Колишній радник міністра оборони в інтерв’ю Українській службі “Голосу Америки” розповів про серйозність ситуації на фронті в Україні
Третя річниця від початку війни Росії проти України виявилася затьмареною тим, що ЗСУ довелося залишити низку селищ і місто Авдіївку після довгих років оборони та останніх жорстоких боїв, результат яких був вирішений важкою ситуацією з боєприпасами та іншими видами озброєнь в українській армії.
Проте, в очікуванні затвердження Конгресом довгоочікуваного наступного пакета допомоги, ЗСУ продовжує загалом “тримати фронт”.
Про те, наскільки “похмурою” можна вважати ситуацію на полі бою, і як можуть розвиватися події на війні, Українська служба “Голосу Америки” поспілкувалася з Філіпом Карбером (Phillip Karber), колишнім офіцером морської піхоти, який працював радником зі стратегії міністра оборони Каспара Вайнбергера, а зараз – президентом Потомакського фонду (Potomac Foundation) і професором Джорджтаунського університету у Вашингтоні, округ Колумбія.
“Брак артилерійських боєприпасів” ветеран американської армії назвав “принциповою проблемою”.
Він нагадав, що, коли “американські поставки боєприпасів Конгрес частково переспрямував на Близький Схід”, українцям довелося “скоротити витрату боєприпасів удвічі”, а коли Конгрес у грудні “відмовився надсилати будь-які боєприпаси негайно, вони знову скоротили їхню витрату вдвічі”.
Колишній військовий навів як приклад наявність в українців 400 західних артилерійських систем, які “зараз використовуються тільки на 20% потужності через брак боєприпасів”.
“Ми відправили їм сучасну артилерію на мільярди доларів, а в них не вистачає амуніції, щоб із неї стріляти. Це просто безумство, це безумство”, – зазначив Філіп Карбер.
Він наголосив, що, “оскільки росіяни перевершують українців за чисельністю військ, українцям необхідні сучасні технології та озброєння, щоб компенсувати це”.
Карбер пояснив, що Авдіївку довелося залишити з двох причин:
“По-перше, росіяни змогли обійти українців із флангів. Таким чином, вони фактично були на межі оточення. Однак у міській війні є ще одна особливість: той, хто обороняється, рухається дуже повільно. Там справді можна створити Сталінград, але це займає цілу вічність. Береш квартал, а наступного дня втрачаєш його, і так далі. Це, як правило, загрожує величезними втратами живої сили – не важкого озброєння, а живої сили, тому що важке озброєння не так ефективно в закритій міській місцевості. По-друге, це той вид бою, в якому домінує піхота. Тож у якомусь сенсі Авдіївка являла собою повільно рухому мініатюру Сталінграда, що повільно рухається. Українці опинилися перед загрозою опинитися замкнутими в коло”.
Величезні втрати і впертість, з якою Кремль витрачав солдатів, Карбер пояснює політичною метою Москви – “витіснити українців з останньої точки опори, яку вони мали в Донецькій і Луганській областях”.
Як захоплення Росією Авдіївки вплине на загальну ситуацію на лінії фронту?
На це запитання Української служби “Голосу Америки” Філіп Карбер дав невтішну відповідь. Він пояснив, що “подальша місцевість аж до самого Дніпра” це – “класична країна танкових боїв”, які й відбувалися в цих місцях під час Другої Світової війни.
“Добре відкрита місцевість потрібна для наступу, а не для оборони. В українців, на жаль, не було другої і третьої ліній оборони, які росіяни зробили на півдні, і це дуже ускладнило завдання, а також у них немає нескінченного запасу мінних полів тощо, що дуже ускладнило б наступ росіян. Усе це означає, що, коли земля висохне, і навесні або на початку літа фронт може стати дуже нестабільним”, – пророкує колишній радник міністра оборони США.
Що може зараз радикально допомогти ЗСУ?
“Наявність кількох F-16 раніше могла б дуже допомогти, а наявність більшої протиповітряної оборони допомогла б сьогодні”, – чітко відповів колишній військовий, виокремивши “найважливіший елемент, якого бракує”, – ракети великої дальності, які можна було б “використати для придушення сил на відстані до 300 км, які ми могли б послати українцям, щоб не лише атакувати Керченський міст, а й знищити шляхи постачання, залізничні колії, а також завдати ударів по авіабазах та вивести з ладу передові оперативні гелікоптери, які росіяни використовують з великою ефективністю”, – зазначив колишній військовий.
Чи стане майбутній рік вирішальним у цій війні?
Карбер оцінює перспективи як “похмурі”.
“Вони знову такі самі, якими я бачив їх за останні 10 років, особисто спостерігаючи за конфліктом. Це не означає, що в цій війні неможливо виграти. І завжди найтемніше всього перед світанком. Може навіть померти надія. Але надія – це не стратегія”, – заявив Карбер.
Він переконаний у тому, що “ключова змінна знаходиться на Заході”.
“Зараз в Україні у росіян 14 армій. Якщо Україна програє і раптово вийде з війни, росіяни вже заявили, що збираються кинути пару армій проти Фінляндії. Парочку поставлять проти країн Балтії і кілька перевезуть у Білорусь. Загроза НАТО зростатиме в геометричній прогресії”, – описав перспективу Карбер.
Колишній військовий висловив сподівання, що НАТО, нарешті, “визнає, що це не просто війна проти України, це війна імперських амбіцій Кремля з відновлення Російської імперії, до якої увійдуть Фінляндія, країни Балтії та Східна Польща”.
“Настав час надолужити згаяне за 20 років нехтування власним захистом, але це потребує часу. Данія щойно запропонувала Україні всю свою артилерію, стволи та боєприпаси. Німці готові поводитися не типово, не як в останні 20 років.
Але запорука всього – мені неприємно це говорити, тенденція зараз не позитивна – залежить від США. Якщо Україна не зможе вижити як незалежна держава – величезна відповідальність за це ляже на США”, – заявив Філіп Карбер.
