В Україні незабаром можуть з’явитись офіційні лобісти. Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроєкт про доброчесне лобіювання. Що він передбачає і за що його критикують?
Верховна Рада підтримала в першому читанні урядовий законопроєкт про доброчесне лобіювання. За це проголосувало 309 народних обранців. Про це у Telegram у середу, 10 січня, повідомила народна депутатка, співголова фракції “Європейська солідарність” Ірина Геращенко. “Питання законодавчого врегулювання лобізму охоплюються Угодою про Асоціацію між Україною і ЄС та є однією з вимог ЄС для подальшої інтеграції України в європейський правовий, політичний простір”, – зазначила депутатка.
Досі лобістська діяльність не є офіційно визнаною в Україні, також поки що немає офіційно затвердженого визначення лобізму, методів лобістського впливу, правил етичної поведінки суб’єктів лобіювання. Це вирішує проголосований законопроєкт. Схвалення документа має легалізувати ринок лобізму в України, аби будь-який бізнес чи бізнес-асоціації змогли укладати контракти з лобістами для просування своїх інтересів серед представників влади.
Зокрема, ухвалення законопроєкту має врегулювати нормативно-правові взаємодії посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування із зацікавленими сторонами та суб’єктами лобіювання. Як написано в законопроєкті, лобісти зможуть брати участь у підготовці та написанні законопроєктів, стати співавторами проєктів нормативно-правових актів, їх також повинні обов’язково запрошувати на засідання комітетів парламенту. Для цього пропонується внести зміни до чинного закону про регламент Верховної Ради.
Також в законопроєкті передбачено, що має з’явитися публічний реєстр прозорості – інформаційно-комунікаційна система, де збиратиметься інформація про суб’єктів лобіювання та їхня звітність. Реєстрація у цьому реєстрі для лобістів буде обов’язковою. Держателем та адміністратором реєстру буде Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК).
Закон про олігархів не допоміг боротьбі з олігархічним впливом?
Ухвалення закону про лобіювання у вимогах ЄС до України з’явилося як частина антиолігархічного плану, який країна має впровадити. “Ця вимога ЄС виникла як альтернатива закону про олігархів, який ЄС вважає поганим і рекомендував не впроваджувати”, – прокоментував у Telegram депутат від фракції “Голос” Ярослав Железняк.
Проте законопроєкт не містить норм, які б змусили вийти з тіні олігархів, які фінансують окремих представників влади та не вирішує головні проблеми у процесі лобіювання, вважають у Центрі протидії корупції (ЦПК). Там вказують на те, що законопроєкт не зменшує ризики із впливом лобістів на працівників, радників та позаштатних радників Офісу президента, які мають суттєвий вплив у державі, хоча фактично не підзвітні суспільству.
“Жодних проблем з недоброчесним лобіюванням цей законопроєкт не вирішує. Наприклад, проблему того, що позаштатні радники Єрмака мають більше впливу у державі, аніж деякі міністри. Це дуже гарно продемонструвала присутність деяких з них на офіційній зустрічі з Блінкеном. Хто цим позаштатним радникам платить за роботу – невідомо. Хоча саме через них часто вирішують найбільш зашкварні питання. При цьому законопроєкт їхню діяльність жодним чином не зачіпає”, – зазначає голова правління ЦПК Віталій Шабунін у Telegram.
Лобізм чи адвокація? Діяльність громадських організацій під питанням
Натомість, за його словами, законопроєкт відкриває можливості влади тиснути на громадський сектор. Про це заявляє і Ірина Геращенко. “Запропонована редакція є контраверсійною і має справедливу критику від неурядових організацій, бо може створити перешкоди для діяльності громадські організації, які займаються адвокацією та організацією публічного обговорення суспільно важливих питань. В проєкті не розмежовані лобізм як професійна оплачувана діяльність від діяльності громадських організацій”, – зазначила депутатка.
Ці побоювання висловила і низка громадських організацій ще в грудні минулого року, перед внесенням законопроєкту на розгляд Верховної Ради. Тоді громадські активісти вказували, що ризикують потрапити під визначення лобізму, що унеможливить їхню роботу. Хоча громадські організації і займаються адвокацією, але на відміну від лобізму метою їхньої адвокації не є отримання прибутку, а джерелом фінансування адвокації можуть бути, наприклад, гранти від міжнародних партнерів.
Тоді з громадськими організаціями зустрічалась віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина, яка запевнила, що у законопроєкті відділять адвокацію від лобіювання. “Закон про лобіювання має бути націленим передусім саме на зменшення впливу олігархів на державне управління й економіку, а не на обмеження можливостей громадського сектору просувати суспільно значущі зміни”, – сказала тоді Стефанішина.
Після цього урядовці справді змінили законопроєкт про доброчесне лобіювання, де йшлося про адвокацію, однак цього не достатньо і ризики тиску та блокування роботи громадянського суспільства ще залишаються, зазначив в коментарі DW старший юридичний консультант Міжнародної фундації виборчих систем Денис Ковриженко.
“Дійсно були певні зрушення відмежування адвокації від лобіювання, але громадські організації пропонують взагалі виключити їх з-під дії цього закону, адже деякі його статті можуть тлумачитися гіпотетично, що громадські організації є лобістами і їх змусять реєструватися в реєстрі та подавати звіти про кожну проведену зустріч та витрачену копійку. А це неабиякий адміністративний тягар на них”, – каже Ковриженко. За його словами, невизначеність щодо роботи громадських організацій заблокує адвокаційні ініціативи громадянського суспільства щодо боротьби з корупцією, просування демократичних норм.
Потрібні комплексні зміни всієї системи
При цьому, за його словами, у проголосованому законопроєкті відсутня відповідальність органів влади, через які лобісти намагатимуться лобіювати свої інтереси, і це неприпустимо. “Державні службовці повинні розкривати свої контакти з лобістами і вносити це в реєстр прозорості, якщо це була телефонна розмова чи приватна зустріч в кабінеті чи ресторані, то це все має бути задокументовано. Але уряд з цим не погодився і тепер всі обов’язки лише на лобістах, а держслужбовці поза відповідальністю. Оскільки ніякої перехресної перевірки немає, то лобіст може взагалі приховувати цю інформацію”, – констатує Ковриженко.
На його переконання, аби закон про лобіювання в Україні запрацював потрібна відповідальність всіх сторін цього процесу та комплексний підхід до створення прозорості роботи політичних партій та політиків. Для цього він пропонує обмежити внески політичних партій, вдосконалити виборчу систему та відкриті виборчі списки, ухвалити закон про публічні консультації та реформувати судову та правоохоронну системи, аби ефективно притягувати до відповідальності за порушення законодавства у сфері лобіювання.
Лілія Ржеутська
