Як не крути, а глобальна геополітична реконфігурація, схоже, відбувається. Те, що буде далі, буде значною мірою визначатися подіями наступного року, не в останню чергу результатами виборів у 76 країнах світу, а також у Європейському Союзі.
НЬЮ-ДЕЛІ. Руйнівна війна Ізраїлю в Газі, криваве вторгнення Росії в Україну, екстериторіальні вбивства Америки та агресивний експансіонізм Китаю вказують на один висновок: глобальна система, що виникла після Другої світової війни, поступається місцем світу без порядку. Але хоча ці потрясіння не викликають сумнівів – і ускладнюються перерозподілом торговельних та інвестиційних потоків, швидким технологічним прогресом і глибокими демографічними зрушеннями – питання про те, що з цього вийде, залишається відкритим.
Майбутній перехід може бути висвітлений або навіть прискорений результатами ключових виборів цього року, коли 4,2 мільярда людей матимуть право голосу в 76 країнах, що зробить 2024 рік найбільшим виборчим роком в історії. Вибори відбудуться у восьми з десяти найбільш густонаселених країн світу (Бангладеш, Бразилія, Індія, Індонезія, Мексика, Пакистан, Росія і США), а також у Європейському Союзі.
Цьогорічна низка виборів слугуватиме індикатором стану демократії в усьому світі. В умовах посилення автократії є чимало причин для занепокоєння. Фактично, новий рік розпочався з суперечливих виборів у двох демократичних країнах Глобального Півдня: Бангладеш і Тайвані. У Бангладеш опозиція повністю бойкотувала вибори, назвавши їх фіктивними, і, як і очікувалося, прем’єр-міністр Шейх Хасіна отримала четвертий термін поспіль на посаді.
Бангладеш – не єдина країна, де вибори цього року не принесуть сюрпризів. Президент Росії Володимир Путін, безсумнівно, буде “обраний” на наступний термін. Якщо він завершить його, то перевершить радянського лідера Йосипа Сталіна як найдовше правлячий російський правитель з часів Катерини Великої. У Пакистані результат виборів є практично спірним питанням, оскільки військові в кінцевому підсумку збережуть контроль над країною.
Але навіть справжні демократії ризикують зробити крен вправо на майбутніх виборах, продовжуючи тенденцію, яку ми спостерігали у Фінляндії (новоспеченому члені НАТО) і, зовсім недавно, в Аргентині. У той час як Польща подолала цю тенденцію, майбутні вибори до Європейського парламенту – перші з часів Брекзиту – схоже, продовжать її.
Права політика може схилити шальки терезів від миру до війни. Візьмемо Ізраїль: хоча каталізатором війни в Газі став жахливий теракт, здійснений ХАМАС 7 жовтня, жорстка політика, яку проводить ультраправий уряд прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху – найбільш націоналістичний в історії Ізраїлю, – безперечно, підготувала ґрунт для конфлікту.
Але це не завжди так. У США команда президента Джо Байдена з питань національної безпеки здебільшого складається з “ліберальних інтервенціоністів” – по суті, лівих яструбів, тоді як багатьох правих можна вважати прихильниками невтручання (або, як їх називають критики, “ізоляціоністами”).
Вибори – це ще не все. Численні небезпечні тенденції в міжнародних відносинах зберігаються протягом усіх виборчих циклів. Давні правила і норми – в тому числі невтручання і невтручання у внутрішні справи інших країн, а також заборона територіальних загарбань – в останні роки все частіше порушуються, причому часто тими, хто найголосніше проповідує їх дотримання. Країни, які встановили ці правила – починаючи з США – виявилися занадто готовими їх ігнорувати, коли на кону стоять їхні власні інтереси.
Тим часом вплив міжнародних інституцій, таких як Організація Об’єднаних Націй, зменшується, оскільки західні країни, які їх створили, чинять опір структурним реформам, які б краще узгодили глобальне управління з сучасними геополітичними реаліями. Все це підриває порядок, заснований на правилах, який, як стверджує Захід, намагається зберегти.
Інші зусилля, спрямовані на збереження глобального панування Заходу, також виявилися контрпродуктивними. Наприклад, рутинне використання санкцій як інструменту зовнішньої політики та озброєння фінансів заохочує незахідні держави до “дедоларизації” – зусилля, що набирає обертів на нафтових ринках – і паралельних фінансових домовленостей. 1 січня група БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай і Південна Африка) розширила своє членство за рахунок Єгипту, Ефіопії, Ірану, Саудівської Аравії та Об’єднаних Арабських Еміратів. Розколи між Сходом і Заходом, Північчю і Півднем поглиблюються.
На тлі зростання глобальної напруженості країни все частіше вдаються до протекціоністської та націоналістичної економічної політики, що породжує привид економічної фрагментації та виникнення конкуруючих торговельних блоків. Ця тенденція може не лише перешкоджати економічному зростанню та розвитку, але й загрожувати миру. Нагадаємо, що подібний перехід від багатосторонньої торгівлі до торгівлі в рамках геополітичних блоків у 1930-х роках спричинив напруженість, яка врешті-решт призвела до Другої світової війни.
Ризик китайської агресії проти Тайваню видається особливо гострим. Перемога на нещодавніх президентських виборах на острові Лай Чін-те, яка виступає за суверенітет, разом зі зростаючою глобальною турбулентністю та економічним спадом у самому Китаї може призвести до того, що президент КНР Сі Цзіньпін вирішить, що вікно можливостей Китаю нав’язати Тайваню об’єднання швидко закривається.
Як не крути, а відбувається серйозна геополітична реконфігурація. Її результат значною мірою залежатиме від розвитку подій протягом наступного року.
Автор: Брахма Челлані, професор стратегічних досліджень Центру політичних досліджень у Нью-Делі та науковий співробітник Академії Роберта Боша в Берліні.
Джерело:PS, США
