Міфи про “невдалий контрнаступ” і “необхідність примирення” з агресивним Кремлем

Експерти “Атлантичної ради” розкритикували наратив про “неминучі перемовини” з Кремлем, і обговорили кроки, які терміново необхідно зробити США і Заходу для успіху України

Через завищені очікування прогресу контрнаступу України 2023 року і зміщення уваги на війну між Ізраїлем і ХАМАС (організацією, визнаною в США терористичною – прим. ред.) міжнародні ЗМІ переважно визнали, що контрнаступ, який триває, не відбувся, а війну України проти Росії почали називати “безвихідною”.

Це спірне уявлення боротьби України проти російської агресії стало аргументом проти подальшої підтримки України з боку Заходу і змусило деяких політичних акторів наполягати на переговорах із Кремлем.

Така риторика не враховувала суттєвих успіхів України на Чорному морі та ігнорувала той факт, що Путін не продемонстрував жодних ознак готовності відмовитися від озвучених ним раніше максималістських військових цілей щодо України та Європи.

Тим часом, всупереч песимістичним прогнозам, українські удари по цілях у Чорному морі та, зокрема, по штабу російського військово-морського флоту в Севастополі, підірвали можливості російських військово-морських сил у регіоні та дали змогу прорвати російську блокаду української торгівлі.

Зовсім нещодавно, наприкінці грудня, українські безпілотники та ракети вразили та знищили важливі для російської агресії військові та десантні кораблі в окупованому Криму.

Крім того, українські військові продовжують відбивати запеклий натиск на сході та півдні України, що призводить до масових втрат живої сили і знищення безлічі техніки російських збройних сил.

Водночас Росія почала 2024 рік із найбільших від початку повномасштабного вторгнення авіаударів і атак безпілотників, завдаючи ударів по мирних жителях і життєво важливій інфраструктурі України.

У результаті, в той час як готовий до продовження війни з агресором Київ відчуває нестачу боєприпасів, у Вашингтоні тривають дебати про те, “чи варто їх надавати” взагалі.

Генерал у відставці Філіп Брідлав (Philip Breedlove), екскомандувач Об’єднаних сил НАТО в Європі, пояснив, що “хоча контрнаступ у наземній його частині і сповільнився, це не означає, що бойові дії припинилися”.

Генерал звернув увагу на триваючі високі втрати російських сил, навівши як приклад бої в районі Авдіївки.

“Попри те, що повернення українських земель від окупації сповільнилося, Україна домоглася прогресу на суходолі, переправившись на лівий берег Дніпра”, – наголосив він, – контрнаступ на Чорному морі був навіть дуже успішним: він змінив спосіб розташування російських чорноморських сил і створив безліч проблем для Москви”.

Чи є новорічні масовані повітряні атаки України російськими силами з повітря зміною тактики?

Ганна Шелест (Hanna Shelest), директорка з безпекових досліджень некомерційної Ради із зовнішньої політики “Українська призма” переконана, що Росія “не змінює, а точно повторює тактику ударів дронами”, для перевірки роботи української ППО, “для того, щоб потім стріляти по намічених цілях ракетами”.

Вона пояснила, що “через те, що грудень 2023 року видався доволі теплим”, Москва “розпочала атаки з початком холодів”, коли снігу стало більше, “використовуючи святкові дні, коли і цивільне населення, і військові можуть дозволити собі хоч трохи “розслабитися””.

За словами експерта, “вони намагаються обстрілювати міста в темний час доби і на світанку, коли системи ППО найбільш уразливі”.

Як відкладене Конгресом США з 1 жовтня рішення про продовження допомоги Україні вплинуло на ситуацію?

Джон Гербст, старший директор Євразійського центру “Атлантичної ради” (Ambassador John Herbst, Senior Director, Eurasia Center, Atlantic Council) вкрай критично відгукнувся про затримку Конгресом ухвалення рішення про продовження допомоги Києву.

“Немає жодних сумнівів у тому, що, коли на початку осені було ухвалено рішення не надавати пакет допомоги – у Москві це святкували”, – зазначив колишній посол США.

При цьому, Гербст висловив сподівання, що “політична угода” між партіями в Конгресі буде укладена, і припустив, що це станеться в найближчі два з гаком місяці.

“Коли це станеться, то паузу, що виникла, можна буде назвати серйозною помилкою, але вона ще не стане руйнівною”, – додав він.

У чому справжня небезпека “примирення” з постійно агресивним Кремлем?

Старший науковий співробітник Гудзонівського інституту, що спеціалізується на політиці Кремля, – Люк Коффі (Luke Coffey, Senior Fellow, Hudson Institute) нагадав, що “розхожий погляд на те, що невдачі Кремля 2022 року приведуть його за стіл переговорів” – уже виглядають як прийняття бажаного за дійсність.

