Розширене оборонне партнерство між Україною і Туреччиною має великий потенціал для забезпечення безпеки в Чорному морі і посилення зусиль НАТО в регіоні, пише Пінар Дост.
Зростаюче оборонне партнерство між Україною і Туреччиною допомогло Києву у боротьбі з Росією і зміцнило безпеку Анкари, а також сприяло зміцненню економік обох країн-партнерів. Але зараз з’явилася можливість розширити це партнерство – і таким чином убезпечити Чорне море і Європу в цілому.
Переваги цього партнерства стали більш очевидними за останні два роки, коли безпілотники Bayraktar TB2, вироблені турецькою оборонною компанією Baykar, потрапили в заголовки газет за допомогу Україні, посиливши можливості Києва з нанесення повітряних ударів на початку повномасштабного вторгнення Росії.
За кілька тижнів до того, як президент Росії Володимир Путін розпочав війну, президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган під час візиту до Києва уклав угоду з президентом України Володимиром Зеленським, яка дозволила українським заводам виробляти турецькі безпілотники. Ця угода вже приносить свої плоди: у лютому компанія Baykar заклала фундамент заводу з виробництва безпілотників під Києвом. Очікується, що завод, будівництво якого триватиме дванадцять місяців, створить п’ятсот робочих місць і вироблятиме 120 одиниць на рік. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг відзначив цей проект, назвавши його прикладом того, як члени Альянсу підтримують Україну не лише “прямими поставками зброї і боєприпасів, а й інвестиціями і нарощуванням потужностей з виробництва власної зброї”.
Стратегічне партнерство між Туреччиною та Україною простягається далі. Наприклад, бойовий безпілотник Akıncı компанії Baykar (представлений у 2021 році) та його бойовий безпілотник Kızılelma (очікується цього року) використовують двигуни українського виробництва “Івченко-Прогрес”. Kızılelma навіть назвали “турецьким птахом з українським серцем”. Київ та Анкара також співпрацюють у морській сфері: з 2021 року Туреччина будує два протичовнові корвети класу “Ада” для Військово-морських сил України, які, як очікується, будуть завершені та передані цього року. Минулого року Збройні сили України отримали тактичні машини Cobra II, розроблені турецькою компанією Otokar, і були помічені в їх розгортанні. Також у 2023 році Україна відправила два двигуни турецькій компанії Turkish Aerospace Industries (TAI) для ударного гелікоптера T929 ATAK-II; Україна зобов’язалася відправити ще дванадцять двигунів до 2025 року.
Хоча потік турецького оборонного обладнання на північ до України був потужним, він зазнав і зустрічних вітрів. Наприклад, європейські країни не змогли дійти консенсусу щодо поповнення Європейського фонду миру – механізму, за допомогою якого Європейський Союз (ЄС) фінансує постачання зброї Україні. Франція, Греція та Кіпр заблокували додаткове фінансування через бажання гарантувати, що кошти будуть витрачені на зброю, технології та боєприпаси від ЄС. Греція заявила, що не хоче, щоб гроші пішли турецьким оборонним компаніям. Країни повинні відмовитися від цієї вимоги, як це нещодавно зробила Франція щодо закупівлі артилерії. Постачання Україні – це не лише безпека Києва, це також безпека Чорного моря та євроатлантична безпека.
Тим не менш, українсько-турецьке двостороннє оборонне партнерство має простір для розширення. 21 лютого компанія TAI оголосила, що її винищувач KAAN здійснив свій перший політ. Винищувач був задуманий і розроблений спочатку для заміни застарілого парку F-16 турецьких ВПС і зміцнення самодостатності Туреччини – до того, як США вирішили продати Туреччині сорок нових F-16 і обладнання для модернізації ще десятків літаків. Хоча прототип літака KAAN наразі оснащений двигунами General Electric F-110 (двигун, яким оснащуються F-16), Туреччина прагне до 2028 року почати використовувати двигуни власного виробництва, вироблені компанією TAI Engine Industries. Однак Україна може відіграти певну роль у цьому проекті, оскільки посол України в Туреччині Василь Боднар нещодавно заявив, що Україна не лише прагне купити і використовувати літак KAAN, але й “українські команди продовжують працювати над двигуном” і “змагаються” за те, щоб стати партнером у цьому проекті.
