На зміну світовому порядку, в якому домінує Захід, прийде концерт п’яти великих держав, вважає Герфрід Мюнклер. Яке місце в цьому випадку залишиться для Європи?
Європа і світ перебувають у стані потрясіння. “Pax Americana”, схоже, добігає кінця, а європейський порядок безпеки та миру зазнав краху. Після століть домінування Заходу глобальний баланс сил між державами різко змінюється. Світовий порядок є напруженим і небезпечним: це демонструють війни в Україні та на Близькому Сході, стратегічна конкуренція між Китаєм і США, занепад глобалізації, кліматична криза, наслідки пандемії, розвиток нових технологій і трансформація економічного та робочого світу. Зважаючи на зростання кількості та паралельну взаємозалежність численних криз, історик Генріх Август Вінклер навіть заговорив про “світову кризу” у своєму нещодавньому інтерв’ю в Handelsblatt.
Наразі світ перебуває у міжцарів’ї – перехідному періоді між двома порядками. Це не обов’язково нове явище. Замість кооперативного та ліберального світового порядку ми спостерігаємо повернення традиційної силової політики та сфер інтересів, а також поступову ерозію міжнародних правил і норм. Поки що невідомо, як виглядатиме новий світовий порядок, що формується, в деталях. Але одне можна сказати точно: ми перебуваємо на переломному етапі світової історії, і рішення, які ми приймаємо як міжнародна спільнота сьогодні, матимуть вирішальний вплив на долю майбутнього світового порядку.
Ми перебуваємо на переломному етапі світової історії.
Це піднімає деякі важливі стратегічні питання: Як зміниться глобальний розподіл влади в найближчі десятиліття? Які країни можна вважати домінуючими світовими та регіональними державами в майбутньому? Які правила визначатимуть співіснування держав? Які небезпеки та можливості пов’язані з цим новим порядком?
Герфрід Мюнклер відповів на ці та інші питання у своїй книзі “Світ наступає” (Welt in Aufruhr). Розстановка сил у 21 столітті”. У своїй останній роботі політолог, спираючись на Генрі Кіссінджера, розробляє теоретичну модель світового порядку у вигляді пентархії як найбільш вірогідного сценарію майбутнього. На його думку, ліберальний порядок остаточно підійшов до кінця з провалом місії в Афганістані та російським вторгненням в Україну. Мюнклер підкреслює, що однополярний порядок вимагає “опікуна”, який гарантує і забезпечує дотримання універсальних цінностей і норм у всьому світі.
Однак, найпізніше після обрання Дональда Трампа, США більше не бажають і не можуть виступати в ролі охоронця порядку в довгостроковій перспективі і забезпечувати глобальні суспільні блага. На думку автора, Організація Об’єднаних Націй також зрештою виявилася занадто недієздатною або “беззубим тигром”, коли справа доходить до вирішення головних проблем людства. Тому переважно західний проект “Єдиного світу” з вичерпним набором правил, сильною прихильністю до цінностей і відкритим світовим ринком Мюнклер вважає поки що провальним.
П’ять домінуючих держав разом утворюють так звану “дирекцію світового порядку”.
Замість порядку універсальних цінностей і норм з “опікуном” в якості центральної влади, в моделі Мюнклера світовий порядок в майбутньому буде організований за допомогою п’яти центрів сили з власними зонами впливу і конкуруючими системами цінностей. Велика п’ятірка світових держав 21-го століття включає дві суперницькі наддержави США і Китай, Європейський Союз, Росію і найбільш населену країну світу – Індію. Разом ці п’ять домінуючих держав утворюють так звану “дирекцію глобального порядку”.
За ними слідує другий (а також третій і четвертий) рівень держав, за прихильність і підтримку яких “велика п’ятірка” змагається з метою максимізації свого впливу. У цих рядах, зокрема, представлені країни Глобального Півдня, включаючи Бразилію, Індонезію та Південну Африку – ті самі країни, з якими канцлер Німеччини Олаф Шольц успішно шукає нові та глибші форми співпраці з моменту вступу на посаду, наприклад, на саміті G7 у замку Ельмау в червні 2022 року або у своїй промові в Організації Об’єднаних Націй у минулому році.
У багатополярній “системі п’яти”, концептуалізованій Герфрідом Мюнклером, демократичний табір на чолі з США та ЄС протистоїть авторитарному блоку, в якому домінують Китай і Росія. Індія виступає в ролі балансуючої сили або “шальки терезів” – роль, яку, історично кажучи, довгий час відігравала Великобританія в європейському концерті сил у 19-му столітті. Мюнклер не виключає, “що на тлі пентархії розвивається біполярна констеляція, заснована на протистоянні демократичних конституційних держав і авторитарних режимів”, але підкреслює, що це не слід плутати з біполярним протистоянням часів холодної війни. Хоча полярні держави розвивають різні регуляторні системи та системи цінностей у своїх зонах впливу, Мюнклер підкреслює, що вважає “жорстку конфронтацію цінностей” між блоками малоймовірною, і що “часткова співпраця в рамках блокового утворення” можлива. Однак передумовою для цього є взаємне визнання всередині клубу світових держав.
