Військовий оглядач The Economist Шашанк Джоші в інтерв’ю DW розповів про причини втрати Авдіївки українською армією та про подальші військові загрози, які стоять перед Україною.
Військовий оглядач британського видання The Economist, колишній старший науковий співробітник Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Шашанк Джоші на полях Мюнхенської конференції з безпеки відповів на запитання DW про останній розвиток ситуації на фронті в Україні та подальші перспективи розв’язаної Росією агресивної війни.
DW: Нещодавно українські війська були змушені відступити з міста Авдіївка, яка близько 10 років була своєрідною фортецею. Як ви вважаєте, наскільки сильним є цей удар для України?
Шашанк Джоші: Авдіївка є дуже великим символічним ударом, бо вона, очевидно, є першим великим населеним пунктом, який Росія захопила за тривалий час. І це відбулося незадовго до президентських виборів у Росії, а також того ж тижня, що й смерть Олексія Навального. Тож це – психологічний удар для України й Заходу.
Однак, Авдіївка не є місцем, яке має велике стратегічне значення, її першочергове значення полягає в тому, що вона захищає дорогу на Донецьк. Це допомагає Росії зміцнити свої позиції на Донбасі, і якщо Росія зможе скористатися цією перевагою, вона зможе просунутися далі на захід і захопити більше територій. Однак я думаю, що наразі це є відносно малоймовірним. Я думаю, що РФ зазнала так багато важких втрат у цій кампанії (із захоплення Авдіївки. – Ред.), що зараз їй буде важко витримати ще набагато більші втрати.
Наразі обсяг західних постачань зброї Україні перебуває на дуже низькому рівні, в Україні кажуть про критичну ситуацію. Наскільки, на ваш погляд, це є небезпечним?
Авдіївка впала, значною мірою, через нестачу боєприпасів в Україні. Отже, боєприпаси – це основне. Звичайно, багато інших речей мають значення – жива сила, управління, командування, транспортні засоби. Але, зрештою, артилерія, боєприпаси – це дотепер єдиний найбільш важливий пункт у всій цій війні, і їхня нестача значною мірою стала причиною (втрати. – Ред.) Авдіївки. Ситуація з артилерією є дуже поганою для України, її використання змушені дуже сильно нормувати. На нуль воно не зійде, тому що вони можуть просто тримати інтенсивність вогню на дуже низькому рівні. Зі Сполучених Штатів все ще має надійти кілька траншів зброї, постачання звідти не зупинилося повністю. Але цілком можливо, що якщо цей дефіцит не будо усунуто, якщо американський пакет допомоги не буде погоджено, або якщо європейці не зможуть знайти альтернативні джерела постачання снарядів, то буде більше Авдіївок, буде більше невдач, буде більше російського просування в Україні.
Кілька тижнів тому президент України Володимир Зеленський змінив військове командування – звільнив головнокомандувача Валерія Залужного та призначив на цю посаду Олександра Сирського, який раніше командував Сухопутними військами ЗСУ. Як ви вважаєте, це рішення було більш політичним чи військовим?
Я б сказав, що це політичне рішення. Ми знаємо, що президент Зеленський був стурбований політичною популярністю генерала Залужного. Він був надзвичайно популярною фігурою, навіть популярнішою, ніж президент. Але є також обґрунтовані військові та політичні міркування, які вплинули на це рішення. Наприклад, генерал Залужний описав ситуацію на війні в Україні в інтерв’ю журналу Economist як патову. І це дуже занепокоїло Зеленського, оскільки він був стурбований тим, що це підриває підтримку Заходу. Залужний також порушив критичне питання про мобілізацію молодих українських чоловіків – про те, чи варто знизити мобілізаційний вік (з 27 до 25 років. – Ред.). Залужний чітко дав зрозуміти, що йому потрібно (мобілізувати. – Ред.) більше чоловіків. Зеленський дуже вагався щодо цього надзвичайно серйозного кроку, який мав би низку економічних та соціальних наслідків. Тому це (заміна командування. – Ред.) було політичним ходом, який, звичайно, супроводжувався й великими питаннями військового характеру.
Ви особисто зустрічалися з Залужним під час ваших поїздок до України. Що ви думаєте про нього, про його стиль управління військом? І чого ви очікуєте тепер, коли головнокомандувачем призначено Сирського?
Залужний є досить харизматичною людиною, і я, безумовно, побачив це, коли познайомився з ним. Навіть через переклад його слів було видно, що він має особисті якості, які, на мою думку, явно припали б до душі людям. Сирський – дуже досвідчений командир. Коли я розмовляю з генералами і високопосадовцями тут, на Мюнхенській конференції, і запитую про Сирського, вони згадують, яку чудову роботу він зробив, захищаючи Київ, та під час оборони Харкова, а потім під час наступу, коли повернули велику частину Харківської області. Але також зрозуміло, що у нього більш жорсткий підхід. Він викликає серед своїх людей і командирів бригад більш спірну реакцію. І я думаю, що у нього попереду багато дуже складних рішень щодо компромісів стосовно того, якими ділянками фронту знехтувати, а які посилити, особливо якщо ситуація з боєприпасами погіршиться. Це будуть великі політичні питання. І я думаю, що ще не зрозуміло, чи готовий він повністю до їхнього вирішення.