Експерт розповів, що “українські чиновники весь час нагадують про те, що з 2014 року було проведено понад 200 раундів мирних переговорів”, і за цей час “було підписано близько 20 угод про припинення вогню”, але “кожна з них була порушена росіянами”.

Крім того, аналітик наголосив, що “якщо українці хочуть і будуть надалі продовжувати боротися за виживання і повернення території, останнє слово з цього питання залишиться за ними”.

Анна Шелест додала, що “українці готові вести переговори хоч цілими днями”, навівши як приклад перший раунд російсько-українських перемовин, який відбувся вже 28 лютого після вторгнення.

Однак, за словами експерта, росіяни “просять переговорів
зазвичай у той момент, коли вони програють або коли вони опиняються в складних умовах із логістикою чи чимось ще”.

“Вони щоразу використовують переговори для накопичення ресурсів і для того, щоб підготуватися до наступної фази бойових дій.
Водночас заяви російського керівництва раз по раз стають дедалі жорсткішими, дедалі більш “державницькими”. Тепер Кремлю всередині країни буде складно “продати” населенню будь-який тип мирних переговорів без “великої перемоги”, тому що наближаються вибори, і в них уже з’явилася ейфорія всередині російського суспільства, що це “нова велика війна”, у якій вони захищають свої інтереси… що вони не агресори, а просто воюють проти США і так званого Заходу”, – пояснила Шелест.

Філіп Брідлав наголосив, що будь-які міркування з приводу мирних переговорів “повинні включати пропозиції кроків, за яких Україна залишиться життєздатною”.

“Переговори, які означали б кінець України навіть у комерційному сенсі слова – неприйнятні, оскільки Росія все ще контролює Крим і північну частину Чорного моря, – наполягав він, – Це умови, що не сприятимуть інвестиціям в Україну в майбутньому та відновленню країни”.

“Просте умиротворення агресора не спрацювало в Грузії 2008 року, не спрацювало в Україні 2014 року, не спрацює і 2024 року”, – додав він.

Джон Гербст не сумнівається, що Кремль вважає, що “якщо Сполучені Штати припинять підтримку України, в кінцевому підсумку, це призведе до припинення підтримки України і з боку Європи, і Москві буде набагато легше домогтися військових успіхів”.

Як формувався наратив про “невдалий” контрнаступ України?

Анна Шелест звернула увагу учасників дискусії на те, як Кремль просував свої наративи про “перемир’я” через західні ЗМІ.

Вона заявила, що нині “розгорнувся цілий скандал навколо статті, яку написали двоє російських журналістів, що працюють у New York Times”, оскільки, на її думку, “позиція цих журналістів була далеко не нейтральна”.

“Коли великі західні ЗМІ дозволяють собі публікувати статті такого типу, їм також потрібно подумати про свої обов’язки, чи справді вони виконують їх добре для політичного дискурсу, чи вони дозволяють маніпулювати собою заради нової сенсаційної інформації, яку російські спецслужби чудово використовують проти Заходу”, – наголосила вона.

Джон Гербст був не таким категоричним. Він вважає, що статті про “неминучість і необхідність” перемир’я з Кремлем з’являються “через наївність навіть таких великих видань, як New York Times”.

“У Москві з радістю стежили за кожним кроком нашого політичного процесу, але, звісно, вони не контролюють це, хоча вони можуть мати опосередкований вплив, використовуючи свою пропаганду. Тут спостерігається сумний феномен, який полягає в тому, що принаймні частина “квазі-ізоляціоністського правого крила” американської політики “підхоплює кремлівські тези”, а також використовує велику кількість неправдивої інформації щодо того, що відбувається в Україні. Якщо наші рішення ухвалюватимуться на основі міркувань американської безпеки, Москва, зрештою, не зможе відігравати в цьому процесі відчутну роль”, – переконаний Гербст.

Люк Коффі висловив підтримку думці колишнього посла США в Україні Джона Гербста:

“Ми помічаємо, як тези Кремля з’являються в американських ЗМІ або повторюються американськими чиновниками чи коментаторами. І це дуже соромно, коли ми бачимо коментарі, зроблені американськими чиновниками, деякими членами Конгресу, на основі російських наративів”, – заявив дослідник.

Однак, на його думку, “справа не тільки в наративі”

Коффі припустив, що така риторика “зручна для багатьох політиків, тому що наближаються президентські вибори, і американці хочуть чути більше про інфляцію, про вартість харчових продуктів, відсоткові ставки, робочі місця, про економіку, і безпеку південного кордону”.

Коффі вважає вкрай помилковим те, що “ні адміністрація США, ні будь-хто з представників політичних партій не пояснює американському народу, чому Україна має значення і чому в американських інтересах підтримувати Україну”.

