Володимир Путін тепер відкрито говорить про “російські завоювання” в Україні, оскільки його впевненість у собі помітно зростає на тлі зростаючих ознак слабкості Заходу, пише Пітер Дікінсон для Atlantic Council.
Коли Владімір Путін вперше розпочав повномасштабне вторгнення в Україну, він намагався замаскувати напад під акт самооборони, стверджуючи, що Росія не зацікавлена в окупації української території. “Ми не плануємо нікому нав’язувати себе”, – заявив він.
Зараз, коли вторгнення швидко наближається до дворічного рубежу, російський диктатор, очевидно, більше не відчуває потреби приховувати свої справжні наміри. Підбадьорений дуже помітним нещодавнім ослабленням рішучості Заходу, Путін тепер відкрито використовує мову імперіалізму і посилається на російські “завоювання” в Україні.
Виступаючи 16 січня на нараді муніципальної влади Московської області, Путін відкинув українську мирну формулу і висловив своє небажання обговорювати статус українських регіонів, які зараз перебувають під російською окупацією. “Що стосується переговорного процесу, то це спроба спонукати нас відмовитися від тих завоювань, які ми зробили за останні півтора року. Всі розуміють, що це неможливо”, – прокоментував він.
Відверте посилання Путіна на завойовані українські землі підкреслює імперіалістичні амбіції, що лежать в основі російського вторгнення в Україну. Це також ще більше дискредитує російські спроби звинуватити у вторгненні уявних нацистів і неіснуючу загрозу з боку НАТО.
Напередодні вторгнення Путін багато говорив про розширення НАТО після 1991 року і дуже критично ставився до рішення Альянсу прийняти в члени колишні країни Варшавського договору. Хоча сама Україна не мала реальних перспектив вступу до альянсу в 2022 році, Путін стверджував, що перспектива поглиблення співпраці між НАТО і Києвом становить неприйнятну загрозу безпеці Росії.
Протести Путіна були підірвані його власною подальшою відсутністю занепокоєння щодо членства Фінляндії в НАТО. Коли фіни у відповідь на вторгнення Росії в Україну відмовилися від десятиліть нейтралітету і вступили до альянсу, Путін відреагував на це демілітаризацією всього 1300-кілометрового кордону Росії з Фінляндією. “Якби ми становили загрозу, вони б точно не відвели свої війська, навіть у ситуації, коли вони задіяні десь в іншому місці”, – прокоментувала міністр закордонних справ Фінляндії Еліна Валтонен у серпні 2023 року.
Хоча претензії Росії на членство в НАТО не витримують критики, весь антинацистський наратив Москви виглядає ще менш переконливим. За час правління Путіна Кремль відродив і значно посилив застарілу радянську пропаганду, яка називає українців нацистами. Це допомогло дегуманізувати українців в очах російського населення і створити масову підтримку нинішньої війни.
Сам Путін був у центрі цього процесу, регулярно прирівнюючи прояви української ідентичності до нацизму, наполягаючи на тому, що українці насправді є росіянами (“одним народом”). Не дивно, що коли Путін оголосив про своє вторгнення в лютому 2022 року, він оголосив “денацифікацію” України своєю головною метою війни. Це широко розумілося як викорінення окремої української національної ідентичності та нав’язування російської імперської ідентичності.
Спроби Кремля зобразити Україну як якусь фашистську загрозу добре зіграли в російській інформаційній бульбашці, але не змогли переконати міжнародну аудиторію, здебільшого через відсутність справжніх українських нацистів. Дійсно, українські ультраправі партії настільки непопулярні, що вони фактично сформували коаліцію напередодні останніх парламентських виборів у 2019 році, намагаючись покласти край десятиліттям невдач на виборах, але все одно змогли набрати лише 2,16% голосів виборців.
Російські пропагандисти також не змогли пояснити, як “нацистську” Україну може очолити президент-єврей Володимир Зеленський. Відповідаючи на запитання про цю очевидну невідповідність на італійському телебаченні в травні 2022 року, явно схвильований міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що єврейство Зеленського не має значення, оскільки “в Гітлері теж текла єврейська кров”. Цей ганебний епізод підкреслив абсурдність спроб Росії зобразити демократичну Україну як розсадник нацизму.
Зараз будь-якому об’єктивному спостерігачеві має бути зрозуміло, що російське вторгнення в Україну завжди було вправою старомодного імперіалізму. Остання заява Путіна про російські “завоювання” в Україні – це не перший випадок, коли він вдається до пихи завойовника. Влітку 2022 року він порівняв своє вторгнення з імперськими завоюваннями російського царя Петра І у вісімнадцятому столітті. Він неодноразово заявляв, що воює за “історичні російські землі”, заперечуючи при цьому право України на існування.
Все більш відкритий імперіалізм Путіна викликає серйозні сумніви щодо можливості досягнення будь-якої компромісної угоди про припинення війни. Нещодавні повідомлення в міжнародних ЗМІ свідчать про те, що він “тихо сигналізує” про свою готовність до припинення вогню, але важко зрозуміти, як це може спрацювати без легітимізації захоплення територій, що матиме глибокі негативні наслідки для європейської стабільності та міжнародної безпеки.
Найбільш очевидним питанням є те, як далеко сягають імперські амбіції Путіна. Він сам проголосив більшу частину неокупованої України історично російською, включно з головним чорноморським портовим містом країни, Одесою, і всім південним узбережжям. Одного цього достатньо, щоб вважати, що будь-яке припинення вогню вздовж нинішньої лінії фронту конфлікту лише надасть Росії паузу для переозброєння і перегрупування перед поновленням бойових дій.
Також зростає занепокоєння, що якщо Путін досягне успіху в Україні, він піде далі. Він неодноразово заявляв, що весь Радянський Союз був “історичною Росією”, а кордони старої Російської імперії простягаються ще далі. Якщо Путін вирішить застосувати свою озброєну версію російської імперської історії в її широкому розумінні, список потенційних цілей включатиме Фінляндію, Польщу, Білорусь, країни Балтії, Молдову, Азербайджан, Грузію, Вірменію, Аляску і всю Центральну Азію.
Використання Путіним недвозначно імперіалістичної мови свідчить про його зростаючу впевненість на тлі зростаючих ознак слабкості Заходу. Зважаючи на те, що життєво важливі пакети допомоги Україні наразі затримуються як США, так і ЄС, Путін, очевидно, вважає, що він може пережити демократичний світ і досягти своїх цілей в Україні. Якщо він виявиться правим, українці навряд чи стануть останніми жертвами російської імперської агресії.