Як ви вважаєте, де ми перебуваємо на цьому етапі війни? Чи справді це патова ситуація, чи російські війська перейшли в наступ і дійсно мають перевагу?
Норвезька розвідувальна служба нещодавно опублікувала свій щорічний звіт, і в ньому наводиться аргумент, що ініціатива у цій війні зараз належить Росії, і що вона має перевагу в цій війні. І дивлячись на Авдіївку, дивлячись на ситуацію з боєприпасами, з цим важко не погодитися. Однак ми також повинні пам’ятати, що російська армія здобувала ці перемоги величезною ціною, зазнаючи величезних втрат, втрачаючи величезну кількість техніки, вони просувалися повільно. Вони покладалися на поступовий підхід. Немає жодних ознак того, що у них є командири, керівництво або психологія, яка б дозволила їм вести гнучку, мобільну маневрену війну, яка б дозволила їм здійснити своєрідний бліцкриг у Східній Україні. Поки що це виглядає для них дуже складним завданням. Але є й багато невизначеностей, і я думаю, якщо американський пакет допомоги не буде узгоджено, то ми побачимо погіршення позицій України. І в цьому сенсі війна не зайшла в глухий кут, вона дуже мінлива. Багато що зараз лежить на плечах Європи, і дискусії, які я чув у Мюнхені, свідчать про усвідомлення нагальності європейськими політичними лідерами, які запитують: “Так, ми змарнували два роки і нарощували виробництво боєприпасів повільно та неефективно. Що ми можемо зробити, щоб виправити цю проблему, в цей момент великої небезпеки для України?”.
Чи може Росія захопити всю Україну, більшу частину України, якщо все залишиться так, як є зараз? Чи Україні доведеться мобілізувати сили набагато більше, можливо, після президентських виборів в РФ?
Я не думаю, що Росія за нинішніх умов, з її нинішніми людськими ресурсами здатна окупувати всю Україну. Їй доведеться мобілізувати людей, поповнити втрачену техніку, провести повномасштабне переозброєння. Але вона на шляху до цього. Цього року російські витрати на оборону становитимуть шість відсотків ВВП. Це майже вдвічі більше, ніж у Сполучених Штатах. Російські оборонні витрати становитимуть близько третини російського федерального бюджету. Отже, Росія перевела економіку на воєнні рейки. Я думаю, що найбільше, на що вони можуть сподіватися на даний момент – це завоювати решту Донбасу, можливо, навіть спробувати взяти інші частини Запорізької області. Але я не вважаю, що вони зможуть перетнути Дніпро і повернути західну частину Херсона або здійснити ще один наступ на Київ прямо зараз. Утім, якщо ми продовжимо бездіяльність, якщо ця тенденція продовжуватиме погіршуватися, то такі речі можуть стати реальними.
Генерал Залужний, коли він ще був головнокомандувачем ЗСУ, у своєму виступі на CNN незадовго до звільнення сказав: “Дайте мені достатньо безпілотників, і я переможу Росію”. Він мав рацію?
Я думаю, що Залужний занадто спростив ситуацію з дронами. Дрони вбивають багато росіян, але вони вбивають й багато українців. Однак розгляньмо кілька фактів. Вони (українці. – Ред.) використовують велику кількість безпілотників, тому що у них не так багато артилерії. Якби у них була артилерія, вони не обов’язково використовували б стільки безпілотників. Тож це також є свідченням слабкості, а не лише технологічних інновацій. По-друге, не забуваймо, що безпілотники не можуть утримувати позицію. Вам потрібні штурмові команди, які штурмують багато укріплених окопів, наражаючись на вогонь російської артилерії, на атаки безпілотниками. Я не думаю, що ви можете звести це до того, що Залужний називає формою безконтактної війни. Я вважаю, що це оманлива, хибна думка. Вам потрібно і те, і інше. Вам потрібна як масивна промислова частина, так і технологічна частина, які доповнюють, а не замінюють одна одну.
Але чи бачите Ви щось на горизонті, що могло б допомогти Україні виграти цю війну?
Дуже важливо, щоб усі розуміли, що на війні не буває диво-зброї. Якщо говорити про дрони, то якщо ми станемо свідками прориву в їхній автономності і, зокрема, в автономному розпізнаванні цілей, це дозволить подолати проблему електронного глушіння безпілотників. Та сторона, яка зможе вирішити цю проблему, матиме значну перевагу у вогневій потужності. Цього може бути недостатньо для перемоги у війні, але це, безумовно, може стати необхідною передумовою для того, щоб мати вогневу міць для нового прориву, який зараз, очевидно, жодна зі сторін не може здійснити у драматичний, успішний спосіб.
Роман Гончаренко | Максим Сидоржевський
