Українські полярники, які перебувають на станції “Академік Вернадський” в Антарктиці, розповіли Голосу Америки про роботу 28-ї української антарктичної експедиції під час війни, дослідження, зміни клімату, про те як стати полярником, підтримку України та свою головну мрію.
У розмові взяли участь: метеоролог Олександр Полудень, біолог Тарас Перетятко, біолог Вадим Ткаченко, геофізик і керівник експедиції Богдан Гаврилюк.
“З військових позицій” прямо до Антаркдити. Як формувалась 28-ма українська антарктична експедиція
Марія Моісеєва, Голос Америки: Як довго ви вже на станції?
Богдан Гаврилюк, геофізик і керівник експедиції: Трошки більше 9 місяців, щось біля цього. По-різному – наприклад, Вадим прибув на станцію раніше, тобто він на пару місяців більше тут знаходиться. Ми, основний склад 28-ї української антарктичної експедиції, прибули на станцію в кінці минулого березня.
М.М.: Скільки полярників беруть участь в цій експедиції?
Богдан Гаврилюк: Загалом, наш склад експедиції – 14 зимівників, але це той склад, який має працювати протягом всього року. Декілька тижнів тому [інтерв’ю записане 9 січня 2024 р. – ред] прибуло до нас наше судно забезпечення, наша “Ноосфера”, і ще 8 сезонних працівників прибули на станцію, які будуть протягом наступних трьох місяців працювати з нами. Зараз на станції 22 людини – 14 зимівників і 8 працівників сезонного складу.
М.М.: Як ви добиралися до станції?
Богдан Гаврилюк: Основна група виїжджала з Києва автобусом до Польщі, до Варшави, далі у нас були перельоти, трансатлантичний переліт, перельоти через Європу до Південної Америки. Спочатку ми летіли в Доху, здається, в Катар, звідти – в Бразилію, потім в Чилі, і з південного порта “Пунта Аренас”, де ми завантажились на наше судно, нашу “Ноосферу”, звідти вже морським шляхом ми добирались до станції.
М.М.: Скільки це тривало?
Богдан Гаврилюк: Досить швидко ми подолали шлях повітряний, тобто перельоти, це все досить швидко було. Ну і десь приблизно біля 4-5 діб – це судном загалом. Це приблизно десь тиждень, може, трошки більше.
М.М.: Розкажіть про шеврон цієї експедиції.
Богдан Гаврилюк: В непростих умовах формувався склад експедиції. Тому що в Україні війна. Ми змушені зараз протистояти викликам серйозним. І підготовка до експедиції проводилась в непростих умовах. Але завжди є сенс мати символ експедиції – шеврон – позначку, яка могла характеризувати якраз саме нашу експедицію. Ми придумали оригінальне рішення, оригінальний макет нашої експедиції, на якому зображені пінгвіни і є напис. З одної сторони це “Привіт, Марс”, тобто це привітання до космосу, з іншої сторони це теж є частинка, це є системи HIMARS.
М.М.: Як на роботу вплинула повномасштабна війна Росії проти України?
Богдан Гаврилюк: Звісно, що це важко, важко за всіма аспектами. По-перше, зараз для України, для нашої країни, стоїть питання виживання, виживання нації. Тому, звісно, все, що пов’язано з антарктичною діяльністю, або будь-якою іншою науковою діяльністю, або взагалі з будь-якою діяльністю в Україні, це все досить важко. Ну, а тим більше, якщо це серйозна державна програма, як антарктична програма. По-перше, починається все з людей. Важко було організувати і зібрати склад 28-ї експедиції, в якій ми зараз знаходимося. Все непросто, планували, якісь люди були, щось не виходило, щось не вийшло.
Зараз ми очікуємо, через деякий час має нас змінити 29-та експедиція. Що буде зі складом 29-ї експедиції теж незрозуміло. До речі, ми отримуємо таку інформацію, що люди, які є кандидатами на наступну зимівлю, вони вже в формі, мобілізовані, знаходяться в армії. Буде стояти, в першу чергу, питання людського ресурсу. На станції потрібно, щоб працювали фахівці не менше якогось рівня, з запасом знань і досвіду. Це найважливіше питання.
