Озброєння та військова риторика: чого хоче досягти Північна Корея, змінюючи тактику у зовнішній та безпековій політиці?
Кім Чен Ин розпочав 2024 рік радикальною зміною політики: Відмова від мети возз’єднання Кореї та визначення Південної Кореї головним ворогом пориває з політикою його діда, “вічного президента” Північної Кореї Кім Ір Сена. За цим послідували відповідні корективи у внутрішньопартійних органах, пропаганді та конституції. Військова риторика та артилерійські навчання вздовж спірного морського кордону нагадували про фактичний стан війни на Корейському півострові.
Однак військову модернізацію та войовничу риторику Північної Кореї не слід плутати з підготовкою до наступу, а скоріше з постійною зміною тактики, яка розпочалася після невдалого саміту в Ханої у 2019 році. На користь цього свідчить відсутність ознак планування такого наступу, зокрема, відповідних приготувань уздовж високомілітаризованої прикордонної зони з Південною Кореєю. Неодноразові поставки зброї до Росії та – хоч і обмежене – відновлення туризму також стоять на заваді наступу. З точки зору головної мети і стратегії збереження режиму нічого принципово не змінилося: Основна увага, як і раніше, приділяється розширенню військового потенціалу і підвищенню здатності країни вести війну, наприклад, для стримування спроб повалення режиму, утримання населення в єдності і підтримки економічної життєздатності країни. Ядерна зброя і ракетні програми Північної Кореї відіграють дедалі більшу роль у стратегії ескалаційного стримування – з одного боку, для збереження режиму, а з іншого – як джерело доходу. Однак у відповідь необхідно уникати активних військових дій на Корейському півострові, оскільки вони можуть поставити під загрозу збереження режиму.
Наразі Північна Корея покладається насамперед на партнерство з Китаєм і Росією.
Натомість зараз ми бачимо результати зміни тактики, покликаної прискорити реалізацію цієї стратегії: Північна Корея наразі покладається насамперед на партнерство з Китаєм і Росією, а не на варіанти з Південною Кореєю і США. Хоча невдала дипломатія самітів зі США та Південною Кореєю у 2018-2019 роках спричинила таке переосмислення, пандемія COVID-19, агресивна війна Росії в Україні та загострення американо-китайського конфлікту створили сприятливі обставини для цього. Водночас внутрішньополітичні розбіжності у США та Південній Кореї продовжують призводити до непослідовної та неефективної політики щодо Пхеньяна.
Зустріч на вищому рівні між президентом США Дональдом Трампом і Кім Чен Ином у Ханої в лютому 2019 року була пов’язана з надією знайти дипломатичне вирішення конфлікту навколо ядерної програми Північної Кореї, який тліє вже багато років. Однак саміт не зміг досягти згоди і, зрештою, не зміг сформувати процес денуклеаризації. Північна Корея вимагала поетапного процесу, згідно з яким країна зупинить частини своєї ядерної програми і демонтує їх в обмін на конкретні контрзаходи, такі як послаблення санкцій. Адміністрація Трампа, з іншого боку, наполягала на всеосяжній угоді та негайному роззброєнні. Нездатність підкріпити дипломатію саміту потужними переговорами на робочому рівні також зрештою призвела до того, що саміт у Ханої був передчасно скасований, а переговорний процес провалився. Незважаючи на особистий вимір, Ханойський саміт проілюстрував тривалу недовіру і фундаментальний конфлікт інтересів, які протягом трьох десятиліть перешкоджали дипломатичному підходу до ядерної зброї Північної Кореї.
Другий саміт Дональда Трампа і Кім Чен Ина став чимось більшим, ніж просто невдалою політичною ініціативою.
Другий саміт Дональда Трампа і Кім Чен Ина став не просто провальною політичною ініціативою, а в ретроспективі – критичним моментом, який призвів до довгострокових тактичних змін у північнокорейській зовнішній політиці та політиці безпеки. Це характеризується (принаймні тимчасовою) відмовою від мети нормалізації відносин зі США через переговори про денуклеаризацію та пов’язані з цим економічні можливості, такі як послаблення санкцій. Замість очікуваного зближення Пхеньян припинив 17-місячний мораторій на ракетні випробування, запустив спіраль ескалації у відносинах з Південною Кореєю і відтоді зосередився на співпраці з Китаєм і Росією.
На внутрішньому рівні такій зміні тактики сприяла пандемія COVID-19. З січня 2020 року Північна Корея використовувала це як виправдання для суворого національного локдауну, який обмежив прикордонний рух і мобільність всередині країни (в тому числі для міжнародних представництв), а також ускладнив гуманітарні обміни та обміни з громадянським суспільством. Перше переміщення товарів через кордон країни до Китаю та Росії відбулося лише у 2022 році, а пряма торгівля з Пекіном і Москвою – з 2023 року.
У січні 2021 року Кім Чен Ин також оголосив про всебічне нарощування і модернізацію армії відповідно до п’ятирічного плану, після чого у 2022 році відбудеться найбільша кількість ракетних випробувань на сьогоднішній день. П’ятирічний план описує минулу і майбутню розробку і розгортання цілого ряду систем ядерної зброї, які можуть досягати цілей у Південній Кореї, Японії, Гуамі, Гаваях і на материковій частині США. Північна Корея вперше випробувала міжконтинентальні балістичні ракети в 2017 році і додала нові моделі до свого арсеналу в 2022 і 2023 роках. З 2019 року Пхеньян також представив різні ракетні системи середньої дальності, які можуть зберігатися на кораблях або підводних човнах і запускатися звідти. Згідно із заявами Кім Чен Ина у 2023 році, “нуклеаризації” військово-морського флоту може бути приділена особлива увага в подальшій реалізації плану посилення. Ракетні системи малої дальності не лише неодноразово випробовувалися і вдосконалювалися, але й разом з відповідними ядерними боєголовками та ракетними системами середньої дальності також стали пріоритетними у нарощуванні виробництва Північної Кореї.
