Після закінчення зимового періоду Україна перейшла до активної оборони. Величезний тиск економічних проблем, демографічна криза та посилення тиску російських окупантів змушують Київ ретельно дозувати ресурси та зброю, розподіляючи їх з розрахунком на тривале протистояння. Чи встигнуть партнери зі своєю допомогою та чи свідчать дедалі сміливіші заяви європейських лідерів про усвідомлення ними загрози існування з боку Кремля та неможливості вести переговори з терористичною державою?
Закінчення другої повної зими в умовах повномасштабної війни є важливою віхою для України. Це важливо, тому що зима – це особливий період, який не лише створює труднощі через погодні умови та короткий світловий день, а й відкриває певне «вікно можливостей», зумовлене вразливістю інфраструктури та військ противника на морозі та складним матеріально-технічним забезпеченням. І краще підготовлена сторона може цим скористатися.
У випадку з країною-агресором – це ще й стійкий російський міф, поширений на Заході, про нібито особливу боєздатність російських військ взимку. У фольклорі цей міф трансформується в історії про «генерала Мороза», який нібито допомагає Росії зараз і допоміг заморозити війська Наполеона і Гітлера під Москвою. Можна з упевненістю сказати, що Росія явно не досягла своїх стратегічних цілей у війні цієї зими.
Збройним силам України довелося відступити з Авдіївки та деяких інших населених пунктів. Але незаперечним є той факт, що в цих тривалих боях росіяни зазнали величезних втрат у живій силі та техніці. Мова йде про десятки тисяч солдатів і сотні танків і різної бронетехніки. Очевидно, наразі російські війська намагаються продовжити наступ на цих напрямках і не дати українським захисникам закріпитися на нових рубежах оборони.
Але очевидно, що ЗСУ зберегли свою боєздатність і діють активно. Росія намагалася використати зиму, щоб завдати удару по українській енергетиці та інфраструктурі та як мінімум повторити, а в ідеалі розширити минулорічний сценарій занурення України в темряву, але цього не сталося. Не було відключень світла чи навіть відключень електроенергії, подібних до минулорічних.
Водночас система ППО України успішно відбила масований комбінований удар росіян, який окрім повного спектру застосованого раніше озброєння включав гіперзвукові ракети. Можна зробити висновок, що гіперзвукова ракета «Циркон», яка є частиною російської агресивної пропаганди, зброя, яка позиціонується як «не має аналогів», не відповідає заявленим росіянами характеристикам.
Причиною невдачі Росії, яка згодом призвела до відмови продовжувати активні атаки на українську інфраструктуру, є розширення бойових можливостей ППО України та хороша підготовка до можливих втрат української енергетики за допомогою партнерів.
Всю зиму Україна продовжувала активно діяти на морському театрі військових дій. За цей час Росія безповоротно втратила три важливі кораблі:
- Ракетний катер «Івановець», який важливий тим, що він несе керовані протикорабельні ракети;
- «Новочеркаськ» — був знищений керованими ракетами під час розвантаження боєприпасів у порту Феодосії, а «Івановець» і «Цезар Куников» знищені морською піхотою «Магура»;
- «Цезар Куников». Плануючи повномасштабну агресію проти України, Росія посилювала саме цей клас кораблів у Чорному морі, оскільки розраховувала використовувати їх для висадки десантних сил на півдні України.
Значення кількості цих кораблів для окупантів навіть зросло, коли стало очевидно, що висадка десанту неможлива через міцну берегову оборону, збудовану українськими військами. Зараз їх активно використовують для військових перевезень, особливо через побоювання в Кремлі щодо вразливості мосту до Криму через Керченську протоку. Українська активність на морі не обмежується лише ударами по кораблях російських окупантів. У Чорному морі продовжують діяти Сили спеціальних операцій та Головне управління оборонної розвідки України. Про це стало відомо внаслідок бою, під час спецоперації на Тендрівській косі 28 лютого, де загинули бійці 73-го центру спеціального призначення Військово-морського флоту, повідомили у СК. Зрозуміло, що це лише частина роботи, адже всю зиму надходили повідомлення про успішні дії українського спецназу на нафтових платформах у Чорному морі біля берегів Криму.
Зима була невдалим часом для російської авіації. Наприклад, за цей період вона втратила два літаки далекого радіолокаційного виявлення та управління А-50. Ці літаки надзвичайно важливі для обізнаності про обстановку в повітрі, планування, націлювання ударних літаків і виявлення ППО. Їх дуже мало. Після втрати першого, росіяни перенесли кордон патрулювання над Азовським морем, але це не врятувало від знищення другого, на ще більшій відстані, над Краснодарським краєм РФ. Причому, це сталося у знаменний для росіян день 23 лютого, коли вони ще з радянських часів відзначають військове свято «День захисника Вітчизни».
