Морська перемога України

Як Київ придушив російський флот – і що йому потрібно, щоб розвинути успіх у військово-морській сфері

Коли росія вторглася в Україну у 2022 році, перспективи Києва на морі виглядали похмурими. Україна успадкувала невелику кількість кораблів після розпаду Радянського Союзу, але росія знищила або захопила більшість з них, коли окупувала Крим у 2014 році. Потім, у 2018 році, росія захопила три з решти українських кораблів і не пропустила цивільні судна через Керченську протоку – водний шлях, що відокремлює Кримський півострів від материкової частини росії. Росія швидко відкрила протоку і врешті-решт повернула кораблі, але ці дії оголили військово-морську імпотенцію України. На момент наступного вторгнення флагман українського флоту – старий фрегат – очолював мізерні сили, що складалися з одного невеликого військового корабля, кількох малих ракетних катерів і кількох гелікоптерів. Через два тижні після початку війни українське командування було змушене затопити флагманський корабель, щоб він не потрапив до рук Москви. Росія потопила багато менших кораблів.

Однак протягом наступних 18 місяців Україна переломила хід війни на морі. Використовуючи безпілотники, крилаті ракети та різноманітні нетрадиційні методи, до жовтня 2023 року Україна витіснила російський флот з його головної бази в Криму до східного кута Чорного моря. Військово-морським силам країни вдалося потопити дев’ять великих російських кораблів і навіть повернути деякі втрачені території. Ці перемоги стали яскравою плямою для країни, яка перебуває під постійними повітряними атаками і застрягла в дорогому тупику на суші.

Морські досягнення Києва не виграють війну, але ці перемоги допоможуть країні досягти успіху в більш широкому сенсі. Перемога на морі дозволила Києву зібрати війська, які були розтягнуті вздовж узбережжя, і відправити їх на фронт. Це забезпечило безпеку судноплавних шляхів, які мають вирішальне значення для експорту зерна, і ускладнило зусилля росії з постачання та укріплення Криму. З часом Україна може розвинути цей успіх, збільшивши свої важелі впливу в майбутніх мирних переговорах. Однак для того, щоб ця стратегія була успішною, Києву потрібен безперервний потік військової допомоги з боку Заходу.

РОСІЙСЬКІ ПРИПЛИВИ ТА ВІДПЛИВИ

На момент початку вторгнення російський Чорноморський флот був набагато потужнішим, ніж його український аналог, і складався з бойового крейсера «Москва», п’яти фрегатів, шести сучасних підводних човнів, 13 танкодесантних кораблів і багатьох менших кораблів, придатних для оборони узбережжя. Підтримку флоту забезпечували винищувачі, патрульні літаки і гелікоптери. З цією переважною силою російський флот вторгся на українське узбережжя, запускаючи ракети по українських містах і висаджуючи десант в порту Маріуполя. Щоб запобігти висадці десанту під Одесою, Україна була змушена розмістити вздовж узбережжя піхотну бригаду і потужну бронетанкову бригаду, виводячи з гри 5000 підготовлених солдатів і 100 танків, в той час як навколо двох найбільших міст країни, Харкова і Києва, точилися бої.

Але початковий успіх росії не був тривалим. Через місяць війни українські ракети, випущені з БПЛА, потопили кілька російських патрульних катерів. У найбільш вражаючому епізоді українського камбеку дві протикорабельні ракети, запущені з українського узбережжя, вразили «Москву» у квітні 2022 року. Російський флот намагався відбуксирувати пошкоджений корабель на свою базу в Криму, але він затонув. Це був найбільший військовий корабель, потоплений у бою з часів торпедування британцями аргентинського крейсера «Бельграно» у 1982 році під час Фолклендської війни.

Через два місяці після загибелі «Москви» ЗСУ витіснили російські війська з острова Зміїний, розташованого біля судноплавних шляхів біля південного узбережжя України. Острів став відомим у перші дні війни після того, як його українські захисники надіслали нецензурне послання непокори, коли росія планувала захопити острів. Але після неодноразових українських ракетних обстрілів суден постачання російські війська, дислоковані на острові, були змушені залишити його в червні 2022 року.

За підрахунками Центру стратегічних і міжнародних досліджень, з лютого 2022 року росія втратила близько 40 відсотків тоннажу свого військово-морського флоту в Чорному морі. Окрім «Москви», українські ракети та безпілотники знищили або серйозно пошкодили два фрегати, п’ять танкодесантних кораблів та підводний човен. Удари по штабу російського флоту, верфях, аеродромах і об’єктах протиповітряної оборони в Криму послабили берегову оборону флоту, мережі командування і управління, а також логістичну підтримку. Щоб захистити свої кораблі, що залишилися, росія перевела більшість з них на свою військово-морську базу в Новоросійську, у східній частині Чорного моря. Але навіть там, далеко від місця подій, кораблі не були в безпеці. У серпні 2023 року український морський безпілотник перетнув Чорне море і пошкодив російський військовий корабель у гавані.

