Стоячи на варті прав людини та демократії, Рада Європи є «совістю Європи». Цього року він може опинитися на роздоріжжі.
У червні відбудуться вибори до Європарламенту. Але по той бік річки від Європейського парламенту у Страсбурзі, у «Палаці Європи» Ради Європи, на передній план виходять три ключові постаті в інших важливих європейських виборах: Дідьє Рейндерс, Ален Берсе та Індрек Саар. Саме від їхніх кандидатур на посаду Генерального секретаря Ради Європи може залежати те, як саме уряди та європейські політичні партії розподіляться на ключові посади і якою буде цього року роль організації на європейській та міжнародній арені.
Рада Європи, яку постійно не розуміють і недооцінюють, – міжнародна організація, яка є повністю незалежною від Європейського союзу. Вона досі залишається в тіні структур з подібними назвами – Європейської ради (яка складається з глав держав та урядів країн ЄС) та Ради ЄС (яка складається з міністрів національних урядів країн ЄС). Заснований у травні 1949 року, він став першою повоєнною організацією у Європі. Сьогодні Рада Європи налічує 46 членів: усі країни – члени ЄС та всі європейські держави, включаючи Туреччину, та за винятком Білорусі та Косова, є членами організації.
Беззубий тигр?
Попри історичну важливість Ради Європи та впровадження новаторських стандартів, таких як Європейська конвенція з прав людини, яка закріпила вичерпний перелік основних прав людини в державах-членах Ради та створила унікальну можливість для боротьби з порушеннями прав людини, останніми роками її вплив зменшується. наростає критика. Його називали «беззубим тигром», і загалом здавалося, що організація почала відставати, особливо порівняно з ЄС.
Але поворотний момент вторгнення Росії в Україну повернув Раду Європи до центру уваги міжнародної політики. Безпрецедентне виключення Росії з організації у березні 2022 року дало світові однозначно зрозуміти: Рада Європи рішуче налаштована захищати свої фундаментальні принципи. Це політичне зрушення знову продемонструвало важливість організації та її роль як ключового майданчика для діалогу – для України, Західних Балкан та Кавказу.
Танець велетнів: Рада Європи та ЄС
Відносини між ЄС та Радою Європи нагадують непростий танець на важливих, але на різних дипломатичних рівнях. Рада Європи, старша та досвідчена танцівниця, справедливо пишається своєю незалежністю та багатим репертуаром заходів щодо захисту прав людини, сприяння верховенству права та зміцненню демократії. Не маючи ні суверенних прав, ні законодавчої влади, вона є беззаперечним майстром у розробці конвенцій, які, у свою чергу, повинні ратифікувати держави-члени Ради. ЄС, молодший і динамічніший партнер у цьому танці, рухається з економічною та політичною силою. На перший погляд здається, що в цій хореографії Раді Європи часто доводиться слухатися того, куди її веде ЄС.
Але ЄС, сфера діяльності якого розширилася завдяки Лісабонській угоді, регулярно посилається на загальні стандарти та використовує механізми дотримання правил та контролю, такі як спостереження за виборами з боку Ради Європи. Таким чином, Рада Європи забезпечує норми та стандарти, тоді як ЄС використовує свою політичну та економічну силу, щоб забезпечити їх виконання у своїх зовнішніх відносинах.
У нинішній політичній хвилі Рада Європи стикається з дедалі меншою повагою до демократичних правил та конституційних принципів.
Європейський суд з прав людини у Страсбурзі сяє як перлина верховенства права, хоча він і перевантажений тисячами справ. Попри поширену думку, цей Суд є гострим мечем в арсеналі Ради Європи, який є охоронцем прав людини в Європі. Про гостроту його леза свідчить те, що всі 46 держав-членів ратифікували Європейську конвенцію з прав людини, а це означає, що рішення Суду є обов’язковими для виконання цими державами та урядами.
Яскравим прикладом є рішення у 2021 році під умовною назвою «Нагляд Старшого брата» щодо Великобританії. Суд ухвалив рішення, що масове стеження з боку британської розвідки порушує право на приватне життя та свободу вираження думок. Це рішення мало далекосяжні наслідки для практики стеження в Європі і запровадило нові стандарти тонкого балансу між міркуваннями національної безпеки та громадянськими свободами – так званий «беззубий тигр» показав себе затятим захисником прав людини. А давні погрози прихильників жорсткої лінії в Партії торі британського прем’єр-міністра Ріші Сунака вийти з організації лише підтверджують її вплив у повсякденній політиці.