По-друге, звісно, пріоритет зараз в державі буде даватись захисту, обороні. Звісно, яке буде фінансування наукових програм, теж це – всі під Богом ходимо, ми не можемо чітко сказати. Ну і в зв’язку з тим, уже у нас деякі моменти, деякі програми змушені призупинити, принаймні на якийсь час, а деякі навіть згорнути. Тут моментів дуже багато. І взагалі, ми знаходимось тут. Війна вдома. Добре, що є Інтернет, є зв’язок, він значно скорочує відстань, і легше зв’язатися. Але коли ми працюємо тут, а всі наші думки про те, що відбувається в Україні, це непросто. І, звісно, стежимо і переживаємо. Ми не можемо зараз особливо вплинути на те, що відбувається вдома, але в будь-якому випадку, чим можемо, тим впливаємо. Зараз наша місія – знаходитись тут і виконати нашу задачу, нашу річну програму.
Тарас Перетятко, біолог: Завдяки діяльності наукового центру до біологічних досліджень, геофізичних і метеорологічних, залучено дуже багато інституцій, які працюють в межах таких проектів, невеликих грантів, які укладаються, власне, між НАНЦ і тими установами, які виконують. На жаль, в 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення, конкурс на виконання таких наукових проектів був не оголошений. В 2021 році це було більше 30 проектів. В 2023 році це було 19 проектів. Звичайно, ми всі розуміємо, як сказав Богдан, в чому зараз є пріоритет #1 для всіх українців. Але за можливості Національний Антарктичний Науковий Центр залучає побільше установ як з України, так і з інших країн для виконання всієї антарктичної програми, і біологічної складової, і геофізичної і метеологічної.
М.М.: Розкажіть про ваші ініціативи із допомоги України.
Богдан Гаврилюк: По-перше, знаходячись тут, на мій погляд, досить важливий момент, це коли так чи інакше ми маємо зв’язки з іноземними колегами, з тими ж британцями, з американцями, з поляками, з багатьма представниками інших країн, в рамках наукової роботи пов’язаної з антарктичною діяльністю нашої станції. Коли ми з ними працюємо, то звісно ж, пробуємо, стараємося донести моменти важливі – те, що Україні зараз необхідна підтримка, підтримка військового характеру, підтримка економічного характеру.
Зараз у нас досить чиста вода, і є можливість яхтам з інших країн, які працюють тут в Антарктиці, побувати у нас на станції. До речі, за останній час ми змогли прийняти декілька яхт з цікавими людьми, поспілкуватися і донести до них теж щось про те, що відбувається в Україні. Наступний момент – ми донатимо зі станції. Ми відсилаємо якісь гроші на благодійний рахунок для допомоги нашим друзям, нашим колегам-зимівникам, хто зараз на фронті.
М.М.: Пане Богдане, для вас це рекордна 10-та зимівля, вірно?
Богдан Гаврилюк: Це 10-та зимівля, але я не люблю говорити, яка за рахунком – для мене це не має значення. Важливо, з якою якістю проводяться експедиції. Це просто на якийсь період, досить довгий період мого життя, це моя робота, і робота, з якою пов’язане моє життя. Ну а яка це – десята, перша, чи друга – це, на мій погляд, не має значення.
М.М.: Між минулою і цією ви служили в Прикордонній службі України. Ви могли би розказати про це?
Богдан Гаврилюк: Я, до речі, разом з Вадимом, ми були учасниками і 26-ї української антарктичної експедиції. По поверненню додому, я повернувся в місто Луцьк, це західна частина України, Волинська область, туди виїхали мої батьки. Я повернувся в Луцьк і буквально за кілька днів я був мобілізований в армію, і був мобілізований до прикордонної служби. Тобто до свого міста, де я живу, до Харкова, я так і не добрався. З того моменту я проходив службу в прикордонних військах, прикордонній службі. Ну і десь в березні, ну якраз, коли уже вирішувався склад 28-ї експедиції, мене призначили до складу 28-ї експедиції як геофізика і як начальника станції, і зразу прямо з кордону, прямо, скажімо так, з позицій, я прибув в Національний антарктичний центр. І на наступний день уже в складі експедиції виїхав до Польщі.
