Оглядач розібрав «Мандат на лідерство», за яким Трампу, у разі перемоги, пропонується керувати США
Кожна нова адміністрація, яка відвойовує владу у протилежної партії на виборах, стверджує, що все, що робили її попередники, було жахливим, і що перемога є народним мандатом на те, щоб виправити або позбутися всього цього.
«Про це можна прочитати в книзі «Мандат на лідерство: Консервативна обіцянка» – 887-сторінковий документ, що пропонує переробити виконавчу владу, департамент за департаментом, агентство за агентством, офіс за офісом – як ще один виток у цій вашингтонській традиції. Книга, над якою працювали десятки консервативних мислителів та активістів під керівництвом Фонду «Спадщина» (The Heritage Foundation), оголошує себе частиною «об’єднаних зусиль, спрямованих на те, щоб бути готовими до приходу до влади наступної консервативної адміністрації о 12:00 20 січня 2025 року». Попереду багато роботи, йдеться в ній, «лише для того, щоб виправити значну шкоду, яка була завдана за роки правління Байдена», – пише у колонці для The New York Times співведучий програми «Matter of Opinion» та автор «Вашингтонської книги» Карлос Лосада.
Наводимо тези й висновки, які зробив Лосада, вивчивши черговий «Мандат на лідерство», який пропонується для втілення Дональду Трампу, у разі перемоги на президентських виборах у листопаді 2024 року.
- Це готовий план управління для лідера, який минулого разу обійняв посаду без чіткого плану і без реальної здатності керувати. Ця книга намагається дати йому і те, і інше.
Тут є багато того, що можна було б очікувати від сучасного консервативного порядку денного: заклики до зниження корпоративних податків і проти права на аборт; критика ініціатив щодо різноманітності, рівності та інклюзивності, а також «кліматичного фанатизму» адміністрації Байдена; плани мілітаризації південного кордону і націленість на «адміністративну державу».
Найбільше вражає в книзі не конкретний політичний порядок денний, який вона окреслює, а те, як далеко автори готові зайти, переслідуючи цей порядок денний, і наскільки нерозважливими є їхні припущення щодо права, влади та публічної служби. - «Мандат на лідерство» не про те, як стати диктатором на один день, а про консолідацію влади і розмивання підзвітності в довгостроковій перспективі. Вона закликає до невпинної політизації федерального уряду, коли президентські призначенці на кожному кроці беруть гору над кар’єрними чиновниками, а агентства та офіси скасовуються з відверто ідеологічних міркувань.
Хоча вона запевняє читачів, що президент і його підлеглі «повинні бути віддані Конституції і верховенству права», вона зображує президента як особисте втілення народної волі, а закон трактує як перешкоду для консервативного правління. Вона підносить роль релігійних переконань у державних справах і зневажливо ставиться до повноважень Конгресу та судової влади.
І попри всю риторику книги про необхідність «демонтажу адміністративної держави», незабаром стає зрозуміло, що перемога над федеральною бюрократією не є надихаючою амбіцією документа. Можливо, є багато чого, що варто викинути з виконавчої влади, але «Мандат на лідерство» – це про захоплення адміністративної держави, а не про її демонтаж. Головна консервативна обіцянка тут полягає в тому, щоб використовувати державу як інструмент для концентрації влади та укорінення ідеології. - У «Мандаті на лідерство» державні службовці з багаторічною кар’єрою зневажаються як «залишки» з сумнівною лояльністю, яким бракує «моральної легітимності». У книзі міститься заклик до відновлення Списку F – виконавчого указу епохи Трампа, який дозволив би президенту і політичним призначенцям перетворити багато кар’єрних посад на державній службі на призначувані, що полегшило б звільнення цих людей і заміну їх на лояльних до нього. У книжці ці зусилля названі «визначенням потреб у програмній політичній робочій силі».
Ця книга не закликає до деполітизації адміністративної держави. Вона просто хоче політизувати її на користь нової сторони. Всі це роблять, тепер наша черга. Змиріться з цим. Таке ставлення особливо яскраво проявляється у ставленні до Міністерства юстиції, яке «заблукало», перетворившись на «роздуту бюрократичну структуру з критично налаштованим ядром персоналу, який захоплений увічненням радикального ліберального порядку денного». Щоб знайти свій шлях назад у новій консервативній адміністрації, «Мандат на лідерство» передбачає, що міністерство має стати підпорядкованим Білому дому. - Метою є посилення тиску Білого дому на вищих посадових осіб правоохоронних органів країни. Навіть директор ФБР, стверджується в документі, повинен бути настільки ж політично підзвітним президенту, як і будь-який інший високопосадовець.
Що відбувається, коли порядок денний і закон суперечать один одному? Відповідь на це питання міститься в «Мандаті на лідерство». Наприклад, у Міністерстві внутрішньої безпеки генеральний юрисконсульт повинен наймати більше політичних призначенців для нагляду за кар’єрними юристами відомства, оскільки «не можна допустити, щоб юридична функція перешкоджала виконанню порядку денного адміністрації шляхом надання хибних або помилкових правових позицій». Закон повинен підкорятися пріоритетам президента. Якщо це не так, то юристи роблять це неправильно.
Інший варіант – оголосити незручні закони незастосовними. Наприклад, коли міністр внутрішньої безпеки вирішує, що «фактична або очікувана масова міграція іноземців», які прямують до Сполучених Штатів, «створює надзвичайні обставини», міністр може видавати будь-які правила і положення, які він вважає необхідними, на будь-який термін. - Книга розглядає реалізацію порядку денного президента – по-різному описаного як «потреби», «цілі» або «бажання» президента – як таку, що завжди відповідає закону. «Завдання сучасного консервативного президента – обмежувати, контролювати і спрямовувати виконавчу владу від імені американського народу», йдеться в книзі. А потреби, цілі та бажання американського народу ототожнюються з потребами, цілями та бажаннями лідера.
У «Мандаті на лідерство» йдеться не лише про те, що президент здійснює контроль над виконавчою владою, але й про те, що виконавча влада розширює свою владу над іншими гілками влади. У книзі законодавча і судова гілки влади страждають від багатьох дрібних урізань і кількох великих. Наприклад, наглядові повноваження Конгресу зменшаться різними способами. Замість того, щоб витримувати процес затвердження Конгресом осіб, які обіймають ключові посади у виконавчій владі, нова адміністрація повинна просто призначити цих чиновників виконуючими обов’язки, що дозволить їм почати реалізовувати програму президента, «не порушуючи при цьому вимоги щодо затвердження». Законодавці більше не будуть розглядати питання про продаж американських озброєнь за кордон, йдеться в книзі, за винятком випадків, коли «одностайна підтримка Конгресу гарантована» – вимога, яка робить ці розгляди безглуздими.