Однак у нинішній політичній хвилі Рада Європи стикається з дедалі меншою повагою до демократичних правил та конституційних принципів. Це стає очевидним, коли країни-члени просто ігнорують рекомендації, активно перешкоджають розслідуванню ситуацій з правами людини або просто не виконують рішення Суду з прав людини. Яскраві приклади – такі країни, як Угорщина, Туреччина та донедавна Польща. Крім багатьох практичних питань, це також викликає більш фундаментальні питання, зокрема: скільки порушень норм і правил організації допустимі, доки не буде остаточно підірвано довіру до Ради Європи?
Визначення курсу на майбутнє
На тлі цього хаосу цього року Парламентська асамблея обере нового Генерального секретаря Ради Європи. З 2019 року на цій посаді перебуває хорватка Марія Пейчинович-Буріч, яка відповідає за зовнішнє представництво, стратегічне планування, програмну діяльність та бюджет Ради Європи. Наразі про намір брати участь заявили три кандидати: комісар ЄС з питань юстиції бельгієць Дідьє Рейндерс, колишній президент Швейцарії Ален Берсе та колишній міністр культури Естонії Індрек Саар, нині член Парламентської асамблеї. На наступному етапі Комітет міністрів проведе співбесіду з кандидатами у березні 2024 року та надасть рекомендацію Парламентській асамблеї.
Інші важливі кроки для майбутньої Ради Європи було зроблено ще у січні 2024 року. У другому турі голосування Парламентська асамблея обрала ірландця Майкла О’Флаерті новим уповноваженим з прав людини, а грека Теодороса Русопулоса – новим президентом Парламентської асамблеї. У своїй інавгураційній промові Русопулос чітко дав зрозуміти, що крім України та боротьби зі злочинами, скоєними в Європі, головним пріоритетом буде підвищення впізнаваності організації.
2024 рік, безперечно, буде вирішальним для Ради Європи. Хоча вибори нового генерального секретаря можуть привернути менше уваги, ніж вибори до Європейського Парламенту, вони все одно мають велике значення.
Обрання генерального секретаря у червні та його вступ на посаду у вересні 2024 року – це аж ніяк не просто формальність. Це матиме вирішальний вплив на майбутнє Ради Європи. У той час, коли вплив авторитарних режимів зростає, а підвалини демократії та прав людини хитаються, Рада Європи має прагнути бути чимось більшим, ніж символічним оплотом. Перед ним стоять завдання – утвердити себе як незамінну оплот у боротьбі за права людини та демократію, а також підвищити своє стратегічне значення. Як їй досягти успіху?
Один варіант – швидкий розвиток цифровізації, в якому Рада Європи відіграє ключову роль. Переглядаючи конвенцію про захист даних, Рада Європи гарантує, що сучасні питання, такі як великі дані та системи спостереження на основі штучного інтелекту, розглядаються з міркувань захисту конфіденційності та основних прав громадян. Організація також наближається до завершення переговорів щодо конвенції про штучний інтелект, яка забезпечить прозорість використання ІІ як у державному, так і в приватному секторах, і так, щоб уникнути при цьому порушень прав людини.
Ще один приклад – адаптація до нових форм кіберзлочинності. Враховуючи збільшення кількості кібератак на критичну інфраструктуру, Рада Європи має створити рамки, щоб допомогти державам-членам посилити їхні стратегії цифрового захисту, шануючи права громадян. Ці складні завдання, а також злагоджена співпраця між різними інституціями вимагають відповідних фінансових ресурсів, яких зараз не вистачає.
2024 рік, безперечно, буде вирішальним для Ради Європи. Хоча вибори нового генерального секретаря можуть привернути менше уваги, ніж вибори до Європейського Парламенту по сусідству, вони все одно мають велике значення. Те, як і за допомогою яких заходів новий генеральний секретар відповідатиме на величезні виклики сьогодення, не лише визначає майбутнє організації, а й потенційно матиме далекосяжні наслідки для всього політичного розвитку Європи.
Автор: Інгмар Науманн є керівником відділу зв’язків Фонду Фрідріха Еберта у Страсбурзі . Раніше він був керуючим директором парламентської групи Соціал-демократичної партії Німеччини в Саарі.
Джерело: IPG–Journal, ЄС