Вже кілька днів поспіль А-50 взагалі не ризикують літати. Іронія в тому, що 21 лютого російський диктатор Путін, який є підкреслено православним, подарував своїй авіації на захист православні ікони. І це, як очікувалося, не допомогло.
У лютому, особливо в останній тиждень місяця, зросли втрати російської ударної авіації, переважно винищувачів-бомбардувальників Су-34 і Су-35 та одного ударного вертольота Ка-52. Це пов’язано з активним використанням авіації для підтримки просування російських військ на землі, змушуючи їх пілотів входити в зону ППО. Саме на цей період припав штурм Авдіївки. Водночас є докази знищення російських літаків на значній відстані від лінії фронту, і це не лише два згадані вище А-50. Експерти сперечаються, якою зброєю цього досягли українці. Деякі припускають, що це могла бути радянська система С-200, яку модернізували українці. Вартість літака, втраченого Росією лише за останній тиждень лютого, перевищила мільярд доларів.
Збройні сили України мають певний стиль застосування реактивних систем залпового вогню «ХІМАРС» проти живої сили окупантів у тилу. Увечері 27 лютого відбувся третій такий страйк за вісім днів. В Оленівці Донецької області під обстріл потрапила 155-а окрема бригада морської піхоти ЗС РФ, підрозділ якої збирали для нагородження. Відомо, що в результаті удару двома ракетами з системи HIMARS відразу було знищено щонайменше 19 окупантів, ще 12 отримали поранення. Серед знищених окупантів – заступник командира бригади та ще кілька офіцерів, командир бригади, ймовірно, поранений. У розвідці Міноборони України оцінюють операцію як “відмінно відпрацьовану”.
Знизити боєздатність Росії можна, позбавивши її можливості отримувати кошти для ведення війни. Оскільки їх найпотужнішим джерелом є постачання російських продуктів нафтопереробки в різні країни світу, російські нафтопереробні заводи стали очевидною мішенню потужних ударів цієї зими. І не тільки на Півдні Росії, як це було раніше, а й на Балтійському узбережжі (НПЗ в порту Усть-Луга) і на Волзі. Це призвело до певного результату: уряд Росії оголосив про шестимісячне обмеження експорту нафтопродуктів.
Крім того, сильно постраждали підприємства російського військово-промислового комплексу. Серед них був Тамбовський пороховий завод, який був успішно атакований в середині січня. А 24 лютого кілька безпілотників вдарили по Новолипецькому металургійному комбінату, який є одним з найбільших металургійних заводів Росії, що працює на ВПК і виконує велику кількість державних замовлень. Його сировина використовується для виготовлення зброї та боєприпасів. Весь виробничий процес металургійного комбінату був зупинений на тривалий час. Завод належить олігарху Лісіну, одному з трьох найбагатших людей Росії, наближеному до російського диктатора Путіна.
У ніч з 29 лютого на 1 березня вибухи сталися в Нижегородській області, де три безпілотники атакували завод в місті Дзержинськ, який виробляє вибухівку і споряджає майже всі види боєприпасів. Усі ці удари наносяться за кілька сотень кілометрів від України. Подекуди навіть більше тисячі, що свідчить про зростаючі можливості українських БПЛА, здатних не лише пролетіти таку відстань, а й долати російське ППО.
В останній тиждень лютого Росія скоїла черговий військовий злочин. 24 лютого під Бахмутом російські війська розстріляли щонайменше сімох українських військових, які потрапили в полон, є відео. Треба зафіксувати чергове порушення Росією міжнародного гуманітарного права. Ці злочини для Росії є системою, частиною її політики. Уповноважений з прав людини Дмитро Лубинець звернувся до Міжнародного комітету Червоного Хреста та ООН з проханням зафіксувати та публічно визнати, що російські військові вбивають українських полонених.
Заяви Макрона: перехід до активної протидії Росії чи елемент політичної гри?
Зовнішньополітичні заяви президента Франції Еммануеля Макрона про можливість введення військ НАТО в Україну мали значний вплив на характер українського політичного дискурсу. Звичайно, після двох років повномасштабної російської агресії всі подібні заяви сприймаються українцями з великою часткою скепсису. Водночас це те, що дозволяє по-іншому поглянути на ситуацію в контексті основних проблем Збройних Сил із отриманням допомоги із Заходу на даному етапі. Зрозуміло, що будь-який формат залучення західних військ для дислокації на територію України може стати додатковим стимулом для українських Збройних Сил до планової оборони та відсічі російській агресії. Водночас в Україні всі пам’ятають, що європейські лідери й раніше демонстрували небажання приймати важливі рішення, що також впливає на сприйняття будь-яких їхніх заяв.
