Глобальний економічний ландшафт швидко змінюється. Наслідки пандемії Covid-19 послабили потенційне зростання, зробивши повільніший приріст доходів новою нормою для багатьох країн.
Геополітична напруженість – особливо торговельна і технологічна “війна” між Сполученими Штатами і Китаєм – загрожує не тільки зупинити глобалізацію, яка була ключовим фактором зростання протягом останніх кількох десятиліть, а й розділити світову економіку на блоки. А часи низької та стабільної інфляції, схоже, поступаються місцем структурно вищим і більш волатильним цінам.
Тим часом, швидка діджиталізація, частково завдяки передовим технологіям, таким як генеративний штучний інтелект, продовжує стрімко розвиватися, а наслідки зміни клімату стають все більш помітними з кожним днем. У сукупності ці події створюють серйозні виклики для політиків у всьому світі. Не є винятком і країни АСЕАН+3 – 10 країн-членів АСЕАН, а також Китай, Японія та Південна Корея.
Під час пандемії уряди країн АСЕАН+3 пішли на все, щоб підтримати свої економіки, не в останню чергу шляхом монетизації бюджетних дефіцитів, що є табу в звичайні часи. Безпрецедентні фіскальні стимули, до яких вони вдалися, включно з великими обсягами прямої допомоги домогосподарствам і компаніям – від грошових виплат до субсидій на пальне – супроводжувалися значним зниженням відсоткових ставок. Наприклад, на Філіппінах кумулятивне зниження облікової ставки сягнуло 200 базисних пунктів у 2020 році. Уряди також вдавалися до таких заходів, як боргові мораторії та регуляторна терпимість.
У постпандемічну епоху ці заходи є надмірними, необачними та нестійкими. Але нижчі темпи зростання, вища інфляція та збільшення державного боргу, який в середньому зріс з 93% ВВП у 2019 році до 100% у 2022 році в економіках АСЕАН+3, ускладнюють їх скасування. Для цього, а також для вирішення багатогранних викликів, які чекають на нас попереду, потрібен ретельно розроблений комплекс політик, пристосований до потреб конкретних економік.
Здається, політики країн АСЕАН+3 визнають це. Незважаючи на те, що уряди цих країн стикаються зі схожими викликами, вони вдаються до різних заходів, залежно від ситуації в економіці та політичного простору. Наприклад, такі країни, як Сінгапур та Філіппіни, намагалися подолати інфляцію насамперед шляхом агресивного посилення монетарної політики, причому перша з них використовувала таргетування обмінного курсу для зниження імпортованої інфляції.
Натомість Індонезія, Малайзія, Південна Корея і Таїланд вдавалися до більш поступового підвищення процентних ставок і використовували паливні та продовольчі субсидії для утримання інфляції під контролем. Тим часом Китай (де інфляція залишається низькою, а відновлення після пандемії відбувається повільніше, ніж очікувалося) та Японія (зі структурно низькою інфляцією) дотримувалися м’якої політики.
Країни АСЕАН+3 також здійснювали інтервенції на валютних ринках. Оскільки Федеральна резервна система США агресивно підвищувала процентні ставки, підживлюючи очікування, що ставки залишатимуться вищими, долар США зміцнився, особливо по відношенню до валют країн з більшим диференціалом процентних ставок. Оскільки швидке знецінення валюти може посилити інфляційний тиск, ускладнюючи пристосування фірм і домогосподарств, кілька центральних банків АСЕАН+3 використали свої міжнародні резерви для підтримки своїх валют.
Але політики не перестаралися і зберегли достатній рівень міжнародних резервів для виконання своїх зовнішніх зобов’язань. У більш широкому сенсі, схоже, їм вдалося обмежити наслідки пандемії та інфляційних шоків, і загалом АСЕАН+3 залишається яскравою плямою у світовій економіці.
Однак цей успіх був досягнутий ціною зменшення простору для маневру в політиці, і для того, щоб протистояти майбутнім шокам, країни АСЕАН+3 повинні його відновити. Для цього вони повинні розпочати фіскальну консолідацію та покласти край регуляторній терпимості, списанню боргів та іншим надзвичайним політикам і програмам, запровадженим під час пандемії.
Багато країн АСЕАН+3 вже взяли на себе зобов’язання відновити свій фіскальний простір. Сінгапур підвищив кілька податків, зокрема податок на товари та послуги, а Індонезія впровадила комплексний пакет податкових реформ, який включає підвищення податку на додану вартість на 2%. Малайзія відмовляється від широких субсидій на користь більш адресної підтримки. А Філіппіни ухвалили середньострокову фіскальну політику.
Але зробити потрібно набагато більше. У короткостроковій перспективі виділяються два пріоритети: зміцнення балансів як у державному, так і в приватному секторах та створення фінансових буферів.
Хоча фінансові сектори в країнах АСЕАН+3 залишаються стабільними, з достатніми запасами ліквідності та капіталу, в деяких економіках існують осередки слабкості, і в багатьох боргові зобов’язання зросли впритул до порогу стійкості. Макропруденційну політику, таку як вимоги до капіталу, співвідношення кредитів до вартості майна та коефіцієнти обслуговування боргу, слід запровадити або посилити, а слабкі банки – рекапіталізувати. Деякі країни вже проводять реструктуризацію боргів, щоб забезпечити життєздатним позичальникам можливість вижити після завершення програм полегшення боргового тягаря.
Політики АСЕАН+3 повинні також вирішувати довгострокові структурні проблеми. Посилення регіональної інтеграції має важливе значення, оскільки це підвищить стійкість країн до сил фрагментації, посилить зусилля з пом’якшення наслідків зміни клімату та підвищить ефективність і продуктивність завдяки швидшій діджиталізації. Деякі країни можуть потребувати розвитку інфраструктури, реформ ринку праці, промислової політики, регуляторних змін та узгоджених зусиль для стимулювання прямих іноземних інвестицій і торгівлі.
Країни АСЕАН+3 не повинні гаяти часу, готуючись до серйозних викликів, які стоять перед ними. Від їхнього успіху залежать перспективи глобальної економіки.
Автори: Хое І Хор – головний економіст Офісу макроекономічних досліджень АСЕАН+3 (AMRO), Рунчана Понгсапарн – керівник групи та головний економіст AMRO.
Джерело: The Strategist (PS), Австралія
