Дорога до НАТО: Польща

12 березня 1999 року в м. Індепенденс (штат Міссурі, США) міністр закордонних справ Республіки Польща, проф. Броніслав Геремек вручив держсекретарю США Мадлен Олбрайт документ приєднання Польщі до Північноатлантичного Договору. Польща стала повноправним членом НАТО. Рішення, прийняті в березні 1999 року, і з боку польської сторони, і, перш за все, тодішніх країн НАТО, здавались на той час неабияким проривом у світовій і безпековій політиці. Перш за все, з точки зору непростої історії європейського континенту XX ст., враховуючи весь період «холодної війни», коли існував видимий ідеологічний, політичний та військовий поділ, навіть розрив континенту між демократичними країнами НАТО та недемократичним Варшавським договором.

Польща, як і країни Центральної Європи, увійшла до структур НАТО через зміни, пов’язані з крахом радянської сфери впливу, і як результат – ліквідацією Ради взаємодопомоги та Варшавського договору. На підставі угоди, підписаної в Москві 22 травня 1992 року між Борисом Єльциним та Лехом Валенсою, радянська армія була виведена з Польщі. І оновлена польська держава розпочала підготовку до процесу економічної та військової інтеграції із Заходом. Першим етапом була участь у НАТО. Передбачалося, що лише це гарантуватиме безпеку та підтримку Польщі як незалежної держави. В цьому допомогли зусилля Яна Новака Єжіоранського (директора Польського радіо «Вільна Європа» у 1951–1975 рр.) та Збігнева Бжезінського (радника з безпеки президента США Джиммі Картера).

Перший візит представника НАТО Генерального секретаря Манфреда Вернера до Польщі відбувся у березні 1992 року. Тоді Польща отримала дозвіл докласти зусиль для включення до Північноатлантичного пакту. У квітні 1992 р. Польща, як і інші країни Центральної та Східної Європи, була присутня на засіданні Військового комітету НАТО. Країну представляли міністр оборони та начальник апарату. Однак перед тим, як Польща уклала пакт, вона брала участь у програмі «Партнерство заради миру». Програма була оголошена в січні 1994 р. і передбачала проведення спільних військових навчань для членів та кандидатів на членство, участь у миротворчих та гуманітарних операціях та консультації щодо можливої ​​загрози. У лютому 1994 р. Польський прем’єр-міністр підписав рамковий документ “Партнерства заради миру”, а в травні ПДЧ безпосередньо стосувався Польщі.

У лютому 1995 року Палата представників Конгресу США прийняла акт, що дозволяє розширення НАТО: включити Чехію, Польщу, Словаччину та Угорщину. Вступ до НАТО потребував багатьох реформ: Польща мусила встановити цивільний контроль над армією. Першим міністром цивільної оборони був призначений у грудні 1991 року. І цим змінам не було кінця.

Парадоксально, коли Польща остаточно приєдналася до Альянсу, її армія мало чим відрізнялася від армії Варшавського договору. 12 березня 1999 р. На площі Пілсудського у Варшаві було піднято два прапори – біло-червоний Польщі та синій НАТО. Пакт НАТО збільшився на три країни, з 16 до 19, включаючи Польщу. Після майже десятиліття існування Третьої Польської республіки Польща стала членом НАТО. Дорога, якою пройшла Польща до цієї події, була довгою, складною, з різними проблемами, створеними Росією.

” У 1989–1991 роки членство в НАТО належало до сфери побажань, а не до реальної політики ”, – прямо заявляв творець польської зовнішньої політики перших років Третьої республіки Кшиштоф Скубішевський. Після внутрішніх і зовнішніх змін 1989 року одним із найбільших викликів для країни була необхідність забезпечення зовнішньої безпеки. Польща була членом Варшавського договору, а на її території було розміщено 56000 чужоземних військових – радянських солдат. Радянський міністр закордонних справ Едуард Шеварднадзе у жовтні 1989 року заявив, “те, що відбувається в Польщі, не викликає алергії”, тим натякаючи , що Союз не втручатиметься у польські внутрішні справи.

З іншого боку, НАТО неохоче давало Польщі будь-які гарантії безпеки. Хоча за словами Генерального секретаря НАТО Манфреда Вернера: “вікна на Сході відкриті. Союзники не дозволять їх закрити”, – позиція країн НАТО щодо прийняття Польщі була скептичною. На заході не було певності щодо стійкості змін у регіоні. Прийняття доленосних рішень у той час означало б роздратування Москви.