Багато озброєнь, які Україна використовує проти російського флоту, хоча і не є новими, але не були випробувані в ході тривалої морської кампанії. Україна показала, що вона може бути надзвичайно ефективною. Особливо корисними виявились два типи ракет. Перший – це протикорабельні ракети великої дальності. Україна виробляє деякі з цих ракет всередині країни, а деякі отримує зі Сполучених Штатів. Вони мають радіус дії від 100 до 200 миль, що достатньо для того, щоб утримувати російські кораблі далеко від берега, щоб їх не спіткала та ж доля, що і «Москву». Хоча ракети спочатку були розроблені для розміщення на кораблях, ЗСУ адаптували їх для наземних пускових установок, щоб зменшити їхню вразливість до контрударів. Другий різновид ракет – ракети дальнього радіусу дії для завдавання ударів по наземних цілях – доповнює протикорабельні можливості України. Ця зброя, що виробляється переважно Сполученими Штатами, Великою Британією, Францією і самою Україною, стріляє по статичних об’єктах і була розроблена для наземних операцій, а не для ударів по високомобільних морських цілях. Однак, цілячись у стаціонарні кораблі в гавані, українці використали ці ракети для знищення п’яти з дев’яти великих кораблів, які росія втратила під час війни.

Використання Україною морських безпілотників є особливо новим явищем у морській війні. Керовані дистанційно і важко помітні, ці безпілотники можуть проникати глибоко в морські простори супротивника, несучи при цьому велике корисне навантаження. А оскільки оператори стежать за їх рухом через відеозв’язок, вони можуть коригувати курс, ухилятися від контрзаходів і навіть змінювати цілі, якщо початкова ціль недоступна [для ураження]. За даними Міністерства оборони України, одному з таких морських безпілотників вдалося потопити російський корабель, що стояв біля Криму, в січні 2024 року.

Точна інформація про наведення на ціль є ключовим фактором успіху систем озброєння, які Україна використовує на морі. Боєприпаси з GPS-наведенням мають бути запрограмовані так, щоб влучити в потрібне місце в потрібний час; влучання в док після того, як корабель вийде з порту, – це марна трата ракети, яку Київ не може собі дозволити. Навіть боєприпаси, які можуть коригувати курс під час польоту, повинні запускатися з достатньою точністю, щоб система наведення ракети змогла знайти ціль. Чим далі ця ціль знаходиться, тим складнішим стає завдання. Передові супутникові, електронні засоби спостереження та інші засоби розвідки, які надають Сполучені Штати та інші партнери, мають вирішальне значення.

ПЕРЕМОГУ НЕ ЗАМІНИТИ

Україна виграла битву за Чорне море. Проте пройде певний час, перш ніж стануть зрозумілими всі наслідки цієї перемоги для нинішньої війни і для сучасного морського бою в більш широкому сенсі. Розгром ЗСУ набагато сильнішого флоту може свідчити про те, що звичайні надводні кораблі застаріли, або ж це просто попередження майбутнім учасникам битв на морі, що без продуманої тактики і відповідних оборонних систем вони, як і росія, будуть вразливими для нападу.

Військово-морський успіх України не означає закінчення війни, яка ведеться переважно на суші. Однак він дає Києву кілька важливих переваг. Одна з них – політична і психологічна. Перемога над російським флотом на морі піднімає бойовий дух українських цивільних і військових. І оскільки президент України Володимир Зеленський виступає за продовження зовнішньої підтримки військових зусиль своєї країни, він може підкреслити цей успіх. Прихильники України, зневірені тупиковою ситуацією на землі і безперервними російськими атаками з повітря, можуть вказати на військово-морську перемогу як на доказ того, що військовий успіх можливий.

Після того, як російські кораблі були відведені далеко від українських берегів, загроза десанту зникла. Таким чином, Україна змогла перерозподілити сухопутні війська, які охороняли берегову лінію, і передати оборону узбережжя місцевій територіальній обороні. Українські порти і прибережні населені пункти також стали безпечнішими, що зменшило тривогу, яка відчувалася на початку війни, коли артилерійські і ракетні обстріли з російських військових кораблів у відкритому морі були характерною рисою повсякденного життя.

Ще однією перевагою є логістичні проблеми, з якими стикається росія. Москві дедалі важче відправляти вантажі до Криму, оскільки українські ракетні обстріли загрожують російським транспортним суднам і періодично перекривають міст через Керченську протоку, який з’єднує півострів з материковою росією. Хоча росія все ще може відправляти баржі через протоку, цей обхідний шлях перевантажує і без того проблемну логістичну систему. Крім того, перебої в постачанні приносять страждання кримському населенню. Зростаюча вразливість півострова може переконати Москву піти на більш швидке врегулювання, коли нарешті розпочнуться мирні переговори. В іншому випадку ослаблена російська армія може виявитися нездатною відбивати українські атаки, а страждаюче населення півострова може обрати возз’єднання з Україною, а не подальші труднощі під російським правлінням.

