Головний підозрюваний у смерті Олексія Навального очевидний. Але, в той час як роль президента Росії Володимира Путіна майже не викликає сумнівів, є мовчазний співучасник, роль якого в цій трагедії не можна ігнорувати: економічна політика, прийнята на початку 1990-х років.
КЕМБРИДЖ – Світ був приголомшений, хоча, можливо, і не здивований, смертю цього місяця в арктичній виправній колонії Олексія Навального, російського опозиційного політика і критика Кремля. Переобладнаний ГУЛАГ, в якому він помер, під назвою “Полярний вовк”, зарезервований для закоренілих злочинців, а не політичних в’язнів, був відомий своїми суворими умовами, і Навальний зазнав численних катувань.
Світ був приголомшений, хоча, можливо, і не здивований смертю цього місяця в арктичній виправній колонії Олексія Навального, російського опозиційного політика і критика Кремля. Переобладнаний ГУЛАГ, в якому він помер, під назвою “Полярний вовк”, зарезервований для закоренілих злочинців, а не політичних в’язнів, був відомий своїми суворими умовами утримання, і Навальний зазнав численних тортур.
Проте обставини раптової смерті Навального, який напередодні бадьоро з’явився в суді, залишаються загадковими. У свої 47 років Навальний був ще молодий, і плани, які він активно будував, свідчили про те, що він не втрачав надії на майбутнє. Отже, ознаки не вказують на смерть від “природних причин”, як стверджувала російська влада.
Позичений час
Навальний, звичайно, жив у борг після того, як роками викривав корупцію режиму російського президента Владіміра Путіна. У 2020 році найсерйозніший замах на його життя – майже смертельне отруєння нервово-паралітичною речовиною військового призначення “Новачок” – провалився, коли його летіли до Німеччини для невідкладного лікування. Усвідомлюючи долю, яка чекала на нього в країні, де межа між тюремним ув’язненням і смертним вироком небезпечно тонка, він все ж вирішив повернутися до Москви, де був заарештований після прибуття і зрештою засуджений до 19 років ув’язнення.
Головний підозрюваний у смерті Навального очевидний. “Путін несе відповідальність”, – заявив президент Сполучених Штатів Джо Байден. Інші світові лідери та хор коментаторів погодилися з цим твердженням. Навальний, вправний низовий організатор, який балотувався на посаду мера Москви в 2013 році і президента в 2018 році, був, безумовно, найбільш авторитетним і харизматичним голосом, який виступав проти Путіна, називаючи його партію “шахраями і злодіями”.
Навіть перебуваючи за ґратами, Навальний залишався реальною загрозою для Путіна. Тому його смерть, підозріло близька до президентських виборів у березні, на яких Путін агітує за п’ятий термін на посаді (після скасування конституційних обмежень у 2020 році), вкаже, принаймні опосередковано, на явного винуватця. Але хоча роль Путіна у смерті Навального майже не викликає сумнівів, є ще один мовчазний співучасник, роль якого в цій трагедії не можна ігнорувати, – економічна політика, прийнята на початку 1990-х років.
Масова приватизація
Замість поступового відходу від радянської командно-адміністративної економіки, Росія прийняла пакет реформ, які обіцяли якнайшвидше вивільнити ринкові сили. “Шокова терапія”, як називали цей підхід, була схвалена Міжнародним валютним фондом і багатьма високоповажними економістами, зокрема з Гарвардського інституту міжнародного розвитку, а також отримала благословення адміністрації США за часів Білла Клінтона.
Швидка масова приватизація – ключовий компонент шокової терапії – призвела до одного з найбільших в історії перерозподілів багатства, включаючи багато найбільших у світі родовищ нафти, природного газу та металів. Найамбітніша спроба – схема “кредити в обмін на акції”, розроблена Анатолієм Чубайсом, королем приватизації за президентства Бориса Єльцина, – створила політично потужний клас олігархів, які отримали контроль над найціннішими активами Росії.
Мета швидкої приватизації була не лише економічною. Чубайс озирався на все ще існуючу Комуністичну партію, яка була розчарована, але не розколота розпадом Радянського Союзу. Тому однією з цілей масової приватизації було дозволити жадібності зруйнувати партійну єдність, розділивши кадри та чиновників. Ця частина схеми спрацювала майже бездоганно: навіть члени КДБ, радянської служби безпеки, порвали зі своїми кланами, щоб захопити промислові та інші активи.
Проблема в тому, що не було створено жодних інституційних передумов, таких як суди чи регуляторні структури (які, як відомо, є “липкими” і не піддаються трансплантації з-за кордону), або навіть індикаторів, які могли б продемонструвати, що ринки функціонують, не існувало. Не дивно, що приватизаційна політика Чубайса виявилася не стільки “шоком”, скільки “терапією”. Раптова лібералізація цін і масова приватизація призвели лише до спотвореної клептократії, кумівського капіталізму і нестримної корупції. Наприкінці свого терміну дедалі слабший і непопулярніший Єльцин призначив Путіна, маловідомого колишнього офіцера КДБ середньої ланки, прем’єр-міністром – посаду, яку Путін обміняв на президентське крісло у 2000 році.
Трагічна смерть Навального, що збіглася з дворічною річницею повномасштабного вторгнення Росії в Україну, має своє коріння в цій історії. Безумовно, на руках Путіна є кров, але винна також і економічна політика, яка створила екосистему, в якій він з’явився і процвітає. В ідеальному світі ми б святкували крах цієї політики, а не оплакували смерть сучасного героя.
Автор: Антара Халдар – доцент емпіричних правових досліджень в Кембриджському університеті, запрошений викладач Гарвардського університету та головний дослідник проекту, підтриманого грантом Європейської дослідницької ради з питань права та пізнання.
Джерело: PS, США