Українсько-турецьке партнерство щодо спільного виробництва двигунів для літака KAAN сприятиме розвитку української економіки, а також забезпечить Туреччину надійним і стабільним партнером у зміцненні її самооборонно-політичних розбіжностей між Анкарою та Заходом, які потенційно можуть вилитися у такі заходи, як заборона експортних ліцензій, як це було у 2019 році, коли деякі уряди Європейського Союзу обмежили експорт озброєнь після операції Туреччини на північному сході Сирії, та у 2020 році, коли Сполучені Штати Америки наклали санкції на Туреччину через купівлю нею російських систем протиракетної оборони С-400.
Країни НАТО визнали важливу роль, яку винищувачі відіграють у безпеці регіону. Нідерланди, Данія та Норвегія запропонували Україні шістдесят вживаних винищувачів F-16. Минулого року Данія, США та Велика Британія розпочали підготовку українських пілотів. У листопаді минулого року Румунія отримала три з тридцяти двох F-16, які вона купила у Норвегії. Очікується, що до 2025 року Румунія матиме сорок дев’ять F-16. Болгарія також готується отримати шістнадцять винищувачів F-16 Block 70, які вона придбала у США; перші вісім очікуються до 2025 року.
Туреччина планує експортувати деякі літаки KAAN, які можуть запропонувати країнам альтернативу винищувачам, що виробляються і продаються Росією і Китаєм. І як тільки Туреччина отримає більше літаків KAAN і більше модернізованих F-16 у своєму флоті, вона може підтримати Україну вживаними F-16 або стати центром ремонту і модернізації F-16, якими володіють Україна та інші чорноморські країни.
Переваги, які поширюються на море
Розширене українсько-турецьке партнерство у сфері безпеки посилить позитивні наслідки попередніх зусиль з убезпечення регіону, докладених країнами НАТО.
І в Стратегічній концепції 2022 року, і в комюніке Вільнюського саміту 2023 року НАТО назвала Росію “найбільш значною і прямою загрозою для безпеки членів Альянсу, а також для миру і стабільності в євроатлантичному регіоні”. В обох документах Альянс також підтвердив “стратегічну важливість” Чорного моря. Сполучені Штати – член НАТО з найбільшим військовим контингентом – повторили це у своєму Законі про асигнування на національну оборону на 2024 рік, де вони наголосили на необхідності посилення оборони в регіоні і розширення співпраці з питань безпеки на Чорному морі не лише на двосторонній основі з регіональними партнерами – зокрема, з Україною, Румунією, Болгарією, Молдовою і Грузією, а й з НАТО і ЄС задля мінімізації ризику дублювання зусиль і покращення оперативної сумісності.
Посилення стримування і оборони НАТО в Чорноморському регіоні набуває ще більшого значення з наближенням президентських виборів у США. Колишній президент США Дональд Трамп, який цього року знову балотується, неодноразово стверджував, що Сполучені Штати несправедливо несуть тягар фінансування НАТО. Нещодавно він додав, що заохочуватиме Росію робити все, що вона забажає, з будь-якою країною НАТО, яка не виконує директиви Альянсу щодо оборонних витрат. Такі заяви, на жаль, заохочують таких імперіалістичних президентів, як Путін.
З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну і посилення загроз для Чорноморського регіону НАТО і її члени працюють над зміцненням обороноздатності і спроможності стримування регіону. НАТО посилила свою передову присутність в регіоні, створивши чотири нові бойові групи в Болгарії, Угорщині, Румунії і Словаччині. Сполучені Штати розвинули тісну співпрацю в галузі безпеки з Румунією і Болгарією, надаючи їм важливі оборонні технології і озброєння, а також іноземне військове фінансування на підтримку їхніх зусиль з військової модернізації і зміцнення регіональної обороноздатності. Сполучені Штати також очолюють проект “Обізнаність про морський домен у Чорному морі”, в якому беруть участь Болгарія, Румунія, Україна і Грузія.