Зараз Україна переживає один із найкритичніших моментів у своєму захисті від російської агресії, оскільки військовий тиск на українців лише посилюється, союзники російського режиму лише збільшують поставки артилерії та інших засобів, а партнери України лише постійно вагаються та шукають політичні проблеми, щоб пояснити, чому необхідні ресурси не можуть надійти в Україну зараз, а мають надійти пізніше.
За таких умов будь-який конкретний засіб, покликаний допомогти Україні протистояти російській агресії, може сприйматися як важливий ресурс та інструмент для досягнення кінцевого результату.
Водночас, якщо зараз нічого не піде далі гучних слів, це завдасть лише більшого удару по українському суспільству, яке вже два роки живе у стані постійного очікування негативних для себе наслідків. Тому будь-які зовнішньополітичні заяви щодо України потрібно сприймати максимально серйозно.
Україна потребує величезних ресурсів для відновлення, і значну частину коштів доведеться отримати з внутрішніх джерел
Похмурі перспективи зовнішнього фінансування загострюють не лише проблему дефіциту державного бюджету та ризик дефіциту платіжного балансу, а й проблему державного боргу України. Про цю проблему ми вже писали в попередніх постах, але зараз варто розглянути її більш детально.
Нещодавно сенатор США Ліндсі Грем заявив, що США не повинні надавати допомогу Україні “задарма”. На його думку, варто надавати кошти в кредит (тут варто зазначити, що 60% коштів, наданих Україні у 2022-2023 роках, уже були кредитами). Причому це мають бути не просто «порожні кредити», а «кредити під заставу».
За матеріалами CBS News. Грем заявив:
“Я хочу перетворити пакет допомоги на позику, і для мене це має сенс. У нас борг у 34 трильйони доларів. Україна має корисні копалини, у неї багато ресурсів”.
І це не тільки позиція Грема, як він сказав:
«Це ідея Трампа. Якщо вона буде прийнята, я думаю, ми зможемо отримати багато голосів у Палаті представників і Сенаті».
Іншими словами, якщо Трамп переможе на президентських виборах у США, ця позиція може стати домінуючою в США.
Водночас Україна, яка опинилася в класичному геополітичному форс-мажорному стані, сподівається на більш лояльне ставлення до своїх боргів з боку кредиторів. Адже різко змінилися параметри країни, яка взяла ці борги. По-перше, це мінус 6 мільйонів українців, які або опинилися за кордоном як біженці, або на окупованих територіях. Це майже 16% споживачів, платників податків і працівників, багато з яких не повернуться в Україну найближчими роками. Крім того, окуповано значні території, деокупація яких також є питанням часу. Росіяни знищили величезну кількість об’єктів інфраструктури та інших економічних об’єктів, а також соціальних активів і житлового фонду. Все це потребуватиме величезних ресурсів для відновлення, і значну частину коштів Україні доведеться шукати з внутрішніх джерел.
Насправді питання реструктуризації та списання частини державного боргу вирішити досить легко. Майже 80% державного боргу в 145 мільярдів доларів становлять або внутрішні державні облігації, або борг перед міжнародними фінансовими організаціями та країнами-союзниками. Облігації внутрішньої державної позики – це здебільшого борг перед НБУ та державними банками. Внутрішній борг потрібно реструктуризувати на більш тривалий термін без його списання, наприклад, 15-20 років. Реструктуризація здійснюється шляхом заміни непогашених облігацій новими з довшим терміном погашення. Це вже було успішно зроблено в 1998 році під час кризи, коли замість державних облігацій були випущені конвертаційні облігації. Також потребує реструктуризації портфель державних облігацій НБУ – цей процес називається репрофайлінгом, і ми маємо в цьому досвід.
Друга частина боргу – перед міжнародними фінансовими організаціями та країнами-партнерами. Для партнерів України списання $55 млрд еквівалентно 0,1% річного ВВП. Решта 20% держборгу становлять єврооблігації. Вони не відіграють критичної ролі, хоча і дорогі в обслуговуванні. Тут можливе часткове списання (50% боргу), часткова реструктуризація (інші 50% на 10-15 років) і зниження купонної ставки з 6-7% до 3%. Так, це не ринковий курс, але він відповідає реальним можливостям України обслуговувати свій борг.