Дослідження на станції “Академік Вернадський”
М.М.: Нещодавно Кабмін продовжив термін дії Державної програми досліджень в Антарктиці до 2025 року включно. Які дослідження зараз проводяться на станції і чому вони важливі?
Богдан Гаврилюк: Три основні напрямки, які затверджені Міністерством освіти, Кабміном. Три основні програми, це геофізичний напрямок, метеорологічний і біологічний. Я, наприклад, геофізик. Що стосується геофізики, у нас на станції – магнітна обсерваторія, декілька наукових комплексів, які дозволяють нам вести дослідження електромагнітного оточення Землі на висотах до – те що ми називаємо космосом.
Олександр Полудень, метеоролог: Я розкажу про весь напрямок гідрометеорологів – таких фахівців на станції працює троє. В нас доволі велика програма. Це метеорологічні спостереження. Вісім разів на добу через кожні три години ми фіксуємо та кодуємо, і передаємо телеграму, якою користується весь світ. Так прийнято. Також в нас є гідрологічний ряд робіт, гідропост, який також фіксує стан океану, солоності води, температуру води, приливів, відливів. Також ми робимо різні гідрологічні зондування, є такі в нас спеціальні точки, де ми занурюємо зонд на глибину 150 м та фіксуємо на протязі року, як сезонно змінюється температура та опріснення саме океану. Є гляцеологічний ряд робіт. Ми маємо льодовик великий, на якому проводимо георадарну зйомку та дивимось, як протягом року льодовик збільшується сезонно та зменшується влітку, дивимось як формуються тріщини, а потім і печери, як можуть сформуватися підземні озера, слідкуємо протягом року за його температурою і снігонакопиченням.
Маємо аерологічний вид робіт – робимо температурно-вітрове радіозондування атмосфери. І цей профіль дуже важливий для синоптичних моделей, щоб могли синоптики прогнозувати надалі. Також ми проводимо озонометричні спостереження за загальним вмістом озону в атмосфері, дивимось за активністю ультрафіолету, ділимо його на різні довжини хвиль, і розуміємо, який стан озонового шару. Бо також є над Антарктидою озонова діра, і саме виснаження озонового шару. І співпрацюємо з різними інституціями, які відкрили саме цю озонову діру, це з BAS – British Antarctic Survey. Безпосередньо Джонатан Шенклін – є такий наш друг. І збираємо опади для програми GNIP, моніторимо що саме в наших твердих чи рідких опадах знаходиться, який стан цих опадів.
М.М.: Як ви відстежуєте зміни клімату, і чи зафіксували якісь зміни?
Олександр Полудень: В нас на станції спостереження саме за температурою, щоб було більш зрозуміло, як глобальне потепління ми бачимо. На нашій станції проводяться спостереження з 1947 року. Якщо ми будуємо графік і бачимо, як середньорічна температура змінюється, то майже 80 років назад середньорічна температура на нашій станції складала -5,5°. Зараз ця температура середньорічна складає -1,2°. Це на 4,3°. За 80 років ми бачимо такий тренд зростання саме температури.
Вадим Ткаченко, біолог: Що мені кинулося в очі, коли я повернувся в Антарктиду після своєї першої експедиції, це зміна льодового покрову на островах. На багатьох островах були зруйновані невеличкі льодовички, які там утворювались, і багато невеликих островів змінили свій профіль.
Що друге кинулося в очі, особливо на прикладі цього року, – це повна відсутність плавучого морського льоду. Цього року у нас не замерзло море і це дуже сильно позначилося на деяких видах тварин. Зараз я кажу, перш за все, про морських ссавців, таких як пагофільні види, морські леопарди, тюлені-крабоїди, життєвий цикл яких пов’язаний з морським льодом. Ми спостерігаємо зниження їх чисельності в регіоні, який нам доступний для спостережень.
