Фінансування Близькосхідного агентства ООН для допомоги палестинським біженцям і організації робіт у Газі стало жертвою не лише гуманітарних міркувань.
Заяви кількох великих гуманітарних донорів про призупинення фінансування Близькосхідного агентства ООН для допомоги палестинським біженцям та організації робіт (БАПОР) викликали загальний шок і занепокоєння. Багато хто висловив своє обурення в Інтернеті і, за прикладом професора права Нью-Йоркського університету Роба Хоуза, заявив, що готовий вкласти свої гроші в справу, що мимоволі призвело до першої вірусної кампанії зі збору коштів серед міжнародної юридичної спільноти.
Як найбільша гуманітарна організація, що працює в секторі Газа, БАПОР забезпечує критично важливу інфраструктуру для надання допомоги іншим організаціям. Таким чином, виведення з ладу БАПОР загрожує всім гуманітарним операціям у Газі на тлі гуманітарної катастрофи. Це не перший раз, коли організація стикається з критичною нестачею фінансування через радикальні рішення донорів. Хоча в минулому вона змогла вийти з цієї ситуації, на даному етапі її майбутнє далеко не визначене, попри те, що вона потребує допомоги як ніколи раніше.
Час виникнення цього нового “скандалу з БАПОР” заслуговує на увагу. Новини з’явилися незадовго до рішення Міжнародного суду ООН у справі “Південна Африка проти Ізраїлю”, який несподівано визнав, що в Газі існує ймовірний ризик геноциду.
Рішення призупинити фінансування БАПОР або не затверджувати нові кошти були викликані звинуваченнями в тому, що 12 співробітників агентства могли бути причетні до нападу на Ізраїль 7 жовтня, здійсненого ХАМАСом. У відповідь на ці звинувачення генеральний комісар БАПОР Філіп Лаццаріні оголосив 26 січня – в день винесення рішення Міжнародного суду ООН – про негайне розірвання контрактів з 12 співробітниками (двоє з яких вже померли) і початок кількох розслідувань, у тому числі кримінальних. Ще до цих звинувачень організація вже погодилася на перевірку діяльності БАПОР незалежною групою експертів.
Загроза виживанню
Попри ці кроки, станом на сьогодні США, Канада, Європейський Союз, Німеччина, Швеція, Франція, Нідерланди, Італія, Австрія, Фінляндія, Швейцарія, Велика Британія, Японія, Австралія та Нова Зеландія припинили підтримку. До цього списку входять 11 з 15 найбільших донорів БАПОР, на яких у 2022 році припадає 76% бюджету організації – лише на Німеччину припадає 17%. Таким є масштаб загрози, яку призупинення фінансування становить не лише для всіх операцій організації, але й для самого її виживання.
Це не перший випадок, коли БАПОР зазнає шаленого тиску з боку донорів. Після витоку влітку 2019 року конфіденційного звіту відділу з питань етики, в якому детально описувалися серйозні порушення з боку високопосадовців, зокрема тодішнього генерального комісара, його заступника та керівника апарату, фінансування з боку різних донорів було призупинено або скорочено.
За президентства Дональда Трампа США, найбільший на сьогодні донор БАПОР, скоротили свій внесок з 300 мільйонів доларів у 2017 році до 30 мільйонів доларів у 2018 році, а на 2019 рік взагалі не передбачено жодного фінансування. У 2018 році адміністрація заявила, що “фундаментальна бізнес-модель і фінансова практика, які були характерні для БАПОР протягом багатьох років і пов’язані з нескінченно і експоненціально зростаючою спільнотою бенефіціарів БАПОР”, є “просто нежиттєздатними”.
У той час Німеччина, ЄС та інші донори неохоче виявили достатню фінансову прихильність, щоб не дозволити БАПОР збанкрутувати. У 2022 році, після зміни керівництва агентства та Білого дому, США знову взяли на себе зобов’язання і знову стали найбільшим донором БАПОР, а інші країни, які припинили свою участь у 2019 році, такі як Швейцарія, Нідерланди та Бельгія, наслідували їхній приклад.