В такій ситуації польський уряд спирався на ідею нейтралітету щодо обох цих сил, намагаючись маневрувати між ними. Консервативне ставлення, ймовірно, випливало із страху перед «великим братом». Не забуваймо, що до середини 1991 р. Польська доктрина оборони продовжувала вважати найбільшим ворогом саме НАТО.

Пекуча проблема, яку уряд затягував у часі, була тема радянських військ у Польщі. Незабаром Лех Валенса запитав розгубленого радянського посла в Польщі Володимира Брайкова перед телекамерами: “Коли ви виведете армію з Польщі? “, і не чекаючи відповіді, продовжив: “Це має відбутися до кінця цього року”. Совєти затягували час.

Переговори про виведення радянських військ з Польщі були розпочаті з польської ініціативи лише наприкінці 1990 р. Перші радянські частини повернулися додому навесні 1991 р. Було домовлено, що останні радянські солдати залишать Польщу до кінця 1993 року в символічний день 17 вересня. І це стало реальністю.

Лех Валенса вважав завершення цього процесу одним із найбільших досягнень. “Я вів цю справу від початку до кінця, включаючи переговори. Це насправді було неможливим, тому що це має робити уряд. Але оскільки уряд не турбувався цією справою, я сказав людям, що буду це робити, я домовлявся сам і довів цю справу до кінця”, – сказав він в інтерв’ю в 1995 році.

Слід додати, що радянські війська залишили Чехословаччину і Угорщину в 1991 році. Розпуск Варшавського договору відбувся в липні 1991 р., а колапс СРСР – у грудні 1991 р. Врегулювала питання виведення радянських військ з Польщі – угода в жовтні 1991 р.

У жовтні 1992 року прем’єр-міністр Республіки Польща Ганна Сухоцька заявила на міжнародному форумі, що “Польща прагне членства в НАТО”. Ця новаторська декларація стала результатом трансформації польської міжнародної політики після розвалу срср. Вже в лютому 1992 року міністр національної оборони Ян Паріс заявив, що “Польща хоче стати членом Атлантичного альянсу в довгостроковій перспективі”. Новий уряд, сформований у грудні 1991 р., більш чітко підкреслював бажання приєднатися до структур НАТО.

Однак вирішила не Польща, а Захід. І Захід не ждав Польщі, бо все ще сприймав Центральну Європу як конфліктну зону, боявся реакції Росії на просування кордонів Альянсу. Союзників також не заохочував стан польської армії, яка потребувала глибоких змін для злиття з НАТО. Поляки це усвідомлювали, на прикладі заяви глави Бюро національної безпеки Єжи Мілевського: “НАТО – це не благодійна організація, а політична та військова структура, сформована декількома країнами з метою підвищення їх безпеки. Тому кожен наступний майбутній член – включаючи Польщу – повинен зробити певний внесок, щоб його прийняли інші. Він повинен бути для них цінним союзником. Наразі ми будемо баластом ”.

До негативу додавалася позиція Росії, що була пугалом для Заходу. У 1992 році польсько-російські відносини різко погіршилися. Росіяни виступали проти розширення кордонів НАТО на інші країни. Москва вдвічі скоротила постачання газу до Польщі, сигналізуючи про те, що вона використовуватиме цю зброю в політиці. Командувач російської армії в Польщі генерал Віктор Дубинін порівняв політику Варшави щодо Кремля з “дражнінням мавпою мертвого лева”.

Невеликі зміни в російській позиції спостерігалися влітку 1993 року під час візиту президента Бориса Єльцина до Варшави (25 серпня 1993 р.). Потім росіяни запевнили, що не будуть заперечувати вступу Польщі до НАТО. Як таке відбулося? Після приїзду до Польщі президент Росії за запрошенням Валенси вирушив на вечерю в президентську резиденцію. Програма обіду не розголошувалась, за винятком загадкових вказівок, що в 19:00 відбудеться “приватна програма”. На цій зустрічі Валенса займався не приватними питаннями, а ключовими проблемами польської політики. Він виступив з несподіваною ініціативою отримати заяву від президента Єльцина, що Росія не буде проти вступу Польщі до Альянсу. І він таку заяву здобув. Єльцин підтвердив заяву на наступний день, однак після повернення до Росії він категорично відмовився від неї.