Україна вивела з ладу третину Чорноморського флоту Росії. Оскільки Туреччина охороняє протоки згідно з Конвенцією Монтре, Росії буде нелегко компенсувати ці втрати. Союзники по НАТО повинні скористатися можливістю, яку вони зараз мають, щоб отримати перевагу в морській сфері над Росією. Монтре обмежує прохід військово-морських сил нечорноморських країн через протоки і кількість часу, який ці сили можуть провести в Чорному морі; але Сполучені Штати і не прибережні європейські країни, які прагнуть посилити обороноздатність чорноморських союзників, можуть більше покладатися на Туреччину. Ерозія можливостей Росії змістила баланс сил у Чорному морі на користь Туреччини. Туреччина може очолити військово-морські операції в міжнародних водах Чорного моря, далі від свого узбережжя, за допомогою свого штурмового корабля TCG Anadolu без мандата НАТО. Хоча в Чорноморській стратегії США, основні положення якої відображені в Законі про асигнування на національну оборону США на 2024 фінансовий рік, немає конкретної згадки про Туреччину, існуючої структури закону достатньо для того, щоб США могли підтримувати – самостійно або у співпраці з іншими союзниками по НАТО – країни Чорноморського регіону, надаючи їм додаткові можливості і докладаючи зусиль для поліпшення оперативної сумісності.
Українсько-турецьке партнерство щодо літака KAAN доповнило б ці зусилля і зміцнило б безпеку в регіоні.
Що стоїть на кону
Тупикова ситуація в Конгресі США щодо схвалення додаткової фінансової підтримки України та дебати про те, чи зайшла війна в глухий кут – на додачу до втрат України на полі бою та нестачі боєприпасів – занепокоїли багато європейських столиць.
Після кількох тижнів опору з боку Угорщини, ЄС погодився на довгострокову допомогу Україні у розмірі 54 мільярдів доларів. Європейські країни, зі свого боку, також докладають зусиль для зміцнення безпеки України та євроатлантичної спільноти. Німеччина, яка посідає друге місце за обсягом військової допомоги Україні, серед інших ініціатив, будує новий завод з виробництва боєприпасів у відповідь на потреби Німеччини та Європи. Канцлер Німеччини Олаф Шольц також закликав Європу “рухатися… до масштабного виробництва оборонного обладнання”. Хороші новини також надійшли з Данії, де прем’єр-міністр оголосила, що передасть Україні весь артилерійський арсенал країни. Франція також нещодавно уклала пакт про безпеку з Україною, пообіцявши виділити до трьох мільярдів євро військової допомоги, в тому числі у сфері артилерії, а Нідерланди зобов’язалися надати 2,2 мільярда євро військової допомоги цього року.
Туреччина також прагне посилити євроатлантичну безпеку. Туреччина і США вже співпрацюють над поповненням американських запасів боєприпасів, що є критично важливим з огляду на роль Вашингтона в постачанні боєприпасів в Україну. За словами посла США в Туреччині, до наступного року 30 відсотків усіх 155-мм снарядів, вироблених у США, будуть вироблятися на заводах, які є частиною партнерства між Міністерством оборони США і турецькою оборонною компанією. Туреччина, як і Греція, нещодавно приєдналася до очолюваної Німеччиною Європейської ініціативи “Небесний щит”, яка пропонує країнам-учасницям платформу, за допомогою якої вони можуть спільно закуповувати засоби протиповітряної оборони, що є важливим внеском в європейську безпеку. Усі ці зусилля і ініціативи є важливими, оскільки Сполученим Штатам, НАТО і ЄС необхідно буде протягом наступних одинадцяти місяців готуватися до можливого президентства Трампа.
Лідери Заходу на словах говорять про те, наскільки важливою є перемога України. Як заявив президент Франції Еммануель Макрон, поразка Росії в Україні є життєво важливою для безпеки в Європі; Шольц підкреслив, що те, що відбувається в Україні, вирішить, “чи має майбутнє наш [мирний] порядок, наш світ, заснований на правилах”. Оборонно-промислове ноу-хау України і досвід Туреччини у виробництві об’єднуються у безпрограшне партнерство у сфері безпеки, яке може принести дивіденди для безпеки Чорного моря, євроатлантичної безпеки і – в кінцевому рахунку – для міжнародного порядку, заснованого на правилах.