Друге, що ми бачимо, – це те, як субантарктичні види, на прикладі субантарктичних пінгвінів Дженту, навпаки, просуваються, нарощують свою чисельність. Зазвичай, пінгвіни Дженту приходять сюди на гніздування після того, як їхні пташенята зійшли в воду. Вони потім відкочовують собі на північ, де проводять зиму. Цього року пінгвіни не полишали нашого регіону, вони трошки зсунулись з місць своїх гніздувань недалеко, всього там на 25-30 км, і досить велика частина пінгвінів з регіону, доступного нам для спостережень, перезимувала у нас.
Нам доступні для спостережень цілий рік горбаті кіти. Збільшення їх чисельності пов’язано з багатьма факторами, але те, що вони дуже довго знаходяться в регіоні протягом зимового періоду, це теж може бути свідченням того, що в регіоні стало тепліше.
Тарас Перетятко: Моя частина біологічної програми, яку ми виконуємо в Антарктиці, більше пов’язана з мікроорганізмами, і з водоростями. Глобальне потепління впливає на всі живі організми, в тому числі і на прокаріотах теж, мова йде про бактерії. Зокрема це чітко можна прослідкувати за збільшенням чисельності останніх, різноманітності різних мікроорганізмів. Це стосується і водного середовища, це стосується і наземного середовища. Біологи, які б не працювали на станції, завжди відбирають дуже велику кількість зразків, які аналізують в різних інституціях України і за кордоном. Якщо підсумувати їхні дослідження, то виявляють види серед і мікроорганізмів і серед водоростей, яких років 10-15 тому ще не було.
М.М.: В соцмережах ви часто публікуєте фото і відео дитинчат пінгвінів на острові, ви писали, що очікується бебі-бум. З чим це пов’язано?
Вадим Ткаченко: Baby Boom – це така умовна назва періоду, в який масово вилуплюються пташенята. Він відбувається, безумовно, кожного року з усіма видами пінгвінів, на всіх колоніях. В цьому році наш острів був перший, з якого достатньою мірою зійшов сніг для того, щоб пінгвіни почали займати ділянки для будівлі гнізд. У нас все почалося трошки раніше. У нас, на нашому основному острові, з’явилися перші яйця пінгвінів Дженту. І звісно, у нас з’явилися саме перші пташенята.
Про острів Галіндез та ротацію
М.М.: Станція знаходиться на острові. Що ще є на острові окрім станції?
Вадим Ткаченко: У нас є льодовик, у нас є мис, на якому розташована станція, у нас є два скелястих пляжі на півночі.
М.М.: Інших станцій немає?
Богдан Гаврилюк: Наша станція знаходиться на острові Галіндез, площа якого всього 1 км², тобто це не зовсім великий острів. Але сам архіпелаг нашої станції – ця акваторія поблизу, це декілька островів приблизно однакової площі, це невеликий архіпелаг. Ми знаходимося в семи кілометрах від берегу Антарктичного півострова.
Велику частину нашого острова займає льодовик. Він висотою приблизно декілька десятків метрів, теж цікавий в тому, що для досліджень, для гляціологів – це просто клондайк для вивчення стану льоду – що ми маємо зараз, що було раніше, що було багато років, десятки і навіть тисячі років тому. Місце у нас дуже цікаве. У нас чудові, просто прекрасні невеличкі бухти. Станція розташована, на мій погляд, в чудовому місті. Ми закриті від океану деякими островами. З океану під час шторму сюди велика хвиля доходить, але вона зупиняється, її енергія зупиняється іншими островами. І взагалі пейзажі, які тут, якби ви бачили, ну по фотографіям можете побачити, це дуже чарівне місце.
М.М.: Станції яких країн розташовані найближче?
Богдан Гаврилюк: Найближчі наші сусіди, це приблизно в 70 км на північ від нас, американська станція “Палмер”. І на південь приблизно 320 км – британська станція “Розера”. Це діючі наші сусіди. Ще трошки на північ далі є декілька баз, які є сезонними, тобто літніми, це чилійські бази. І основне місце розташування найближчих наших сусідів – це вже острів Кінг Джордж, де декілька станцій, там чилійська станція, аргентинська, польська. Там декілька країн.