Зрештою, росіянам довелося погодитися з думкою, що вони не зможуть заблокувати ходу до НАТО. Як деяку компенсацію вони отримали спільну декларацію НАТО-Росія щодо створення Ради НАТО-Росія для вирішення питання безпеки. Ця декларація не лише підтвердила позиції сторін щодо непорушності кордонів у Європі та неприпустимості загрози військової сили, але й була односторонньою заявою НАТО про те, що в політичній ситуації в той час Альянс не бачив потреби чи розміщення ядерної зброї на території країн, які повинні були увійти в НАТО, або розміщення там будь-яких значних військових сил.

Незважаючи на те, що це було давно, проблема повертається сьогодні. Це часто згадується росіянами, коли ми хочемо, щоб військова присутність НАТО в Польщі та країнах Балтії була справжньою, а не символічною.

“У 1993 році, коли польська гра в НАТО почалася, не було впевненості, чи вдасться вона”, – згадував в інтерв’ю посол Польщі в США. У 1993-1994 роках вступ в НАТО було визнано стратегічним напрямком зовнішньої політики Польщі.

Суперечки щодо легітимності такого курсу наступними правлячими командами припинилися. Змінився і підхід громадськості до вступу. Підтримка зростала з року в рік. У 1992 році 35 відсотків респонденти виступають за вступ Польщі до НАТО, через рік 57 відсотків, а в 1996 р. – 73 відсотки.

Поляки дуже хотіли вступити до НАТО, але Захід все ж не хотів дратувати Росію. Стурбована ситуацією в РФ, де відбулася чергова спроба державного перевороту і антидемократичні сили досягли успіху на виборах, НАТО, США на початку 1994 року вийшли з ініціативою “Партнерства заради миру”. Президент США Білл Клінтон у Празі заявив, що PDP змінює “всю дискусію про НАТО і таким чином, питання вже не виникає: чи прийме НАТО нових членів”. Однак ПЗМ не гарантувало безпеку і відхилило перспективу розширення НАТО, хоча не виключило це у подальшому. Польський президент оцінив нову ініціативу як “занадто короткий крок у правильному напрямку”.

ПЗМ стало шансом для Польщі на підготовку збройних сил до вступу в структури НАТО. У рамках Партнерства було реалізовано низку спільних заходів, зокрема спільні військові навчання. Військове співробітництво з НАТО в наступні роки розширило сферу застосування ПЗМ, а також внесло структурно-організаційні, правові та кадрові зміни в систему управління обороною. У 1996 році Польща висунула свою кандидатуру на обговорення.

Питання отримало новий імпульс після травня 1997 року, коли НАТО підписало угоду з Росією, в якій Альянс запевнив, що не має наміру розміщати постійні військові сили та ядерну зброю на території нових країн-членів. У липні 1997 року Чехію, Польщу та Угорщину запросили на прямі переговори про приєднання на Мадридському саміті, а в грудні міністри закордонних справ підписали протоколи про приєднання. У 1998 році окремі країни-члени НАТО ратифікували їх, і на початку 1999 року було офіційне запрошення приєднатися до Альянсу. Все закінчилось 12 березня 1999 року.

Безперечний успіх у політичній сфері, головною похідною якого була позиція Росії, проте не співпадав з діяльністю у військовій галузі. Державна оборонна система не була перебудована, і зокрема не було проведено ефективної реформи збройних сил та оборонної інфраструктури. Це призвело до зменшення бойового потенціалу польської армії, раніше четвертої армії Варшавського договору. У 1990-х роках рівень підготовки та оснащення польської армії знизився. Причина крилася у відсутності узгодженої стратегії розвитку збройних сил та політики безпеки. Протягом десятиліття концепція оборонної стратегії та реформи збройних сил не розроблялися та не застосовувалися. Необхідність виконання зобов’язань НАТО щодо модернізації польської армії була ігнорована, а рішення навіть щодо чисельності армії мотивували не потреби, а політичний попит та економічні витрати таких змін.

Однак поляки стали членами НАТО. І це при тому, що армія – через її стан – все ще перебувала у складі Варшавського договору.

Чекаленко Людмила. Інформація з польських джерел.

Поделиться:

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.

Повернутись вверх