Безпека чорноморського регіону як один зі стратегічних пріоритетів США та їхніх союзників

Експерти – про те, як Чорне море перетворилося на театр воєнних дій і набуло нового стратегічного значення для США і союзників

Повномасштабна військова агресія Росії проти України триває майже вже майже два роки, і вона виявилася випробуванням не тільки для українців.

Уся архітектура безпеки європейського континенту зіткнулася з такими викликами, яких не було з часів Другої світової війни.
Деякі з найбільш глибоких і далекосяжних наслідків цієї нової війни в Європі можна побачити в Чорноморському регіоні.

Ще донедавна відносно стабільне Чорне море стало ключовим театром воєнних дій – з одного боку, коли Кремль почав використовувати як шантаж можливість зриву морських поставок продовольства до країн, які цього потребують, а, потім, з іншого боку, коли Київ, практично не маючи власного військового флоту, зумів знищити значну частину бойових кораблів чорноморського флоту РФ.

Адміністрація США, оцінивши зростаючу в регіоні загрозу безпеці, визнала геостратегічне значення регіону Чорного моря.

Важливу роль у цьому відіграли висновки доповіді дослідників Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) під назвою: “Майбутнє безпеки в Чорноморському регіоні” (The Future of Security in the Black Sea Region), про яку Російська служба “Голосу Америки” розповідала раніше.

Автори дослідження – Ліза Аронссон (Lisa Aronsson), науковий співробітник Інституту національних стратегічних досліджень при Національному університеті оборони (Research Fellow, Institute for National Strategic Studies at National Defense University) і Джеффрі Манкофф (Jeffrey Mankoff), старший науковий співробітник програми з питань Росії та Євразії досліджень Центру (Senior Associate, Europe, Russia, and Eurasia Program, Center for Strategic and International Studies, CSIS), обговорили в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) сьогоднішню ситуацію в чорноморському регіоні та ставлення до нього з боку США й союзників з Елізабет Аллен, заступником Держсекретаря США з питань публічної дипломатії та зв’язків із громадськістю (Elizabeth M. Allen, Under Secretary for Public Diplomacy and Public Affairs, U.S. Department of State)

Елізабет Аллен наголосила, що не слід ставитися до Чорного моря, як до віддаленого і геополітично малозначущого регіону.

Вона нагадала, що “з часів бронзової доби, від хетів до венеціанців цей водний шлях із Середземномор’я на північ був життєво важливою сполучною ланкою, яка з’єднувала держави і міста”, і що Чорне море сьогодні “є кордоном між Болгарією, Грузією, Румунією, Росією, Туреччиною та Україною”, проте мирним зв’язкам цих країн загрожує війна.

Два місяці тому заступниця глави Держдепартаменту США відвідала болгарське приморське місто Варну – один із важливих портів Чорного моря – місце, де розташований штаб військово-морських сил Болгарії.

Представники військово-морського керівництва Болгарії показали карти “реальних бойових дій із нейтралізації російських безпілотників, що залетіли”, а також ділянки моря, де болгарські сили у співпраці з союзниками по НАТО – Румунією і Туреччиною – “виявляли і ліквідовували російські міни”.

За підсумками цього візиту, між Болгарією, Румунією і Туреччиною, у Стамбулі було підписано важливу угоду “щодо забезпечення безпеки судноплавства і розмінування Чорного моря”.

У чому сьогодні полягає стратегія Сполучених Штатів у регіоні?

Елізабет Аллен описала чорноморську стратегію США у вигляді перетину п’яти основних сфер діяльності в регіоні: “гарантування безпеки військовим шляхом, розвитку економіки, зокрема – енергетики, підтримання демократичної стійкості в країнах регіону та продовження дипломатичної взаємодії з ними”.

При цьому, Аллен зазначила, що “попри важливість усіх п’яти напрямів, сама вона приділяє більшу увагу “демократичній стійкості”, оскільки “загрози в цій сфері не обмежуються звичайними воєнними діями, а включають в себе, зокрема, витончені російські, іранські та китайські кампанії дезінформації, на боротьбу з якими Центр глобальної взаємодії Держдепартаменту (GEC), заснований Конгресом у 2017 році, витрачає багато часу та енергії”.

Елізабет Аллен наголосила, що ця робота ведеться в рамках новаторського підходу, визначеного держсекретарем Ентоні Блінкеном як “змінна геометрія дипломатії”, під якою маються на увазі не тільки традиційні “багатосторонні альянси”, а й “питання взаємодії у сфері культури, науки і суспільних відносин”.

Так, наприклад, за словами заступника держскретаря, “болгарським журналістам і представникам громадянського суспільства було виділено гранти на створення і впровадження програм медіаграмотності” для вивчення впливу російської дезінформації на суспільство.

