Хвиля страйків прокотилася після того, як уряд Гельсінкі почав втручатися в права працівників.
Підхід уряду Фінляндії до політики на ринку праці та анонсовані ним реформи трудового і соціального законодавства призвели до хвилі страйків у країні. На тлі останніх десятиліть це кидає виклик традиційним структурам виробничих відносин і трудового законодавства.
Співпраця між соціальними партнерами є особливістю історії фінського трудового права. Асоціації роботодавців і профспілки традиційно відігравали важливу роль, навіть коли система ринку праці зазнавала певних змін. Іноді правові реформи здійснювалися на основі досягнутих між ними домовленостей.
Тим не менш, за останні роки система стала значно більш децентралізованою. У 2015 році Конфедерація фінської промисловості (Elinkeinoelämän keskusliitto EK) переглянула свої правила і вийшла з централізованих угод про політику доходів. Відповідно до змінених правил, централізовані колективні договори більше не укладаються. Угоди укладаються між асоціаціями роботодавців та працівників на галузевій основі.
Навіть на галузевому рівні Федерація лісової промисловості Фінляндії (Metsäteollisuus ry) у 2020 році вирішила, що більше не буде вести переговори про укладення колективних договорів. Згодом Технологічна промисловість Фінляндії (Teknologiateollisuus ry) розділила свою діяльність між двома асоціаціями. Нова структура передбачає дві альтернативи для колективних переговорів: угоди на рівні компаній та національні угоди.
Обмеження зростання заробітної плати
Зміни у Фінляндії віддзеркалюють трансформацію систем ринку праці в багатьох країнах, кидаючи виклик традиційним моделям та інститутам регулювання. Коли переговори між соціальними партнерами стали менш важливими, уряди деяких європейських країн втрутилися в колективні переговори, зменшивши автономію сторін. Нинішній уряд Фінляндії, обраний у квітні минулого року, має на меті зменшити кількість політичних страйків і обмежити підвищення заробітної плати до рівня, узгодженого в експортній галузі, яка стикається з глобальною конкуренцією.
Децентралізація також відображається на зростанні кількості локальних переговорів. Уряд прагне збільшити кількість локальних переговорів шляхом зняття обмежень на локальні переговори в неорганізованих компаніях, які наразі пов’язані з поширенням дії колективних договорів на весь сектор. Локальні переговори будуть застосовуватись у всіх компаніях.
Деякі з підготовлюваних законодавчих змін, проти яких виступають профспілки, вплинуть на фундаментальні права працівників у Фінляндії. Ці зміни стосуються права на проведення страйків і на участь у колективних переговорах. Центральне місце в них посідає визначення заробітної плати.
Уряд пропонує модель заробітної плати, в якій експортний сектор встановлює верхню межу. Це викликало широку опозицію з боку профспілкових організацій. Згідно з цією моделлю, загальний рівень підвищення заробітної плати не може бути перевищений національним посередником або примирною комісією. Законодавче обмеження мандату національного посередника заздалегідь посягало б на фундаментальні цінності з погляду автономії колективних переговорів.
У секторах, де переважає частка жінок, модель оплати праці, орієнтована на експорт, вважається нерівноправною. Жінки відіграють важливу роль на фінському ринку праці, але до досягнення рівної оплати праці ще далеко. Слабка економічна позиція державного сектору дедалі більше перешкоджає зусиллям, спрямованим на підвищення заробітної плати у сферах догляду, де переважають жінки і які потерпають від нестачі робочої сили.
Елементи реформ, що проводяться урядом, такі як обмеження права на страйк, також є проблематичними у світлі міжнародних договірних зобов’язань Фінляндії. До них належать конвенції Міжнародної організації праці та законодавство Європейського Союзу.
Тристоронній підхід
Досі у Фінляндії переважно застосовували тристоронній підхід, коли йшлося про визначення викликів у трудовому законодавстві, прогнозування змін на ринку праці та в економіці, а також розробку рішень. Наприклад, під час пандемії соціальні партнери спільно узгодили тимчасові зміни до трудового законодавства.
У Європі скандинавські країни вважаються особливими з точки зору якості трудового життя. Високоякісна модель ринку праці в цьому контексті стосується не лише рівня та змісту трудових стандартів і охорони праці, а й розширення прав і можливостей працівників. Кожна скандинавська країна має свої особливості, але в цілому скандинавська модель передбачає високу щільність профспілок, першочергову роль колективних переговорів і впорядкованість виробничих відносин.
У добре функціонуючій моделі колективних переговорів співпраця між соціальними партнерами та урядом ґрунтується на довірі. Питання у Фінляндії полягає в тому, чи не замінюється переговорна модель регуляторним підходом, який більше базується на законодавстві, ініційованому урядом.
Саме проти уряду спрямовані нинішні політичні страйки. Робітничі організації незадоволені змістом політики на ринку праці та запропонованими законодавчими змінами. Існує також широке розчарування тим, як були підготовлені реформи. В основі цього лежить зростаюче занепокоєння очевидною ерозією тристороннього принципу.
Відбулися помітні зміни в тому, як уряди розробляють свої програми. Замість того, щоб окреслювати стратегії та ставити цілі, вони передбачають засоби для досягнення певного набору цілей, наприклад, реформування трудового законодавства.
У зв’язку з цим постає питання, чи може і чи повинно трудове законодавство бути підготовлене таким чином, щоб зміст урядової програми можна було майже дослівно включити в законодавство. Схоже, що це саме той напрямок руху, який залишає мало місця для тристоронньої підготовки та соціального діалогу.
Перерозподіл влади
У Фінляндії, як і в інших скандинавських країнах, традиційно високий рівень членства в профспілках знизився і зараз становить менше 60%. Зменшення членства призводить до того, що профспілкам доводиться боротися за збереження своїх позицій. Як і в багатьох інших європейських країнах, розподіл повноважень між соціальними партнерами та між ними перебуває під питанням, оскільки вони намагаються адаптуватися до все більш децентралізованої системи ведення переговорів. Ці зміни можуть по-різному вплинути на співвідношення між гнучкістю та безпекою.
Рівень стабільності та довіри також створює картину моделі ринку праці. Колективні переговори були гарантією стабільності, а система ринку праці, побудована на довірі, навіть у часи напруженості, забезпечувала певний ступінь передбачуваності. Існує згода, що хоча Фінляндія потребує економічного зростання, система ринку праці також повинна активно сприяти цьому зростанню.
Виклики, що постають перед трудовим життям, лише зростатимуть. З огляду на масштаб змін, незалежно від того, чи йдеться про загальний “зелений” перехід, чи про компанії, що поєднують економічну, екологічну та соціальну стійкість, згода всього суспільства щодо заходів, які впливають на функціонування ринку праці, є необхідною. Вибір стоїть між консенсусом і конфліктом.
Хвиля страйків у Фінляндії є не лише симптомом цих потрясінь. Вона також демонструє, що зміни, які проштовхує уряд, можуть не лише розмити основний зміст прав працівників, але й поставити під загрозу соціальну модель, засновану на довірі.
Автор: Улла Люккунен – професор трудового права та міжнародного приватного права в Університеті Гельсінкі. Вона широко досліджує порівняльне трудове право, міжнародне трудове право, транснаціональне право та гідну працю.
Джерело: Social Europe, ЄС