Іншим вирішальним фактором стабільності цієї моделі є вищезгадана “верхівка терезів”. Як балансуюча сила між двома блоками, вона несе “найбільшу відповідальність за подальше існування системи”. Автор вказує на те, що історично провал пентархій часто пов’язаний зі збоєм механізму балансування. У представленій моделі Індія, як представник Глобального Півдня, бере на себе важливу роль балансуючої сили. Стає особливо зрозумілим, наскільки тісно ідея Мюнклера про майбутній світовий порядок пов’язана з нинішньою геополітичною ситуацією і, зокрема, війною в Україні (“яблуком розбрату у формуванні нового світового порядку”).
У контексті російського вторгнення в Україну Індія, яка підтримує тісні відносини як із Заходом, так і з Росією, природно, відіграє роль балансуючої сили. Велике питання, однак, полягає в тому, чи зможе вона взяти на себе цю роль і в структурному конфлікті між Китаєм і США, особливо з огляду на те, що Індія, як друга азійська світова держава, що розвивається, сама конкурує з Китаєм. Не виключено, що в такому випадку роль “перехилити шальки терезів” доведеться взяти на себе іншій державі – можливо, навіть тій, яка ще не є членом “великої п’ятірки”?
Книга також слугує нагадуванням Старому континенту.
У своїй книзі Мюнклер підкреслює, що “зміна позиції” в рамках його моделі світового порядку пентархії цілком можлива – “зверху донизу, зайняття місць може постійно змінюватися”. Таким чином, книга також слугує попередженням для Старого континенту, оскільки місце Європи як члена керівництва в майбутньому світовому порядку аж ніяк не є безпечним. Європейський Союз повинен перетворитися “із зайнятого нормотворця і менеджера правил на актора, здатного діяти з точки зору силової політики”. Для цього терміново потрібні комплексні інституційні реформи і розширення ЄС – зокрема, скасування права вето і розширення методу Співтовариства.
У своїх новаторських програмних промовах з питань європейської політики в Празі та Страсбурзі федеральний канцлер Олаф Шольц вже надав значного імпульсу реорганізації Європейського Союзу. При цьому він рішуче виступив за геополітичний, розширений і реформований Європейський Союз. Російське вторгнення в Україну і можливе переобрання Дональда Трампа в листопаді цього року має стати для нас, європейців, нагальним тривожним дзвінком, що спонукає нас прагнути до більшого стратегічного суверенітету. ЄС може бути успішним у багатополярному світі 21-го століття лише тоді, коли йому вдасться завершити єдність Європи і протистояти поверненню силової політики та сфер інтересів за допомогою незалежної моделі.
У своїй книзі Мюнклер також підкреслює, що місце інших великих держав в управлінні світовим порядком, особливо Росії, в жодному разі не є викарбуваним на камені. Його модельне припущення зрештою підлягає “застереженню невизначеності” – як він сам неодноразово згадує, багато речей ще не можна передбачити з упевненістю.
Чи зможе система пентархії остаточно утвердитися як життєздатний і стабільний світовий порядок, ще належить з’ясувати.
Тим не менш, Мюнклер переконаний, що багатополярний порядок – це оптимальний варіант, “який можливий в умовах нових сузір’їв першої половини 21-го століття”. Чи зможе система пентархії остаточно утвердитися як життєздатний і стабільний світовий порядок, ще належить з’ясувати. Автор справедливо зазначає у своїй роботі, що “європейські багатополярні системи демонструють помітну тенденцію до п’ятисторонніх констеляцій”. Однак саме цього досвіду бракує таким державам, як Китай, які в своїй історії мали лише обмежений контакт з багатополярними системами і пентархіями. Важливо також пам’ятати, що остання європейська пентархія закінчилася у Першій світовій війні. Тому стабільний фундамент міжнародних правил і спільних інституцій є важливим і сьогодні, щоб запобігти неконтрольованій конкуренції та процесам ескалації. Міжнародне право, контроль над озброєннями, міжнародні та регіональні організації повинні підтримуватися і розвиватися поряд з потенційними формуючими силами.
У часи великих глобальних змін і напруженості такі книги, як “Світ у скруті” Мюнклера, виявляються надзвичайно корисними для кращого розуміння і класифікації величезних потрясінь нашого часу. Його книга не лише дає уявлення про майбутнє глобальних владних структур, але й пропонує глибоку подорож крізь свідомість деяких з найважливіших політичних мислителів. Мюнклер вміло переплітає свою модель пентархії з ідеями Фукідіда, Макіавеллі, Клаузевіца та Карла Шмітта, тим самим не лише надаючи сучасний аналіз, але й вбудовуючи історичні перспективи в сучасний дискурс.
Однак теоретична частина книги є також одним з небагатьох слабких місць його аналізу, оскільки він спирається виключно на західних мислителів, хоча світовий порядок, що розвивається в 21 столітті, ймовірно, буде менш “західним”, ніж він був протягом багатьох століть.
Загалом, “Світ у хаосі” Мюнклера – вражаюча праця, яка не лише спонукає до роздумів, але й створює цінну основу для дискусій та стратегічних роздумів про майбутнє міжнародного порядку.
Автор: Доктор Рольф Мютценіх є головою парламентської фракції СДПН у Бундестазі з 2019 року. Він є членом Бундестагу з 2002 року.
Джерело: IPG–Journal, ЄС
