Захист допомоги Україні від політичної дисфункції Заходу

Попри переважну підтримку громадськості, внутрішньопартійні суперечки заважають західним країнам надавати Україні критично важливу допомогу. Щоб гарантувати, що підтримка військових зусиль не буде затьмарена не пов’язаними з ними подіями, союзники України повинні створити довгостроковий фонд “на чорний день”, який фінансуватиметься за рахунок доходів від заморожених активів Росії.

СТОКГОЛЬМ / БЕРКЕЛІ. З кожним днем стає все більш очевидним, що західна підтримка України опинилася в пастці різних внутрішніх і геополітичних подій, які не мають нічого спільного з боротьбою України за самозахист. З наближенням другої річниці російської агресії вкрай важливо створити більш стійкий і стабільний механізм фінансування.

Хоча економісти рідко в чомусь погоджуються, існує широкий консенсус щодо того, що ціна ненадання Україні достатньої підтримки для перемоги у війні буде набагато вищою, ніж ціна надання допомоги. Але нинішня модель фінансування значною мірою залежить від напружених переговорів між законодавцями Сполучених Штатів і Європейського Союзу в останню хвилину, а невизначеність, що виникає внаслідок цього, завдає величезних збитків економіці України і підриває її політичну стабільність.

Проблема ускладнюється політичними розбіжностями всередині західних країн та між ними. Незалежно від дій України, війна часто затьмарюється іншими внутрішніми та міжнародними конфліктами, що перешкоджає зусиллям з надання військової допомоги, попри переважну громадську та політичну підтримку. Спроба прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана заблокувати пакет допомоги ЄС для України на суму 50 мільярдів євро (55 мільярдів доларів) і використання республіканцями США допомоги Україні як розмінної монети у вирішенні міграційної кризи на американо-мексиканському кордоні є яскравими прикладами.

Вразливість західної підтримки України до внутрішньополітичної боротьби свідчить про те, що централізована система прийняття рішень була б більш ефективною, ніж нинішній процес фінансування. Метою такої системи було б захистити Україну від наслідків внутрішніх проблем, відволікань і драм її союзників.

На щастя, ми вже маємо випробувану модель протидії такому короткостроковому підходу. За останнє десятиліття багато штатів США та урядів кількох країн створили фонди “на чорний день”, щоб забезпечити собі ресурси та гнучкість, необхідні для реагування на несподівані потрясіння, такі як рецесії та пандемії. Велика рецесія та наступні фінансові кризи змусили національні та місцеві уряди підтримувати ці фонди як важливий компонент своїх стратегій реагування на надзвичайні ситуації. Як показано на рисунку, американські штати зараз спільно володіють 136 мільярдами доларів у таких фондах, що більш ніж утричі перевищує суму, яку вони мали у 2007 році.

Безумовно, потрібна була велика економічна катастрофа, щоб цю стратегію сприйняли всерйоз. Каліфорнія, виснаживши свої грошові резерви під час Великої рецесії, у 2014 році реформувала свій фонд “на чорний день”, щоб уникнути майбутніх фінансових крахів. Хоча такі фонди не були ідеальними, вони довели свою корисність під час пандемії COVID-19.

Спираючись на цей досвід, західні країни повинні створити довгостроковий фонд для підтримки України. Шляхом запозичень на міжнародних ринках вони могли б зібрати 100 мільярдів доларів – приблизно таку суму, яка необхідна для підтримки українських військових зусиль протягом шести місяців, – не створюючи при цьому величезного навантаження на свої національні бюджети. Більше того, ця сума – мізерна частка сукупного ВВП західних союзників України – не призвела б до значного збільшення співвідношення боргу до ВВП цих країн.

Після створення та фінансування цього фонду Україна зможе отримувати кошти з нього відповідно до умов і потреб, викладених в її чинній програмі з Міжнародним валютним фондом, а також будь-яких інших відповідних термінів і критеріїв, визначених у координації з її союзниками.

Щоб мінімізувати вплив на свої національні бюджети, союзники України могли б компенсувати відсоткові виплати за довгостроковим боргом за рахунок доходів від заморожених активів Росії. Це дозволило б ефективно усунути початкові та поточні операційні витрати фонду “на чорний день”. Більше того, випуск довгострокових суверенних облігацій надав би західним країнам час, необхідний для досягнення консенсусу щодо правових засобів реалізації цієї стратегії.

Фінансування фонду “на чорний день” у розмірі 100 мільярдів доларів за рахунок довгострокових запозичень має бути фінансово обґрунтованим, особливо якщо розмір фонду прив’язаний до вартості заморожених російських активів і дохідності, яку вони генерують. Припустимо, наприклад, що західні країни володіють російськими активами на суму 300 мільярдів доларів зі скромною річною прибутковістю в 3%, тоді як середня вартість запозичень становить 4%. За такого сценарію річний дохід від заморожених російських активів і пов’язані з фондом відсоткові платежі становитимуть по 9 мільярдів доларів, що дозволить фонду запозичити до 225 мільярдів доларів без додаткових витрат на відсотки.

Звісно, з огляду на руйнування, спричинені російською агресією, заморожені російські активи мають бути безпосередньо передані Україні. Але це може бути повільним і складним процесом, а Україна відчайдушно потребує негайного фінансування. На відміну від цього, створення фонду “на чорний день” вимагає набагато менше юридичної роботи. Після того, як фонд буде профінансований і запрацює, він гарантуватиме, що підтримка України не буде затьмарена внутрішніми проблемами, не пов’язаними з нею.

Коротше кажучи, фонд “на чорний день” не лише захистить Україну від геополітичної невизначеності, але й значно підвищить її шанси на перемогу над Росією. Зменшивши шкоду, завдану війною, цей фонд міг би допомогти у відновленні України і, таким чином, прискорити її вступ до ЄС. Як нещодавно заявив президент США Джо Байден, Україна потребує більшого, ніж риторична підтримка західних країн. Союзники України повинні продемонструвати свою відданість її свободі та безпеці, забезпечивши їй фінансову підтримку, якої вона потребує.

Автори:

Торбйорн Беккер є директором Стокгольмського інституту перехідної економіки Стокгольмської школи економіки;

Юрій Городніченкопрофесор економіки в Каліфорнійському університеті в Берклі.

Джерело: PS, США

МК

Поделиться:

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.

Повернутись вверх