Між приєднанням до Росії та зближенням з Республікою Молдова: який вплив має Путін у Придністров’ї?
Після тривалого часу, коли міжнародне співтовариство не привертало до себе уваги, невизнане Придністров’я знову здійняло галас. 28 лютого депутати всіх рівнів зібралися в Тирасполі на з’їзд і вирішили звернутися до Росії за допомогою у зв’язку з “погіршенням економічної ситуації, спричиненим тиском з боку Республіки Молдова”. Водночас вони звернулися до ООН, ОБСЄ, Співдружності Незалежних Держав (СНД) і навіть ЄС з проханням вплинути на молдовський уряд.
Це було викликано низкою заходів, які Кишинів або вже вжив, або планує вжити в майбутньому. Республіка Молдова поступово змінює реалії, до яких Придністров’я звикло за десятиліття невирішеного конфлікту з Молдовою. Перша велика зміна відбулася на початку 2023 року: Парламент додав до Кримінального кодексу Молдови статтю “сепаратизм”, якої раніше не існувало і яка відтоді висить дамокловим мечем практично над кожним придністровським політиком і чиновником. “Дії, спрямовані на відокремлення частини території Республіки Молдова”, “сепаратистська діяльність і розповсюдження матеріалів та/або інформації, що підбурюють до сепаратизму” тепер караються тривалими термінами ув’язнення.
Республіка Молдова поступово змінює реалії, до яких Придністров’я звикло за десятиліття невирішеного конфлікту з Молдовою.
Незважаючи на постійну критику Тирасполя щодо статті Кримінального кодексу про “сепаратизм”, молдовська влада пішла ще далі: у 2024 році набув чинності новий Митний кодекс Республіки Молдова, який скасував митні пільги, що надавалися придністровським компаніям протягом багатьох років. Згідно з Митним кодексом Молдови 1997 року, “економічні оператори, засновані на території Республіки Молдова, але які не мають фіскальних відносин з її бюджетом”, звільнялися від сплати ввізного та вивізного мита. Громіздке формулювання простою мовою означає: компанії з Придністров’я не повинні були сплачувати митні збори. Тепер цей пільговий режим залишився в минулому. Крім того, Республіка Молдова планує з цього року стягувати з придністровських компаній плату за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу, і більше не дозволяти автомобілям з придністровськими номерами їздити по національних дорогах. Ці заходи включені до плану дій уряду до 2024 року, але ще не були реалізовані.
Нові митні правила Молдови викликають більше занепокоєння в Тирасполі, ніж нова стаття про “сепаратизм” у кримінальному кодексі. У Придністров’ї пройшли акції протесту проти “блокади”, запровадженої Молдовою. Протести були представлені як спонтанне вираження загального народного гніву проти дій Кишинева, але вони були занадто добре організовані для цього. Кульмінацією обурення став спеціальний з’їзд депутатів усіх рівнів невизнаної Республіки Придністров’я 28 лютого. Однак найбільший ажіотаж у ЗМІ виник напередодні з’їзду: у різних країнах преса спекулювала на тому, чи попросить Придністров’я приєднатися до Росії чи ні – тим більше, що дата з’їзду була так близько до 29 лютого, коли мало відбутися послання Володимира Путіна до Федеральних Зборів Росії. Найпопулярніша конспірологічна теорія полягала в тому, що з’їзд у Тирасполі звернеться до Москви з проханням про возз’єднання з Росією, а наступного дня Путін задовольнить це прохання. Однак ні того, ні іншого не сталося.
Путін взагалі не згадав Придністров’я у своїй промові.
Путін взагалі не згадав Придністров’я у своїй промові, а результатом з’їзду в Тирасполі став розпливчастий документ, в якому гостро критикувався Кишинів і в зашифрованому вигляді підтверджувався курс на приєднання до Росії. Згідно з декларацією, прийнятою з’їздом, метою придністровської влади є “реалізація волі народу, вираженої на всіх референдумах”. Під “усіма” мається на увазі, серед іншого, референдум 2006 року, на якому 97 відсотків населення невизнаної республіки проголосували за незалежність і подальше об’єднання з Російською Федерацією.
Однак конгрес не відповів на кроки молдовського уряду конкретними заходами. Замість цього він вирішив зробити низку звернень до ООН, ОБСЄ, Співдружності Незалежних Держав (СНД), ЄС та Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Придністров’я просить усіх цих акторів вплинути на Республіку Молдова і не дозволити їй чинити тиск на невизнану республіку та ескалацію ситуації на Дністрі, а також переконати Молдову повернутися за стіл переговорів.
Тирасполь хоче попросити Москву вжити дипломатичних заходів для захисту Придністров’я з огляду на “зростаючий тиск з боку Молдови і той факт, що на території Придністровської Молдавської Республіки проживає понад 220 000 російських громадян”. Примітно, що в першій версії декларації не уточнювалося, що маються на увазі заходи дипломатичного захисту. Це відкривало широкий простір для інтерпретацій, які могли включати і військову допомогу. В остаточній редакції документа прохання до Москви було конкретизовано, а конспірологічні теорії розвіялися.
Але що ж у підсумку? Придністров’я організувало медіа-подію і, безумовно, привернуло до себе увагу – не зробивши жодних різких кроків і не прийнявши жодних радикальних рішень. Похмурі прогнози не справдилися, але конгрес набув величезного розголосу. Тож з точки зору піару місія була виконана. У всіх інших аспектах ситуація не така однозначна.
Війна Росії проти України погіршила ситуацію для Придністров’я.
