Голова СЗР України стверджує, що угода про безпеку з Великою Британією змінює правила гри

Росію можна стримати, якщо інші західні країни нададуть подібні запевнення, вважає Олександр Литвиненко

Мета війни Росії в Україні – знищити українські Збройні сили – залишається незмінною. Попри величезну перевагу в ресурсах, Росія вже майже два роки не може виконати це завдання. Поряд з героїзмом українських військових та згуртуванням населення навколо держави, ключову роль у цьому відіграла підтримка Заходу. Саме ця підтримка посилює глобальний вимір війни та унеможливлює досягнення Росією її наполеонівських цілей.

Ці цілі охоплюють, в першу чергу, анексію українських територій, які політичне керівництво в Москві проголосило “історичними російськими землями”, і створення політичного утворення, яке повністю залежить від Москви в управлінні тими українськими землями, які не можуть бути безпосередньо анексовані.

Путін, президент Росії, сподівається, що перемога над Україною допоможе йому відновити контроль над колишніми радянськими республіками на принципах російського імперіалізму, які передували комуністичній епосі та існували після неї. Кремль розуміє, що якщо Україна впаде, йому буде легше повернути собі інші колишні радянські республіки. Якщо ж Україна встоїть, це лише питання часу, коли Росія втратить вплив на Південний Кавказ і Центральну Азію.

Нападаючи на Україну, Росія вважає, що водночас воює із Заходом. Путін сподівається на ефект доміно. Він вважає, що якщо Захід, і перш за все Сполучені Штати, зазнає нищівної поразки в Україні – другого такого приниження всього за кілька років після безладного виходу з Афганістану – він швидко втратить глобальний вплив.

Ревізіоністські держави, які придивляються до України, побачили б це і дійшли б висновку, що їхній час настав. Як наслідок, за кілька років встановиться новий, багатополярний світовий порядок, де найважливіші питання вирішуватимуться кількома конкуруючими великими державами, включно з Росією. Сі Цзіньпін, лідер Китаю, найсильнішого конкурента Заходу, уважно спостерігає за війною і робить власні висновки.

Росія знає, що перемога, якої вона прагне над Україною, матиме глобальний ефект. Росія також розуміє, що вона не може досягти своїх цілей там, не порушивши світовий порядок.

За останні два роки Москва створила коаліцію, до якої входять Північна Корея та Іран, а також низка менш активних учасників з глобального півдня, які сподіваються отримати вигоду від зростання геополітичної напруженості. Ця коаліція значною мірою неформальна, але її вплив відчутний: вона надає політичну і матеріальну підтримку російській агресії, постачаючи артилерійські снаряди, безпілотники та іншу військову техніку і технології. Окрім військової сфери, вона приділяє багато енергії економічній, кібернетичній та інформаційній війні та іншим підривним діям. Її мета – дестабілізувати світовий порядок.

Росія та її спільники користуються великим привілеєм. Вони борються за допомогою грубої сили за створення нового світового порядку, в той час, як багато хто на Заході в першу чергу прагне використовувати м’яку силу для збереження старого, який виник після холодної війни. Давно відомо, що ті, хто покладається на силу для створення нового, мають значну перевагу над прихильниками старого, які, за великим рахунком, добровільно накладають обмеження на засоби досягнення своїх цілей.

Водночас якщо Росії не вдасться перемогти Україну на полі бою, її глобальні цілі будуть суттєво підірвані. Зміцнення обороноздатності і безпеки України, забезпечення стійкості суспільства і держави – найпростіший і найдешевший спосіб для Заходу зупинити Росію та інші ревізіоністські держави.

Сьогодні Україна здатна відбити російську агресію за адекватної військової та економічної підтримки Заходу. Ця підтримка залишатиметься ефективною, якщо вона буде тривалою (до припинення російської агресії) і всеосяжною (охоплюватиме політичну, економічну, військову та розвідувальну підтримку, а також допомогу в боротьбі з кібервійною та дезінформацією).

Останнім прикладом такого підходу є підписання Угоди про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Великою Британією 12 січня. За винятком країн Балтії, які зараз є членами ЄС і НАТО, це була третя угода такого роду між колишньою радянською республікою та іншою країною. Перші дві – між Туреччиною та Азербайджаном у 2021 році і між Францією та Вірменією у 2023 році – мали певний вплив на Південний Кавказ, але не змінили правила гри.

Угода між Україною та Великою Британією може виявитися набагато важливішою. Це перша у своєму роді угода, яка зачіпає серцевину колишньої Російської імперії; пан Путін вважає Україну невід’ємною частиною “історичної” Росії. Це перша угода між Україною та великою державою, яка закріплює нову геополітичну реальність в юридичній угоді. Вона знаменує собою найглибший зсув у підході Заходу до російської концепції “сфер впливу”. Стримана реакція британських ЗМІ на угоду свідчить про те, наскільки нормальними і рутинними стали в суспільній свідомості англо-українські відносини у сфері оборони і безпеки.

Тепер, як це було протягом всієї історії, Британія може слугувати прикладом для інших. Угода, підписана 12 січня, може прокласти шлях до подібних пактів з іншими західними країнами. Одинадцять з них перебувають на різних етапах переговорів з Україною щодо таких угод. Спільна декларація G7 про підтримку України, підписана на саміті НАТО у Вільнюсі в липні 2023 року, явно приносить свої плоди.

Угоди про безпекову співпрацю поступово просувають Україну в західний безпековий простір, не вимагаючи присутності західних військ на українській землі. Вони привчають світ до участі України в альянсі. Такі угоди створюють підґрунтя для вступу України до НАТО, рішення про який було прийнято ще у 2008 році в Бухаресті. Це найкраща гарантія безпеки не лише для України, але й для всієї Східної Європи.

Підписавши угоду про безпеку, Британія зробила крок у стримуванні росіян. Коли інші країни наслідуватимуть її приклад, їхні спільні зусилля матимуть великий вплив на агресивну війну Росії та її майбутні амбіції. Для забезпечення перемоги Україні потрібні такі спільні зусилля. Довгий шлях складається з багатьох кроків.

Олександр Литвиненко – голова Служби зовнішньої розвідки України

Поделиться:

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.

Повернутись вверх