У 2024 році можливо системно покращити боргову історію України, списавши $40-50 млрд боргів і реструктуризувавши $70 млрд боргів на 15-20 років. У цьому випадку витрати на обслуговування та погашення державного боргу впали б у кілька разів, а відношення державного боргу до ВВП становило б менше 50% (критичний рівень понад 60%). У цьому випадку сума державного боргу скоротилася б до 70-80 мільярдів доларів.
Чи може Україна претендувати на програми МВФ з полегшення боргу, зокрема, на Ініціативу бідних країн з великою заборгованістю (HIPC)?
Згідно з МВФ, «Ініціатива HIPC, схвалена у вересні 1996 року, є комплексним, інтегрованим і скоординованим підходом, розробленим спільно МВФ і Світовим банком для вирішення вищезазначених проблем зовнішнього боргу в бідних країнах із великою заборгованістю».
Аналітики МВФ кажуть, що в рамках Паризького клубу процедури колективного перегляду офіційного двостороннього боргу були розроблені з 1950-х років, коли Аргентина звернулася до своїх кредиторів на двосторонній основі. У період з 1956 по 2011 рік було укладено 426 угод з 89 різними країнами, а сума боргу, обробленого за угодами Паризького клубу, склала $563 млрд. Постійний секретаріат Клубу організовано при Міністерстві фінансів Франції.
Згодом Паризький клуб надавав дедалі більш сприятливі умови реструктуризації боргу країнам з низьким рівнем доходу. Ступінь скорочення зобов’язань за комерційними претензіями поступово збільшувався: умови Торонто (1988 р. – зменшення боргу на 33,33%); Лондонські умови (1991 – 50% скорочення боргу); Неапольські умови (1995 р. – скорочення боргу на 50-67%); Ліонські умови (1996 – 80% скорочення боргу); Кельнські умови (1999 – 90% або більше скорочення, якщо це вимагається згідно з ініціативою HIPC).
У жовтні 2003 року кредитори Паризького клубу прийняли «Підхід Evian», щоб краще пристосувати свої підходи до потреб боржників, які не охоплені HIPC.
Чи може Україна претендувати на включення до програми HIPC зі списання боргів? Давайте зробимо деякі розрахунки. Державний борг уже сягнув 145 млрд доларів, або 85% ВВП. Для розрахунку нам потрібна чиста теперішня вартість (NPV) боргових потоків. Враховуючи те, що значна частина нашого боргу коротко- та середньострокова, NPV не буде кардинально відрізнятися від номіналу. Експорт України тепер становитиме 50 млрд доларів, а доходи бюджету (без міжнародної фінансової допомоги) – 40 млрд доларів. Порогове значення NPV до експорту в Україні становитиме понад 240% (а для полегшення боргів за методологією МВФ потрібно 150% і більше). Порогове значення NPV до доходів бюджету становить 250%. Тобто Україна повністю відповідає критеріям списання боргу за процедурою HIPC.
Більше того, Україна може ініціювати на міжнародному рівні ухвалення нового «Київського протоколу» про полегшення боргів постраждалим від війни країнам. Це може бути глобальна ініціатива Президента України на рівні таких структур, як ОЕСР, МВФ, Світовий банк, Паризький клуб 19 країн, G20.
Наприклад, зараз Індія від імені G20 і МВФ розробляє новий протокол про полегшення боргів для бідних країн. У “Київському протоколі” можуть бути такі параметри: списання 100% боргу України в рамках Паризького клубу кредиторів; списання 50% боргу в рамках Лондонського клубу кредиторів; зниження ставки обслуговування боргу за єврооблігаціями до EURIBOR та LIBOR, але не вище поточної ставки обслуговування.
Загалом боргове навантаження України має бути зменшено щонайменше до 50% ВВП, тобто до 80-85 млрд доларів в еквіваленті.
Чому питання списання боргів є таким важливим для майбутнього України?
Великі борги еквівалентні низьким витратам на соціальний капітал і низьким витратам на стимулювання економіки, включаючи критичну інфраструктуру. Така країна не буде цікава інвесторам. Тобто після війни Україна не матиме двох найважливіших драйверів зростання: ні внутрішнього платоспроможного попиту, ні капіталовкладень.
А демографічних чи інноваційних факторів зростання Україна поки що не має. Для України низькі темпи зростання після війни означають повільне вмирання країни. Тобто це питання виживання нації, а не лише розмова про гроші.
Автори експерти Аналітичного центру «Єдина Україна» Ігор Петренко, Дмитро Левус, Петро Олещук та Олексій Кущ.
Джерело — Agenda Pública
