ІНТЕРВ’Ю
Проміжна оцінка місії в Афганістані: *Міхаель Мюллер про недостатню підготовку, репутацію Заходу та уроки на майбутнє.
Після приходу до влади талібів у серпні 2021 року і пов’язаного з цим драматичного виведення місії НАТО Бундестаг створив комісію Енкете для аналізу 20-річної участі Збройних сил Німеччини в Афганістані. Зараз вона підбиває підсумки. Яким є найважливіший висновок?
Ми не досягли нашої стратегічної мети – створення демократичної держави за власною моделлю в довгостроковій перспективі. Тим не менш, за останні 20 років в Афганістані були й успіхи. Широкі верстви населення отримали вигоду від прогресу, досягнутого в освіті, охороні здоров’я та інфраструктурі. Але не вдалося стабілізувати ці процеси так, щоб вони продовжували бути ефективними навіть після виведення військових і міжнародних партнерів.
У проміжному звіті визнається фундаментальний дефіцит у діяльності Заходу в Афганістані. У ньому сказано: “Знання країни, історичне і культурне розуміння конфлікту або глибоке сприйняття чи вивчення приймаючої країни, її суспільства і партнерів було відсутнє”. Чому так було?
Звичайно, бажано добре підготуватися до відрядження, ознайомитися з культурою та історією країни і заздалегідь поставити запитання: Як насправді виглядає це міжнародне партнерство на місцях? Що ми хочемо реалізувати разом? В Афганістані цього не сталося. Але відправна точка була драматичною. Після терактів у Нью-Йорку 11 вересня 2001 року події розвивалися дуже швидко. Діяти дуже швидко пліч-о-пліч з американцями було важливо і не підлягало сумніву. Ця поспішна реакція на шок призвела до багатьох недоліків і проблем, тому що ми не змогли підготуватися відповідним чином.
Однак за 20 років використання було достатньо моментів, які можна було б переглянути.
Це вирішальний фактор. З такою відправною точкою зрозуміло, що ми пішли в Афганістан з недостатньою підготовкою у боротьбі з терором. Але за 20 років місія часто змінювалася: На якомусь етапі боротьба з терором ставала розбудовою інфраструктури, потім – розбудовою держави і так далі. Саме в ці моменти бракувало самокритичного підбиття підсумків, аналізу помилок і культури помилок: що ми насправді можемо зробити? Чого ми хочемо? Що ми можемо зробити самостійно в Афганістані? Що ми можемо зробити разом з іншими партнерами? Чого ми досягли, чого не досягли?
Згідно з проміжним звітом, співпраця з міжнародними партнерами не була успішною, принаймні на деяких етапах. Що стало причиною цього?
Вирішальним моментом була велика залежність від США на всіх етапах. Американці діяли з абсолютно іншою військовою силою, а також з абсолютно іншими фінансовими ресурсами на місцях. 80 країн були в Афганістані протягом 20 років – жодна з них не була на рівних зі США. Це було проблемою, тому Німеччина так і не змогла взяти на себе по-справжньому незалежну роль, що також змушує нас аналізувати помилки і критично підбивати підсумки.
Чи пояснює ця залежність також провал мережевого підходу, ще один момент, який критикується в проміжному звіті?
Я б так не сказав, на перший план виходять інші структурні питання. Коли Комісія Енкете розпочала свою роботу, я припускав, що основна увага буде зосереджена на Міністерстві закордонних справ та Міністерстві оборони. Однак міністерства економіки, фінансів, освіти та співробітництва з метою розвитку також були залучені, принаймні опосередковано. Всі вони представляли свої власні політичні інтереси, як тут, у Берліні, так і в Афганістані, наприклад, у співпраці з неурядовими організаціями або військовими. Однак, ні тут, ні в Афганістані не було досягнуто достатньої гармонізації, щоб сформувати картину ситуації.
Що потрібно змінити?
Це буде хвилюючим питанням для другого етапу нашої роботи, який ми щойно розпочали. Які уроки ми можемо з цього винести і як на них реагувати, можливо, також інституційно? У нас в Німеччині дуже сильний відомчий принцип. Міністри діють незалежно у своїх відомствах. Чи можемо ми, все ж таки, знайти спосіб – наприклад, орган, комітет у парламенті, є всілякі ідеї – який змусить усіх залучених працювати більш тісно разом, з одного боку, а з іншого – надасть парламенту кращу картину ситуації? Зрештою, парламент завжди має приймати рішення, не лише щодо військових операцій, але й щодо фінансів, з якими працюють усі відомства на місцях.