М.М.: Чи відвідуєте ви станції інших країн?
Богдан Гаврилюк: Ні. Знаходячись на станції, ми не можемо це зробити. Навіть пересування в нашому місці – непроста діяльність. Ландшафти, які у нас тут є, не дозволяють нам використовувати гелікоптери або іншу авіацію. Це складна інфраструктура. Ми можемо пересуватись звідси тільки морським шляхом, але використовуючи ті човни, які у нас є, то далеко за станцію ми виходити не можемо, звісно, з питань безпеки. Ну лід є лід.
Міжнародна співпраця
М.М.: Розкажіть про співпрацю з експедиціями та науковцями інших країн. З ким ви співпрацюєте, яким чином, в яких міжнародних проектах берете участь?
Богдан Гаврилюк: Стосовно геофізичного напрямку, і в минулому і зараз, ну зараз менше, зараз війна, і важче деякі проекти втілювати. Але у нас була колаборація з інститутами, з університетами вірніше. З Бостонським університетом. Декілька років тому ми починали сумісний проект для роботи для дослідження деяких моментів стосовно іоносфери між американською станцією “Палмер” і нашою станцією. Представники Бостонського університету прибували на станцію. Ми з ними працювали спільно над проєктом. Була ідея розвинути далі цей проєкт з британцями разом, з британською станцією “Розера”, але зараз його призупиненио. Взагалі, стосовно геофізичного напрямку і тим чим займаються науковці мого інституту, до вторгнення це була досить широка колаборація з фахівцями з Америки.
Олександр Полудень: Гідрометеорологічні спостереження, які проводяться на нашій станції, вже багато років передаються до всіх світових інститутів, які займаються безпосередньо цими напрямками. Збір, наприклад, опадів атмосферних. Також ми дивимось за приливами та відпливами, за станом океану, за його температурою, за солоністю води. В електронному вигляді, в прямому ефірі можна сказати, через Інтернет, ці дані пишуться і світові гідрологічні обсерваторії спостерігають за приливами та відливами, за динамікою саме. Також [дивимось] за температурними характеристиками, тиском, за всіма майже метеорологічними показниками, які цікаві нашим друзям, нашим колегам з інших інститутів. Зараз такий новий проект є щодо силікону. Багато залучених фахівців до нього з багатьох країн, з багатьох станцій і багатьох напрямків.
Також ми спостерігаємо за загальним вмістом озону. Як ви знаєте, над Антарктидою є феномен озонової діри, виснаження озонового шару. Є декілька озонометричних лабораторій на станціях, не на всіх. Ці дані передаються в BAS (British Antarctic Survey), де лабораторія моделює і прогнозує як зміниться саме озонова діра.
Вадим Ткаченко: Дослідження морських ссавців на станції виконується в колаборації з університетом Каліфорнії в місті Санта-Крус. Це лабораторія біометрії та поведінкової екології. Ця колаборація триває з 2018 року. Дослідження китів присвячені, перше, їхнім міграційним паттернам, поведінці і рівню гормонів. Було виявлено, що під час ковідних років, коли туристичне навантаження на регіон було менше, і менше туристичних кораблів перебувало в регіоні, що в цей період горбаті кити відчували менший тиск і менший стрес. Відповідно, вони краще живилися і у них був вище pregnancy rate, тобто вони частіше вагітніли, відповідно їх чисельність зростала.
Що ми робимо з китами – ми записуємо їхні звуки, це пасивний акустичний моніторинг. Ми відбираємо зразки шкіри та жиру. Це те, як ми дізнаємося щось про їхню генетику і про склад їх гормонів. І ми їх вимірюємо за допомогою дронів. І, звісно, ми дивимося на розповсюдження китів, в нас є певні методи, як ми контролюємо нашу ділянку, дивимося, скільки китів, де, як вони, що вони роблять. Приблизно те ж саме відбувається з тюленями.