“Керівництво і політики створили комунікаційний вакуум з цього питання, який заповнюється антиукраїнською риторикою, і в результаті, Кремль може легко “впарювати” міфи про Україну, – пояснив експерт, – ЗМІ не надали хорошої послуги, не розповівши про успіх України в битві на Чорному морі, коли 21 корабель Чорноморського флоту РФ було знищено або пошкоджено, і багато кораблів залишили Крим, а транспортні шляхи виявилися відкритими для експорту зерна до країн Глобального Півдня, і все це стало можливим завдяки зброї, яку надає Захід, в поєднанні з

Анна Шелест доповнила оцінку Люка Коффе, пояснивши, що “очікування американців були схожі на “блокбастер””, в якому
“глядачі передчували велику криваву бійню з героями, які перемагають ворогів за два дні”.

“Усе це було для будь-кого, хто є експертом, абсолютною нісенітницею, – сказала Шелест, – тому що ми бачили, як росіяни будували свою лінію оборони, тож уже було зрозуміло – просто неможливо, щоб ЗСУ швидко звільнили великі території. По-друге, ми всі знали про затримки з поставками боєприпасів, які нам обіцяли і, особливо, тих видів боєприпасів, які нам потрібні. Усе разом просто дали росіянам додаткові три місяці на підготовку. Тож якщо ви справді хочете, щоб Україна звільнила певні території, імовірно, вам слід не тільки оголосити тип обладнання, яке ви постачаєте в Україну, а й справді доставити його вчасно, не даючи росіянам додаткового часу у 2024 році”.

Про що свідчить зближення в галузі військового співробітництва Росії з Північною Кореєю, а також Росії з Іраном?

“Зараз відбувається парадоксальна ситуація, – зазначила Ганна Шелест, – ми говоримо про злиденну Північну Корею, яка перебуває під санкціями, яка здатна поставити Росії мільйон боєприпасів, в той час як увесь Євросоюз, з усіма своїми бюджетами, каже, що “не встигає поставити цей мільйон боєприпасів”, які вони пообіцяли, взявши на себе ці зобов’язання перед Україною. У нас уже є свідчення того, що принаймні одна ракета, найімовірніше, вироблена Північною Кореєю, була випущена кілька днів тому по Україні”.

За даними аналітика, “понад 25 регіонів Росії виробляють дрони, навіть на хлібозаводах”, проте Кремль все одно сильно залежить від іноземних компонентів.

“Ось тут постає велике питання до ефективності санкцій, – заявила Шелест, – Існує багато лазівок, які дають змогу росіянам купувати на чорному і сірому ринках безліч запчастин”.

Дослідниця навела дані про те, що “понад 1000 світових компаній де-факто ідентифікували свої компоненти у збитій українцями зброї та залишеній російській техніці”.

“Багато з них зі США, зі Швейцарії, з країн Європи. Багато компаній навіть не знали, що їхні запчастини використовуються”, – додала вона.

Експерти зійшлися на думці, що “важливо прикрити ці “лазівки” для Кремля”.

Чи є новини про статус України в НАТО?

“На жаль, питання відносин НАТО-Україна не було вирішене сміливо і мудро на Вільнюському саміті, – констатував Джон Гербст, – за Україну була більшість східноєвропейських членів НАТО.
За Україну була більшість східноєвропейських членів НАТО, були деякі країни Північної Європи, були Велика Британія і навіть Франція, які прагнули зробити більший крок у напрямку членства України в НАТО. “Боязкість” у Білому домі, “боязкість” у канцелярії НАТО і “блокування питання України” з боку Берліна – не дозволили досягти мети. Німеччина, блокуючи вступ України до НАТО, говорила про важливість єдності альянсу, хоча насправді саме вони і “блокували” цю єдність. І надалі ця “боязкість” утримала Білий дім від відправки зброї, необхідної Україні для проведення успішного контрнаступу на суші минулого року”.

Гербст упевнений, що, “оскільки Сполучені Штати є наддержавою і мають беззаперечну перевагу в озброєнні й техніці”, вони мають “поводитися як наддержава” та надати Україні все, що “їй потрібно, щоб впоратися з блефом Москви, коли справа доходить навіть до ескалації”.

“Це також значно зміцнить і нашу стратегічну позицію на Близькому Сході, де ми приймаємо вхідні удари без належної відповіді в Сирії та Іраку, а також у Червоному морі, і, що ще важливіше, це надішле Сі Цзіньпіну сигнал, щоб той тримав свої руки подалі від Тайваню”, – переконаний Гербст.

Як західні союзники можуть якнайкраще забезпечити успіх України?

Філіп Брідлав наголосив, що “адміністрації США і Конгресу необхідно зрозуміти, що Україні необхідно дати зброю не тільки для виживання в цій війні, а й для перелому і перемоги”.

Люк Коффі додав, що “ідея про те, що Росію можна “повільно виснажити”, – є стратегічною помилкою”, оскільки такі дії “вкрай ризиковані і щодо ситуації на фронті, і щодо внутрішньої ситуації в Росії”.

Коффі підтримав ідею генерала Брідлава – “дати українцям все, що їм потрібно для перемоги”.

Поделиться:

Пов’язані записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.

Повернутись вверх