Ключове слово “Федеральна рада безпеки”.
Це варіант, який висували і експерти, які були на місці і яких ми слухали, і представники партій. Але єдиного консенсусу немає. Є Рада федеральної безпеки, і одна з пропозицій – розвивати її далі. Однак ми повинні бути обережними, щоб не розуміти Раду національної безпеки так само, як у США. Там система пропонує президенту зовсім інші можливості для роботи з таким органом, ніж у нас.
Цього тижня в Досі також проходить конференція з питань Афганістану, організована ООН, на якій обговорюється, як країни можуть скоординовано і структуровано формувати свої відносини з талібами, що керують Афганістаном. Німеччина була активною в цій країні протягом 20 років – яку відповідальність Німеччина та її міжнародні партнери несуть за Афганістан сьогодні?
Велику відповідальність, як ніколи. Німеччина також увійшла в країну із завданням досягти чогось позитивного для населення, окрім боротьби з терором. Ми зобов’язані продовжувати допомагати людям в Афганістані. Це балансування, тому що ми не хочемо працювати з режимом Талібану, який переслідує власний народ. Ми повинні знайти способи допомогти людям на місцях, які в іншому випадку будуть голодувати і замерзати до смерті. Гуманітарна допомога – це порядок денний.
Приблизно 12 000 так званих місцевих сил, яким загрожує небезпека бути виявленими талібами, завжди є великою проблемою. Яка зараз ситуація для цих людей?
Комісія Енкете не мала повноважень вивчати поточну ситуацію. Однак ці люди, природно, відіграють важливу роль у Бундестазі. Три чверті постраждалих людей змогли виїхати з країни і були прийняті. Ситуація все ще залишається дуже незрозумілою для добрих 10 000 людей. На якій підставі вони хочуть приїхати до нас? Як ми можемо дізнатися, на кого і коли вони працювали? Багато хто взагалі не має документів або, можливо, вже виїхав до сусідньої країни. Існують також питання безпеки та перевірки: Хто насправді приїжджає? Процедури зрозумілі, але це займає надто багато часу, і людям доводиться занадто довго жити в невизначеності, що викликає обурення в Бундестазі.
Минулого року також завершилася друга велика місія Бундесверу в Малі. Чи можна провести паралелі між виведенням військ з Афганістану і місією MINUMSA?
Афганістан не можна прирівнювати один до одного з іншими операційними зонами. Обставини там були дуже особливими, а тривалість і масштаби місії також унікальні. Тим не менш, питання про те, чого ми можемо навчитися з Афганістану для Малі, відіграло важливу роль у Бундестазі. Важливим моментом є те, що ми знову побачили там залежність. Цього разу від французів, які були присутні з іншою військовою силою. У випадку з Малі наслідки виявилися швидше після того, як було визнано, що без французів наше залучення не пройшло б під доброю зіркою, а також тому, що уряд не бажав бачити нас на місцях.
Вони закликають до більшої участі у вирішенні глобальних криз і конфліктів. Наразі репутація Заходу на Глобальному Півдні досить заплямована, а нові партнери, такі як російська “Група Вагнера”, набувають все більшого значення. Як Німеччина може відігравати незалежну роль у майбутньому?
Ви повинні бути обережними з цим ототожненням: Захід. Десятиліттями Захід ототожнювався зі США, і багато країн хотіли орієнтуватися на США, їхню соціальну модель, економічну та військову міць. Цьому прийшов кінець. Не лише на Глобальному Півдні – подивіться на БРІКС – багато країн запитують себе, хто може бути хорошим партнером в їхніх інтересах. Відповіддю на це питання вже не обов’язково є США чи так званий Захід, це можуть бути також Росія чи Китай, але, на щастя, часто це також і Німеччина. Німеччина має добру репутацію, особливо на Близькому Сході і в значній частині Африки, частково тому, що ми не маємо такої колоніальної історії, як британці і французи. І ми не йдемо в інші країни з цією очевидною американською претензією на владу. Це створює довіру і означає, що багато хто бачить в нас дуже надійного, авторитетного і серйозного партнера. Німеччина може і буде відігравати важливу роль у майбутньому і після фундаментальної переорієнтації, яка більше не є само собою зрозумілою на Захід і США.
*Міхаель Мюллер є членом німецького Бундестагу (СДПН). Він є головою дослідницької комісії “Уроки Афганістану для майбутньої мережевої взаємодії Німеччини”. Був бургомістром Берліна з 2014 по 2021 рік.
Питання задавали Міра Грох та Олександр Іселе.
Джерело: IPG–Journal, ЄС