Те, як останнім часом діє Тирасполь, вимагає багатовимірного погляду. З одного боку, є російський вимір. Війна Росії проти України погіршила ситуацію для Придністров’я. Для Києва Придністров’я стало зоною загрози – через його гучно задекларовану дружбу до Росії і російську військову присутність там, яка включає миротворчі сили, а також підрозділ російських збройних сил загальною чисельністю близько 1 000 солдатів. Придністровська ділянка кордону Молдови з Україною закрита з 2022 року, а це означає, що Придністров’я може здійснювати свій імпорт та експорт (70% експорту йде до ЄС) лише через Республіку Молдова, яка таким чином отримала важливий засіб тиску на регіон, який більше не перебуває під її контролем. Таким чином, війна зробила Придністров’я більш вразливим.
Росія зараз також значно послабила свої позиції на Дністрі. Кишинів не контактує з Москвою на жодному рівні вже два роки. Як наслідок, Росія більше не може підтримувати Тирасполь політично і дипломатично, як це було раніше. Міжнародні переговори за участю Москви зайшли в глухий кут: неодноразові спроби Росії перезапустити переговорний процес у форматі “5+2” (Кишинів і Тирасполь як сторони конфлікту, ОБСЄ, Росія і Україна як посередники, США і ЄС як спостерігачі) виявилися безуспішними. Зі зрозумілих причин Київ виступає проти перезапуску – і, за оцінкою Кишинева, бізнес як завжди неможливий, поки армія одного посередника бомбардує міста іншого посередника. Своїм проханням про допомогу від Росії та світу Придністров’я дає Москві можливість заявити, що вона все ще в грі і може знову поставити питання про відновлення переговорів на порядок денний.
Росія не приховує свого неприйняття глави молдовської держави.
Існує і другий вимір: молдовський. Восени в Республіці Молдова відбудуться президентські вибори, на яких чинний президент Майя Санду має намір балотуватися на другий термін. Відносини між прозахідною Санду та її командою і Москвою погані: президент, уряд і правляча партія “Дія і солідарність” єдині в підтримці України і різко критикують російський уряд. І навпаки, Росія не приховує свого несприйняття глави молдовської держави і підтримує опозиційні до Санду сили в Республіці Молдова. Москва зацікавлена у зміні влади в республіці, а суто вербальний, але досить гучний конфлікт між Кишиневом і Тирасполем дає поточну можливість звинуватити молдовський уряд у нездатності забезпечити стабільність.
Однак останні події мають і свій внутрішній придністровський вимір. Невизнана республіка – це ще й бізнес-модель. Базований там холдинг “Шериф” займає монопольне становище в усіх прибуткових секторах економіки – від оптової та роздрібної торгівлі, постачання палива та телекомунікацій до грального бізнесу та промислового виробництва – і працює в максимально комфортних умовах протягом 30 років. Шериф” також має політичний вплив: обрання нинішнього глави уряду Придністров’я Вадима Красносельського було активно підтримано компанією.
Той факт, що Республіка Молдова має намір змінити правила гри, природно, повинен турбувати придністровського гіганта. З’їзд мав би дати сигнал, що “Шериф” не має наміру відступати. Втім, опір добре вимірюється – результати з’їзду говорять самі за себе. Керівництво “Шерифа” складається з прагматиків, які добре розуміють, що різкі кроки можуть погіршити ситуацію. Власник групи Віктор Гушан є громадянином України (як і голова уряду Вадим Красносельський), має активи в Україні і не бажає опинитися в санкційних списках Заходу.
Придністровські еліти дорожать своїм статусом невизнаної республіки.
Придністров’я часто звинувачують у беззастережній відданості Кремлю, але це не відповідає дійсності. Наприклад, за два роки місцева влада жодного разу не підтримала Росію в її війні проти України, але неодноразово підкреслювала, що приймає українських біженців і надає їм допомогу. Придністровські еліти дорожать своїм статусом невизнаної республіки, оскільки, по-перше, він дозволяє їм користуватися безкоштовними поставками газу (“Газпром” виставляє Кишиневу рахунки за ці поставки, але не вимагає оплати, тобто Тирасполь отримує газ за нульовою ціною) і, по-друге, дає можливість торгувати з ЄС без необхідності підкорятися Кишиневу і бути залежними від нього. Такою була ситуація до вторгнення Росії в Україну.
Невирішений придністровський конфлікт вже давно набуває дивних форм. З одного боку, Придністров’я відгороджується від Молдови митними пунктами на кордоні, а з іншого – два береги Дністра тісно переплітаються. Молдовська регіональна електростанція, з якої Молдова купує електроенергію, розташована на придністровській території. Жителі невизнаної республіки отримують молдовські паспорти (на додаток до російських та українських), їздять до Кишинева на роботу, навчання або за покупками, а також лікуються там. Придністровський футбольний клуб “Шериф” – власника клубу неважко здогадатися – кілька разів вигравав титул чемпіона Молдови і виступає в єврокубкових змаганнях під молдовським прапором. Населення Придністров’я бере участь у парламентських і президентських виборах у Молдові. Жоден інший територіальний конфлікт на пострадянському просторі не має таких особливостей. Це не означає, що існуючу конструкцію не можна було б зруйнувати, якби на це була воля. Але на даний момент ця воля не проглядається з обох сторін.
Автор: Володимир Соловйов – журналіст, спеціальний кореспондент газети “Коммерсантъ”, Кишинів.
Джерело: IPG–Journal, ЄС