Що стосується досліджень пінгвінів, ми є учасниками спільноти, і зобов’язані публікувати про успішність гніздування, репродуктивний успіх крилеїдів, в тому числі пінгвінів Дженту. І тому це одна з причин, через яку ми рахуємо пінгвінів, як вони розповсюджуються, як змінюється їхня чисельність, яка успішність їхнього гніздування. І потім цей звіт направляється в комітет. Це робиться для того, щоб зрозуміти, чи впливає крилеловство на крилеїдів. Інший блок робіт з пінгвінами пов’язаний з тим, як пінгвіни впливають на наземні екосистеми. З їх просуванням і збільшенням їх колоній, звісно, вони займають більші площі, вони дуже сильно впливають на мохи, на наземну рослинність, тому що вони своїм гуано її нищать.
Повертаючись до китів, HappyWhale – це така ініціатива по залученню громадськості і туристів до наукового процесу, коли всі ми фотографуємо хвости китів. Зворотна сторона хвоста – це як відбиток долоні, вона унікальна для кожної особини. І таким чином, коли ми фотографуємо хвости китів, ми завантажуємо їх у базу даних, по цій базі даних потім дуже добре видно, як кити мігрують.
Тарас Перетятко: Якщо говорити про рослини, то співробітники станції, співробітники НАНЦ нашого співпрацюють з колегами з Чехії, так працюють і на чеській станції наші дослідники. Крім того, в межах виконання проектів по дослідженню бактеріопланктону, є співпраця з німецькими дослідниками. Інші німецькі фахівці залучені у дослідження, пов’язані зі скринінгом мікроорганізмів, які є продуцентами якихось медично активних речовин, тих самих антибіотиків, тих самих речовин, які володіють кріопротекторними властивостями. Ми, науковці на станції, дотримуємося принципу відкритості науки. Коли дослідження наші є доступними для фахівців по всьому світу.
Історія станції
М.М.: Трохи про історію. Станцію Україні передала Велика Британія у 1996 році. Як так сталося? Наскільки тісний контакт ви підтримуєте з британськими науковцями? Чи лишилося щось на станції з тих часів?
Богдан Гаврилюк: Маючи досвід, будучи тут ще в 2002 році перший раз, я, цікавлячись історією станції, для себе навіть зробив декілька висновків, що було основою і чому британці передали тоді станцію. Але основні моменти – це ті, що, так, у них на південь – більш розвинута станція “Розера”. На ній був незамерзаючий порт і там побудована полоса для літаків, тобто літак в любий момент може прилетіти. На той час, тоді на час приблизно 1995-96 років, вважалось, що станція “Фарадей” є важкою для британців, тому що на той час вона була переважно більшу частину року закрита льодами. І тоді було прийнято рішення її закрити чи передати. Декілька країн тоді хотіли отримати цю станцію. Але коли британські фахівці-експерти побували в Україні, побували в наших інституціях, в наших організаціях, вони прийняли рішення передати саме Україні.
Станція була передана. У нас є, в нашому місці, де ми відпочиваємо, маленька дерев’яна конструкція, де знаходиться той легендарний фунт, який став казкою або легендою, який є ціною. Але це легенда. Скажімо так, чому ні – прекрасна, чудова легенда – і цей фунт знаходиться, і відвідувачі станції обов’язково мають до нього доторкнутись на удачу.
Але стосовно самої історії, ця станція дуже цікава. Це одна із найперших діючих баз на Антарктичному півострові. Перша будівля заснована в цьому регіоні, в цьому місці, це будиночок побудований ще в 1934 році під час експедиції Джона Раймела.
Що цікаво – деякі традиції ми підтримуємо від британців. Це просто, на мій погляд, чудово. Зберігаються всі фотографії всіх екіпажів, які тут працювали, все це дбайливо тримається тут. Це відзначають і наші колеги-представники британської антарктичної служби, коли з’являються тут. До речі, нам було великою честю зустрітись з декількома зимівниками, які тут зимували, це вже люди шановного віку, коли вони приходять, іноді у них сльози на обличчях. Вони кажуть: “Слава Богу, це збереглось. Колись на станції… Або оце і оце”. Це світлі моменти.
Як стати полярником
М.М.: Розкажіть, як ви обрали цю професію.