Однак ця ядерна стратегія вимагає широких можливостей військової розвідки, які Північна Корея намагається вдосконалити, розширюючи свою програму безпілотних літальних апаратів і супутників.
Кім Чен Ин також вперше згадав про “тактичну ядерну зброю” в січні 2021 року, підкріпивши побоювання щодо ескалації доктрини стримування. Ядерний закон від 2022 року уточнює як низький поріг і готовність до застосування ядерної зброї, так і загрозу “превентивного” першого удару при перших ознаках неминучої ворожої атаки. Однак ця ядерна стратегія вимагає значних можливостей військової розвідки, які Північна Корея намагається вдосконалити, розширюючи свою програму безпілотників і супутників. Але навіть з потенційною підтримкою з боку Росії власні серйозні можливості спостереження з космосу для Пхеньяна залишаються віддаленою перспективою. І навпаки, вони могли б навіть мати стабілізуючий ефект, якби могли надійно інформувати Північну Корею про те, яка військова діяльність Південної Кореї і США є підготовкою до війни, а яка – ні.
Зміна тактики зовнішньої політики і політики безпеки Північної Кореї також значною мірою зумовлена зростанням її стратегічної важливості для Росії, а також для Китаю, і більшою свободою дій у зовнішній політиці, яку вона отримує в результаті цього. Агресивна війна Росії в Україні, наприклад, пропонує Північній Кореї безпрецедентні можливості для розширеної та публічної співпраці. Продаж артилерійських знарядь, балістичних ракет малої дальності та ракет-носіїв приносить Пхеньяну не лише значні прибутки, але й інформацію про використання його систем на полі бою. Крім того, тісніша співпраця з Москвою може допомогти Північній Кореї подолати хронічний дефіцит продовольства та енергії і, в довгостроковій перспективі, зменшити її надмірну економічну залежність від Китаю.
З іншого боку, Пекін і Пхеньян мають партійно-політичні та економічні зв’язки. Китай залишається найважливішим торговельним партнером Північної Кореї, а також з підозрою ставиться до будь-яких кроків Пхеньяна, які можуть дестабілізувати країну або залучити більше американських військ у регіон. Хоча Пекін разом з Москвою підтримав прийняття далекосяжних санкцій у 2017 році, Рада Безпеки ООН відтоді зайшла в глухий кут, а імплементація санкційного режиму була несистемною. Обхід Північною Кореєю санкцій, особливо на морі та в кіберпросторі, стає все більш масштабним.
Кім Чен Ин поставив політику своєї країни щодо Південної Кореї, що тривала десятиліттями, на нову основу.
Окрім закликів до готовності до війни у 2019 році та прискореної військової модернізації з 2021 року, Кім Чен Ин з початку року також поставив на нову основу політику своєї країни щодо Південної Кореї, яка формувалася десятиліттями. За словами Кім Чен Ина, Північна Корея більше не прагне до примирення і возз’єднання з Півднем, а натомість буде відносити цю країну до категорії “вічного ворога”. У разі війни метою буде окупація, придушення, завоювання і підкорення Республіки Корея. Через вісім десятиліть після Корейської війни, яка розпочалася як наступ Кім Ір Сена на возз’єднання, міжкорейські відносини перебувають на історичному мінімумі.
Це політичне рішення матиме далекосяжні наслідки, особливо для дипломатичної північнокорейської політики ліберальних сил Південної Кореї, які хочуть знову перемогти на президентських виборах у 2027 році. Тим не менш, міжкорейські відносини в минулому завжди безпосередньо визначалися відносинами між США та Північною Кореєю. Тому фундаментальне питання полягає в тому, чи дійсно Північна Корея хоче відмовитися від мети поліпшення відносин зі США в довгостроковій перспективі і, таким чином, зробити вибір на користь геополітичної залежності від Китаю і Росії – або ж це просто відкладається до “завершення” п’ятирічного військового плану. До того часу фактори, які сприяли зміні тактики, такі як ведення Росією війни в Україні, можуть кардинально змінитися.
Тим часом залишається невідомим, як Південна Корея відреагує на посилення конфронтації з Північною Кореєю після парламентських виборів у квітні і як відреагують США після президентських виборів у листопаді. Також залишається незрозумілим, чи продовжить Північна Корея просувати свій курс на відокремлення від міжнародної спільноти, чи будуть послаблені обмеження на дипломатичну та гуманітарну роботу в країні і чи відновляться офіційні та неофіційні контакти на міжнародному рівні. Однак нинішній політичний льодовиковий період, план посилення Пхеньяна і розстановка пріоритетів Пекіна та Москви дають мало надії на послаблення напруженості в осяжному майбутньому. Натомість вони підживлюють ризики небажаної, неправильно зрозумілої ескалації – особливо в той час, коли немає надійних каналів зв’язку з Північною Кореєю.
Автори: Ерік Балбах – наразі є науковим співробітником Корейського фонду в Німецькому інституті міжнародних відносин та безпеки (SWP). Він досліджує зовнішню політику та політику безпеки Північної та Південної Кореї, міжкорейські відносини, багатосторонність у Східній Азії та політику корейської ідентичності;
Елізабет Су – є дослідницею Групи досліджень політики безпеки в Німецькому інституті міжнародних відносин і безпеки (SWP) і працює над проектом “Аналіз стратегічних загроз і ядерний (не)порядок” (STAND). Вона досліджує Індо-Тихоокеанський регіон, зброю масового знищення, розповсюдження та контроль над озброєннями.
Джерело: IPG–Journal, ЄC
