецькі банки. Також різко посилилися правила відкриття рахунків для громадян РФ: держбанки Туреччини тепер роблять це тільки за наявності студентської візи або дозволу на роботу. Навіть DenizBank, відомий своїм лояльним ставленням до росіян, почав закривати рахунки і не відкривати нові тим, у кого немає місцевого ПНП.
Причина турецьких проблем особливо не приховувалася – це тиск США. Посол РФ у цій країні Олексій Єрхов скаржився, що представники Сполучених Штатів “тероризують” турецький бізнес, який співпрацює з Росією. Ну а головною причиною того, що відбувається, став указ президента США Джо Байдена, ухвалений наприкінці 2023 року, який спростив введення санкцій проти фінансових інститутів третіх країн, помічених у співпраці з російським ВПК.
Це одразу ж позначилося на торгово-економічних показниках. Уже 2023 року торговельний оборот між Туреччиною і Росією після колосальних $65 млрд 2022 року просів приблизно на 20%. Але в січні 2024 року турецький експорт у Росію, за даними державної статистики Туреччини, упав одразу на 39% порівняно із січнем 2023 року – з $1,04 млрд до $631 млн. Російський бізнес почав визнавати: Туреччина для Росії втратила статус основного хаба для паралельного імпорту.
Схожа динаміка спостерігається і з ОАЕ – другим торгово-економічним партнером Росії на Близькому Сході. Великі банки Еміратів обмежили розрахунки з РФ і почали закривати рахунки російських клієнтів. Ситуація повторює турецьку: складнощі були ще з вересня 2023 року, але різко посилилися після указу президента США про вторинні санкції в грудні. Ситуація з банківським обслуговуванням ускладнюється навіть для компаній з російською участю, які не отримують гроші з Росії і не переводять їх туди. У найбільших банках ОАЕ росіянам практично неможливо відкрити рахунок.
Простір боротьби
2022 року перші успіхи у співпраці з Близьким Сходом породили в Росії чимало надій на розвиток цього напряму. І справді, спочатку досягнень вистачало. Країни регіону не приєдналися до санкційного тиску Заходу, багато хто на Близькому Сході побачив нові економічні можливості у зростаючій ізоляції Росії. У результаті торгівля з Туреччиною, ОАЕ та Іраном вийшла на новий рівень. Окремі спостерігачі поспішили охрестити Близький Схід “опорою Росії в протистоянні із Заходом”.
Однак усе це не скасовує суто прагматичного підходу регіону: країни Близького Сходу співпрацюють із Росією тією мірою, якою їм це вигідно. А санкційні механізми Заходу можуть цю вигоду обмежити.
Свого часу США досить довго і методично виробляли інструменти для посилення економічного тиску на Іран, а тепер повторюють те ж саме щодо Росії. Звісно, ізолювати Москву об’єктивно складніше, ніж Тегеран, – у неї зовсім інші можливості. Однак Вашингтон не зупиняється на цьому напрямку і крок за кроком тестує нові методи.
Як результат – Близький Схід перетворюється для Росії не на опору, а на поле нескінченної економічної боротьби проти західного тиску. Тут потрібно вгризатися в кожен сантиметр: банківські послуги, транзит товарів, продукція подвійного призначення – все це підпадає під дедалі нові заборони Заходу, змушуючи російську сторону постійно битися за свої інтереси.
Зараз ця боротьба тільки починається. Американська державна машина працює не дуже швидко. Йде аналіз минулих методів, вироблення рекомендацій профільним відомствам, усе це потім затверджується американською виконавчою владою. Зрозуміло, що груднева постанова Байдена – не останній крок США проти економічної присутності Росії на Близькому Сході.
Обмеження і спокуси
До американського тиску закономірно найбільше схильні ті країни Близького Сходу, які мають особливі стосунки зі США. Зрозуміло, що в регіоні є відносно надійний для Росії Іран, який не реагує на санкції американців. Однак цього явно недостатньо. Торгівля Москви і Тегерана навіть в успішному 2022 році склала лише $4,9 млрд – це менше, ніж у Росії з Туреччиною, ОАЕ і навіть Єгиптом. А за підсумками 2023 року ірано-російський товарообіг не зріс, а знизився на 17%.
Абсолютна більшість держав Близького Сходу мають особливі стосунки з Вашингтоном: країни Перської затоки, Єгипет, Туреччина, Йорданія, Ізраїль, навіть Ірак – усі зав’язані на США, а отже, так чи інакше реагуватимуть на американські умовляння. Робити економічну ставку на не пов’язані з Вашингтоном Іран і Афганістан (ще можна додати хуситів Ємену) складно навіть за наявності великої фантазії.
Можна скільки завгодно говорити, що Близький Схід не поділяє американських цінностей і втомився від гегемонії США – ці тези і справді мають під собою чимало підстав. Однак банки ОАЕ все одно вважатимуть за краще залишитися в західній юрисдикції, ніж зосередитися виключно на роботі з російськими клієнтами. Та сама історія з Туреччиною. Зіткнувшись із жорсткою необхідністю обирати – або Росія, або бізнес із Заходом, більшість країн Близького Сходу нададуть перевагу останньому, а Вашингтон дедалі частіше ставитиме їх перед таким вибором із найрізноманітніших питань.
Серйозною проблемою США залишається те, що вони протиставляють Росії на Близькому Сході тільки механізми примусів і обмежень. Тобто країна, яка занадто активно розвиває відносини з Москвою, може багато чого втратити. Варіант, що за відмову від зв’язків із Росією країна може щось придбати, Захід поки що не пропонує.
У такій парадигмі Росія збереже певну привабливість, бо дає можливості отримати додаткові вигоди, нехай і ризиковані. Москва готова надати атомні технології Єгипту і Туреччині, якими західні країни не готові ділитися на тих самих умовах, або продавати дешеві нафтопродукти країнам Затоки для реекспорту. Зрештою, безліч російських релокантів із грошима та знаннями – це теж певний актив.
Загалом Росія для країн Близького Сходу – це партнер хоч і не пріоритетний, але той, якого шкода втратити. Тому більшість із них продовжать намацувати баланс між американським батогом і російськими пряниками. Росію в цій боротьбі навряд чи вдасться повністю видавити з регіону, але привільно почуватися у неї теж не вийде. Західний тиск не тільки нікуди не піде, а й посилюватиметься. Побічними втратами в цьому протистоянні стануть ті громадяни Росії, хто намагається втекти від війни на Близькому Сході і тепер живе з постійним ризиком втратити банківський рахунок або можливість продовжити ВНЖ. Утім, складнощі цих людей ні Москву, ні Вашингтон сильно не турбують.
Автор: Микита Смагін – експерт з міжнародних справ, кореспондент в Ірані 2019-2022 рр.
Джерело: Carnegie Politika