Нарешті, Україна зменшила – але ще не усунула – здатність росії перешкоджати експорту зерна з Одеси. Відведення російського флоту дозволило відновити судноплавство вздовж берега. Хоча росія відмовилася від угоди 2022 року, яка дозволяла українським вантажним суднам перевозити критичні партії зерна через Чорне море, вона не намагалася зупинити вихід суден з українських портів. Москва ще може змінити свою думку. Але після того, як її військово-морський флот був витіснений з цього району, у неї залишилося лише два методи блокування українських поставок: встановлення мін і використання підводних човнів для атак на вантажні судна. Контроль України над морем робить ці альтернативи більш складними. Для встановлення мін росії знадобляться кораблі або літаки, і обидва способи будуть вразливими до українських контрзаходів, коли вони наблизяться до українського узбережжя. Атаки підводних човнів на вантажні судна викличуть глобальний осуд, в тому числі серед країн, що розвиваються, які залежать від імпорту зерна і підтримки яких прагне росія.

Україна потребує допомоги від своїх союзників, щоб зберегти ці переваги. Хоча поставки протикорабельних ракет Києву, ймовірно, є достатніми на даний момент, враховуючи їх відносно нечасте використання, ЗСУ, безумовно, знадобиться більше протикорабельних ракет з Франції, Великої Британії та Сполучених Штатів Америки. Україна також продовжуватиме покладатися на розвідувальну підтримку Великої Британії, США та інших партнерів у виявленні цілей і вразливих місць Росії.

КРЕАТИВНИЙ ПІДХІД

Щоб розвинути свій успіх, Україні потрібно буде зробити більше, ніж просто посилити свої нинішні можливості. Насамперед країна потребує кращого обладнання і підготовки для очищення моря від мін. Російські мінні загородження все ще обмежують українські операції, обмежуючи рух кораблів кількома каналами, які легко перекриваються. Західні держави можуть надати невеликі катери і обладнання для пошуку і знешкодження мін на будь-якій глибині. Якщо Україна зможе нейтралізувати здатність росії блокувати поставки зерна через Чорне море і тримати судноплавні шляхи відкритими, Москва втратить потужне джерело важелів впливу в будь-яких майбутніх мирних переговорах.

ЗСУ також повинні навчитися вести протичовнову війну. Російські підводні човни в Чорному морі практично невразливі; вони можуть безстрашно вражати будь-яку ціль за бажанням. Досі Москва не використовувала свої підводні човни через брак військових цілей, оскільки в українському флоті не залишилося нічого, що варто атакувати, і вона не хоче ризикувати потопленням вантажних суден інших країн. Але підводні човни залишаються козирною картою росії у морському бою; Москві потрібно лише вирішити, як її розіграти. Україні ж потрібно з’ясувати, як нейтралізувати цю загрозу.

Києву доведеться проявити креативність. Він не може витрачати час і гроші на копіювання багатомільярдних систем складних надводних кораблів, підводних човнів і літаків, які західні військово-морські сили використовують для полювання на ворожі підводні човни. Боротьба України не має нічого спільного з величезними масштабами та екзистенційними ставками підводних битв у Північній Атлантиці під час Другої світової війни або з масованими зусиллями НАТО з протидії сотням радянських підводних човнів під час Холодної війни. Києву потрібно лише чинити достатній тиск, щоб змусити п’ять російських підводних човнів, що діють у Чорному морі, відступити – чого він може досягти за допомогою протичовнової зброї і засобів виявлення США і НАТО, пристосованих для роботи на легкодоступних малих суднах. Це зменшило б загрози для українського судноплавства і послабило б економічний тиск на український уряд, який змусив би його піти на поступки в будь-яких можливих мирних переговорах.

Нарешті, Україна повинна створити скромний десантний потенціал, здатний загрожувати російським позиціям в Криму і російським тиловим районам уздовж чорноморського узбережжя. Невеликих кораблів, які США та інші партнери по НАТО можуть негайно надати, буде достатньо для того, щоб тримати російські війська в напрузі. Більше того, такі малі судна можна швидко транспортувати суходолом, уникаючи російських підводних човнів, а також ускладнення Конвенції Монтре, дипломатичної угоди 1936 року, яка дозволяє Туреччині перешкоджати проходженню військових кораблів через протоки, що ведуть до Чорного моря. Маючи десантні сили, що знаходяться неподалік від підконтрольної росії території, Україна могла б відволікти російські війська від лінії фронту для захисту узбережжя – така ж тактика була застосована росією проти України на початку війни. Зрештою, Україна також може використати цей десантний потенціал в рамках кампанії з повернення Криму.

Сьогодні такий наступ неможливий. Крим міцно захищений, і десант на нього була б надзвичайно складною. Натомість, періодичні рейди в Крим, на кшталт тих, які Україна проводить у сусідній Херсонській області, зроблять десантну загрозу реальною і відволічуть росіян від ключових наземних боїв у глибині материка.

Військово-морський успіх України є драматичним і безпрецедентним, але хвиля перемоги може зійти нанівець, якщо США та інші партнери України скоротять свою допомогу. Якщо Україна не зможе замінити боєприпаси, які вона використовує, і техніку, яку вона втрачає в бою, російські війська знову вторгнуться на українське узбережжя і відновлять безпечні лінії постачання через Крим. Якщо це станеться, перемога України на морі може виявитися швидкоплинною.

Марк Кансіан для Foreign Affairs

Поделиться:

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.

Повернутись вверх