Неоднозначна реакція донорів на ситуацію з БАПОР у 2019 році, яка, можливо, більше свідчить про структурні проблеми, ніж поточний епізод, розкриває загальну дилему, з якою стикається гуманітарний світ, коли справа доходить до фінансування. Деякі донори, зокрема США, ніколи не заперечували, що гуманітарна допомога є питанням не лише гуманітарних потреб, а й зовнішньополітичних інтересів. Це проявляється на інституційному рівні: Бюро гуманітарної допомоги Агентства США з міжнародного розвитку, яке розподіляє іноземну допомогу під керівництвом президента і держсекретаря, є лише одним з підрозділів, поряд з іншими, що займаються політикою розвитку, такими як Антикорупційний центр і Бюро з питань демократії, прав людини та врядування.
Інші донори часто опиняються між принципами та політикою. Ці коливання добре проілюстровані в Стратегії Міністерства закордонних справ Німеччини щодо гуманітарної допомоги за кордоном. Міністерство описує таку допомогу як “етичну відповідальність”, яка “не переслідує жодних корисливих цілей”, і посилається на гуманітарні принципи ООН як “ключову передумову гуманітарної допомоги”. Водночас у ньому також зазначено, що гуманітарна допомога “є визначальним і невід’ємним компонентом зовнішньої політики Німеччини”, що “рішення приймаються після консультацій з іншими гуманітарними донорами і партнерами” і що загальні “зовнішньополітичні міркування також можуть відігравати певну роль у процесі прийняття рішень”. Компетенція щодо гуманітарної допомоги належить до компетенції Федерального міністерства закордонних справ (хоча вона відокремлена від допомоги в цілях розвитку, яка належить до компетенції Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку).
Конфліктна позиція
У контексті гуманітарної катастрофи в Газі суперечлива позиція Німеччини як донора розгортає свої найповніші і, можливо, найпотворніші наслідки. Запропонувавши у вересні 2023 року Міністерству закордонних справ виділити 978 мільйонів євро на гуманітарну допомогу на 2024 рік, Бундестаг минулого місяця збільшив цю суму до 2,23 мільярда євро – принаймні частково у відповідь на очікувані гуманітарні потреби в Газі. Хоча дехто може сприйняти це як вияв відданості донорів гуманітарним принципам, попередні бюджетні рішення німецького парламенту, а також нинішнє призупинення фінансування БАПОР, свідчать про інше.
Попри свою економічну потужність, Німеччина історично не була щедрим гуманітарним донором. Ситуація змінилася лише у 2015 році після “кризи біженців”, яка привела до Німеччини понад мільйон біженців. Під гаслом Außenpolitik mit Mitteln (зовнішня політика із засобами) бюджет на гуманітарну допомогу за кордоном збільшився з 500 мільйонів євро у 2015 році до 1,3 мільярда євро у 2016 році. Як зазначила тодішній канцлер Християнсько-демократичної партії Ангела Меркель у своїй промові про бюджет на 2016 рік, Fluchtursachenbekämpfung (боротьба з причинами втечі) вимагала змін у зовнішній політиці та допомозі розвитку. Простіше кажучи, ідея полягала в тому, що поліпшення умов у регіоні походження біженців зменшить їхній приплив до Німеччини.
У подібному дусі, тепер уже з відверто расистською риторикою, Фрідріх Мерц, сьогоднішній лідер опозиційних християнських демократів, дав зрозуміти в жовтні минулого року, що жодних біженців з Гази в Німеччині не вітатимуть, оскільки це, в першу чергу, відповідальність країн регіону – і, так чи інакше, в країні вже “достатньо антисемітських молодих людей”. Таким чином, гуманітарна допомога як засіб Fluchtursachenbekämpfung – це передусім не задоволення людських потреб, а обмеження пересування тих, кого вважають “небажаними мігрантами”.
Оскільки значна частина німецького населення все ще намагається співчувати палестинському цивільному населенню, яке постраждало від війни в Газі, так само, як і жертвам атак ХАМАСу, німецький уряд вирішив рішуче відмовитися від своїх амбіцій бути “принциповим гуманітарним донором” на користь своїх виборців. Для населення Гази це рішення є жорстоким і смертоносним, воно не ґрунтується на міжнародному праві або практиці. У довгостроковій перспективі воно також послабить позиції Німеччини в міжнародному співтоваристві – оскільки країна знову опиниться на неправильній стороні історії.
Автор: Ліс Куламадаїл – юрист-міжнародник і стипендіат Швейцарської національної наукової фундації Ambizione, що базується в Женевському інституті вищої освіти.
Джерело: Social Europe, ЄС