Вадим Ткаченко: Я про себе швидко розкажу, тому що це дуже, ну дуже важко не хотіти сюди поїхати. Тому як тільки я дізнався, що існує відкритий конкурс, що можна подати документи абсолютно будь-кому, пройти конкурс, і там з першої – з першої спроби, з другої… Мені пощастило з першої, то я не замислився навіть. Це ж Антарктика. То хто ж не хоче сюди потрапити?
Олександр Полудень: Я вчився в Одеському державному екологічному університеті, який раніше називався Гідрометеорологічний інститут. Хотів стати агрометеорологом, досліджувати врожайність, та як погода впливає саме на різні культури. Але коли був розподіл на напрямки, мені дісталася полярна метеорологія. Після закінчення кафедри фізики атмосфери, я зрозумів, що єдине місце на нашій Землі, є така в нас станція “Академік Вернадський” і мене готували по цим дослідженням саме для неї. І я пішов в Антарктичний центр, щоби подати свою анкету до зимівлі. Потім так виявилось, треба було попрацювати для стажу роботи, я працював в Центральній геофізичній обсерваторії ім. Бориса Срезневського на різних видах робіт, в відділі метеорології, потім в секторі аерології, відділі гідрології, і їздив на зимівлі в подальшому.
Тарас Перетятко: Кілька років до того часу, коли я потрапив на станцію, у Львівському університеті працювали і виділяли мікроорганізми, відібрані учасниками попередніх експедицій. І от коли нам привозили перелік зразків, припустимо, 20-30 зразків, були позначені місця відбору, такі як острів Барселона, острів Галіндез, інші острови в нашому регіоні. І до мене прийшла думка – чому б самому там не побувати. Вже трішки знайомий з цими мікроорганізами, знаєш, що тут роблять, знаєш, що ти можеш зробити, знаєш що нового можеш внести в ці дослідження. Тому як перед біологом, знаєте, дуже просте питання – подати документи, пройти конкурс, потрапити сюди.
Богдан Гаврилюк: Це вже було давно, я якийсь час працював в Харкові на танковому заводі ім. Малишева. А це завод, який в свій час ще й виготовляв тягачі, трактори-тягачі для Антарктиди, це ще під час Радянського Союзу. І якраз цех, в якому я працював, пов’язаний був з цим. А другий момент, зараз я працюю в Радіоастрономічному інституті. Є напрямок на станції, за який відповідає якраз відділ Радіоастрономічного інституту, і тут працюють працівники якраз нашого інституту. В якийсь час керівник цього інституту мені запропонував приїхати на станцію працювати. Таким от чином склалась моя доля як зимівника на станції тут.
Про мрії
М.М.: Для тих людей, хто зараз мріє увійти до складу експедиції і потрапити на станцію, які б поради ви могли б їм дати?
Вадим Ткаченко: Подаватися! От у нас є системний адміністратор, який приїхав сюди з шостої спроби. Його не брали п’ять разів поспіль. Нічого страшного, у нього все було нормально, на шостий раз поїхав, і все чудово. Він просто неймовірний спеціаліст.
Богдан Гаврилюк: Треба хотіти і все, і готуватись до цього, підготуватись психологічно. Життя – цікава штука, і така, що шанс дається кожній людині, звісно, єдине, що цим шансом треба своєчасно скористуватись.
Але основне, що зараз перед нашою країною, то це вистояти, вижити. Вистояти перед навалою окупанта, вистояти, вижити. Саме головне зараз – питання виживання нації. Ну і після цього будемо давати і поради, будемо сподіватись, що і станція буде збережена. Але головне, що треба нам зробити, це треба вистояти в війні, і не просто, а відвоювати територію. Поки над нами буде висіти меч окупанта, життя дослідницького у всій Україні, зокрема і на станції, не буде.
М.М.: Про що ви мрієте?
Богдан Гаврилюк: У мене, наприклад, одна мрія, у мене одне побажання, чого я хотів би – все зводиться до одного – нам потрібна перемога. Нам треба вижити. Нам треба і не просто вистояти, а перемогти. Оце єдине, про що я зараз думаю. Я думаю, і всі так теж само.
– Так. Так. Так.
Марія Моісеєва