Джеффрі Манкофф розповів, що “позитивним результатом є не тільки успіхи ЗСУ в боротьбі з чорноморським флотом РФ”, а й “поширення інформації про це в ЗМІ сусідніх країн”.

Чи залишається у Росії можливість завдавати ударів по комерційних суднах і портах у Чорному морі?

“Росія все ще має можливість порушити свободу судноплавства на більшій частині Чорного моря. Близько місяця тому Москва оголосила, що розглядає можливість створення ще однієї військово-морської бази в Очамчирі (в окупованій частині Грузії – Абхазії). Минулого літа Росія вийшла з чорноморської зернової ініціативи, а Україна створила свій власний гуманітарний коридор з Одеси та інших портів північно-західної частини Чорного моря, які Росія намагається зруйнувати, зокрема й за допомогою ракетних атак по деяких портах уздовж Дунаю. Росія дедалі активніше намагається зміцнити свій контроль над зайнятими військами і частково окупованими територіями України, більша частина яких сягає узбережжя Чорного моря”, – констатував Джеффрі Манкофф.

Ліза Аронссон додала до цього, що росіяни намагаються досягти деяких зі своїх цілей за допомогою того, що може бути названо “військово-морською гібридною війною”, коли оголошується про закриття великих ділянок Чорного моря для раптових навчань. За допомогою цієї тактики вони хочуть продемонструвати силу або, як вони називають це – “примус до миру””.

Інвестиції США та ЄС в інфраструктуру регіону як частина стратегії

Елізабет Аллен підтвердила це стратегічне завдання і пояснила, що інвестиції союзників у країнах басейну Чорного моря насамперед необхідні для того, щоб випередити КНР у її амбіціях у цьому регіоні.

Крім того, за словами заступника глави зовнішньополітичного відомства США, це “не виключає розширення військової допомоги союзникам”. Так, наприклад, Міноборони Болгарії “заявили про плани модернізації свого флоту за підтримки США”.

“Румунії та Болгарії необхідно більше систем ППО і більше техніки та обладнання для надійності берегової охорони”, – додала до цього дослідниця Ліза Аронссон.

За даними аналітика, Румунія контролює експорт щонайменше 65% українського зерна і продовольчих товарів, що йдуть через Чорне море.

“Я думаю, що акцент напередодні саміту НАТО у Вашингтоні буде зроблено на демонстрації того, що в найближчому майбутньому присутність США в регіоні стане загалом більшою, що це передбачатиме розгортання військових компонентів, збільшення продажу зброї, більшу “рекапіталізацію” союзників, спрямовану на виробництво й поставку техніки та боєприпасів у регіон. Крім того, необхідно розширити вплив США не тільки в Болгарії, а й у Сербії, в Угорщині, в Словаччині, і в Австрії, створивши там своєрідну “вісь поділу” сил у регіоні”, – запропонувала дослідниця.

Які обмеження на присутність сил НАТО в Чорному морі накладає Конвенція Монтре?

Джеффрі Манкофф підтвердив, що ця Конвенція 1936 року “справді дає змогу Туреччині, як охоронцю проток (Дарданелли і Босфору – прим. ред.) регулювати прохід військових кораблів через них у воєнний час”.

“Завдяки цьому на початку повномасштабного вторгнення Росія не змогла посилити свій Чорноморський флот кораблями, відправленими зі східного Середземномор’я, де багато хто з них був задіяний у бойових діях біля берегів Сирії, – наголосив Манкофф, – Однак це також означає, що наявність багатонаціональної присутності НАТО в Чорному морі сама по собі утруднена, бо лише держава та кораблі прибережних держав – тобто Румунії, Болгарії та Туреччини (серед союзників США) – мають таку можливість. На жаль, Туреччина виходила з положень Конвенції також і для того, щоб відмовити в дозволі на прохід мінних тральщиків, які Велика Британія пропонувала Україні. У Туреччини дуже складні відносини з Росією, якими вона не хоче жертвувати, хоча, незважаючи на це, Стамбул публічно підтримує Україну, заявляючи про підтримку територіальної цілісності та членства України в НАТО”.

Яке ставлення США і союзників по НАТО до сьогоднішньої ситуації в Грузії?

Елізабет Аллен наголосила на важливості ситуації в цій країні, яка, за її словами, насилу “балансує” між Росією і Заходом.

Джеффрі Манкофф занепокоєний ситуацією в Грузії і вважає, що США “необхідно приділяти таким країнам, як Грузія та Угорщина, і, можливо, Словаччина, значно більше уваги”, оскільки Кремль, своїми корупційними методами, “втягує уряди цих країн у сферу своїх інтересів”.

Стан Прибилов

Поделиться:

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.

Повернутись вверх