Європейська безпека залежить від зрілого підходу до розвитку тіснішої співпраці з Великою Британією.
Перспектива ще одного президентства Дональда Трампа в Америці загострила ймовірність того, що європейцям доведеться взяти на себе більшу відповідальність за власну безпеку. Роки безкоштовної вигоди призвели до того, що європейські країни стали безнадійно залежними від США.
І незалежно від того, чи йдеться про розвиток звичайного військового потенціалу, його розгортання в бою, чи про те, яку роль може відіграти європейська ядерна зброя у стримуванні російської агресії, європейські країни не можуть протистояти цим викликам поодинці. Вони також не можуть зробити це ефективно без Великої Британії. В епоху зростання загроз і обмеженості ресурсів, військові можливості, готовність до розгортання сили і ядерного стримування роблять Британію незамінним партнером, повідомляє видання Financial Times.
Малоймовірно, однак, що нинішній уряд Великої Британії візьме участь у предметних дискусіях про тіснішу співпрацю з Європою у сфері безпеки, яка є політично токсичною для деяких консерваторів. А як щодо майбутнього лейбористського уряду? Кір Стармер, лідер Лейбористської партії, і його команда заявили, що ЄС буде пріоритетом зовнішньої політики й що вони вестимуть переговори про укладення “пакту” про оборону і безпеку. Партія також продемонструвала бажання зміцнити зв’язки з Німеччиною і Францією — шляхом укладення договору про безпеку з першою і “перезавантаження” Ланкастерського договору 2010 року з останньою.
Лейбористи повинні будуть спланувати свої витрати, знаючи, що чим серйознішими будуть їхні зобов’язання щодо оборони, тим більшу вагу вони матимуть на переговорах з партнерами. Коли справа доходить до цих партнерів, Стармер повинен вирішити, чого він хоче — і що він може бути готовий дати взамін. Це означає, що вже зараз потрібно взаємодіяти з Францією і Німеччиною, будувати відносини й розвивати довіру. Двосторонніх відносин також недостатньо: Франція і Німеччина більше не керують “європейським шоу”, а ЄС посилює свої власні амбіції, зокрема, у співпраці з оборонною промисловістю.
Лейбористи повинні почати пояснювати свої амбіції чиновникам ЄС, готуючись до будь-яких майбутніх переговорів. Але відповідальність лежить не лише на Великій Британії. ЄС також повинен стати більш гнучким й усунути напруженість, яка лежить в основі його підходу. З одного боку, Велика Британія розглядається як унікально важливий партнер у сфері безпеки. З іншого боку, до неї ставляться як до третьої країни, як і до будь-якої іншої.
Неможливо уявити, що Європа могла б розвивати оборонну промислову базу, здатну підтримувати посилений військовий потенціал, без участі Великої Британії. Проте в ім’я “стратегічної автономії” або “європейського суверенітету” Європейський оборонний фонд, створений для сприяння спільному розвитку військового потенціалу, фактично позбавляє права на участь у ньому держав, що не входять до єдиного ринку. Як це перегукується з деклараціями про непохитну підтримку України або декларативними заявами про необхідність для Європи брати на себе більше відповідальності за власну безпеку, залишається тільки здогадуватися.
Вихід Великої Британії з ЄС вніс динаміку конкуренції у відносини між ними. Невдачі однієї сторони можуть бути представлені як перемоги іншої. Такому мисленню немає місця в політиці безпеки, особливо коли ставки такі високі, як сьогодні.
