Корупційні скандали та розбіжності на найвищому рівні можуть стати екзистенційною загрозою, оскільки Київ просить про більшу військову допомогу.
Останні викриття корупції в Україні розповідають складну історію. Скандал охопив Міністерство оборони України, де 100 000 мінометних мін вартістю близько 40 мільйонів доларів були оплачені, але так і не були доставлені. Але вже через кілька днів після появи цієї історії Україна досягла найкращого за всю історію рейтингу в щорічному індексі сприйняття корупції, який складає Transparency International (TI).
Покращення позицій в індексі ТІ свідчить про те, що зусилля президента України Володимира Зеленського, спрямовані на боротьбу з корупцією, в тому числі в його найближчому оточенні, призвели до певних покращень. З іншого боку, скандал з боєприпасами є чітким свідченням того, наскільки поширеною та унормованою стала корупція, коли високопосадовці оборонного відомства та менеджери компанії-постачальника зброї вступають у змову, щоб позбавити свою країну життєво важливих військових поставок у той час, коли вона стикається з екзистенційною кризою.
Корупція вже давно є проблемою в Україні. Але за останні десять років, відколи проводиться щорічне дослідження сприйняття корупції, ситуація в країні неухильно покращується. Проте, за винятком Росії та Азербайджану, жодна інша європейська країна не сприймається як більш корумпована, ніж Україна.
Україна пережила два роки запеклого конфлікту, незважаючи на ендемічну корупцію, і продемонструвала неабияку стійкість перед обличчям російської агресії. Але ці гучні скандали – і загальне сприйняття того, що Україна все ще бореться з повсякденною корупцією – стали більш екзистенційною загрозою в той час, коли виживання України значною мірою стало залежати від продовження постачання західної військової та фінансової допомоги.
Скептики в ЄС – передусім в Угорщині та Словаччині, а також впливові праві популісти, які зараз перебувають в опозиції, такі як “Альтернатива для Німеччини”, – використовують беззаперечну корупцію як один з аргументів проти подальшої допомоги Україні. Аналогічно, у Сполучених Штатах республіканці стверджують, що відсутність нагляду може призвести до того, що американська допомога буде перенаправлена на набивання кишень корумпованих чиновників.
Оскільки ці дебати стають дедалі гарячішими і дедалі більше переплітаються з виборчими кампаніями до Європейського парламенту та президента США, будь-які ймовірні докази нецільового використання коштів ускладнюють для міжнародних прихильників Києва аргументацію на користь подальшої підтримки. Більше того, стає менш привабливим навіть сам аргумент. Це, ймовірно, ще більше посилить відчуття поразки, яке оточує публічні дебати щодо України відтоді, як її результати на полі бою у 2023 році не виправдали сподівань Києва та очікувань Заходу.
Вразливі місця Зеленського
Окрім нестабільності подальшої західної підтримки, Зеленський також став більш вразливим всередині країни. Неодноразові гучні корупційні скандали підривають одну з його ключових передвиборчих обіцянок, яку він дав у 2019 році – викорінити хабарництво.
Хоча президент зміцнив антикорупційні органи і відкрито говорить про проблеми, з якими продовжує стикатися Україна, його переслідування тепер також можуть представити його внутрішні недоброзичливці як політично вмотивоване. Це лише поглибить і закріпить політичні розбіжності в Україні. А це останнє, що потрібно Зеленському, коли в країні вже точаться суперечливі дебати щодо стратегії ведення війни, а розбіжності між політичним і військовим керівництвом країни стають дедалі більш публічними.
На цьому фронті залишається незрозумілим, чи замінить Зеленський свого головнокомандувача генерала Валерія Залужного, як про це широко повідомлялося, або ж він не має на це повноважень. Кажуть, що президент запропонував Залужному нову роль радника з питань оборони, від якої воєначальник, наскільки відомо, відмовився. Відносини між ними погіршилися в останні місяці, частково через те, що контрнаступ України у 2023 році не приніс значних успіхів на полі бою.
У листопаді президент розкритикував свого головного генерала за публічну заяву про те, що війна зайшла в “глухий кут”. Також з’явилися припущення, що Залужний може піти в політику і виступити проти Зеленського на президентських виборах. Опитування, проведене в грудні, показало, що, хоча 62% українців заявили, що довіряють Зеленському, 88% сказали, що довіряють Залужному.
У сукупності корупційний скандал і повідомлення про розкол у верхівці української влади не допоможуть відновити або підтримати впевненість Заходу в тому, що Україна має надійний шлях до уникнення поразки, не кажучи вже про досягнення перемоги. Без такої впевненості подальша допомога виглядає все більш сумнівною.
Без реального прогресу в боротьбі з корупцією прозахідний і проєвропейський електорат, від якого Зеленський отримує більшу частину своєї підтримки, також, ймовірно, ослабне. Європейське майбутнє виглядатиме менш привабливим для людей, які бачать у західній підтримці лише підтримку корумпованої еліти. І навіть якщо, що цілком ймовірно, підтримка європейської та трансатлантичної інтеграції залишатиметься високою, Зеленський може більше не розглядатися як єдиний або найбільш вірогідний її поборник.
Корупція, таким чином, залишається центральною проблемою екзистенціальної кризи в Україні. Це не єдина проблема, з якою стикається країна, і об’єктивно вона може бути навіть не найбільшою. Для України вкрай важливо боротися з корупцією ефективніше і показати, що вона це робить, тому що корупція і сприйняття корупції загострюють інші проблеми і підривають критично важливу внутрішню і західну підтримку.
Сама по собі корупція навряд чи здатна зламати Україну. Але в розпал війни вона може стати останньою краплею, яка зламає країну – через зворотні ефекти всередині країни та за її межами.
Автори:
Стефан Вольф – професор міжнародної безпеки в Бірмінгемському університеті, спеціалізується на сучасних викликах безпеці, особливо на запобіганні та врегулюванні етнічних конфліктів і громадянських війн, а також на постконфліктному державному будівництві в глибоко розділених і зруйнованих війною суспільствах;
Тетяна Маляренко – є професором міжнародної безпеки та професором європейської безпеки імені Жана Моне в Національному університеті “Одеська юридична академія”, Україна. Вона є засновником і директором Українського інституту антикризового менеджменту і врегулювання конфліктів.
Джерело: The Conversation
