Як ефективніше витискати Росію зі світових ринків

Рішення, які реально зменшують експортні доходи РФ, треба доповнювати санкціями проти тих, хто допомагає агресорові обходити обмеження

Як відомо, з початком широкомасштабного вторгнення Росії в Україну, паралельно з арештом кремлівських активів, країни Великої сімки, ЄС та низка інших держав почали впроваджувати (точніше посилювати та розширювати на нові ринки, адже часткові обмеження вже діяли після 2014 року) санкції проти російського експорту. Зокрема, сировинного, який приносить Кремлю найбільші бариші. Із середини березня 2022-го запроваджено часткову заборону на ввезення до Росії металів, товарів подвійного призначення та енергетичного обладнання. З квітня діє ембарго на деревину, цемент, морепродукти і спиртні напої. Також відтоді російським суднам (за деякими винятками) заборонили заходити в порти ЄС.

З липня того ж року впроваджено заборону на купівлю російського золота, а з серпня – Європа відмовилася від видобутого в РФ вугілля. Раніше ЄС щороку купував у Росії цього викопного палива на 8 мільярдів євро.

Як же російська економіка реагує на втрату основних ринків та як зробити ці удари дошкульнішими для агресора?

ЄВРОПА КАЖЕ ГАЗПРОМУ: «ПРОЩАВАЙ»

На ринку «блакитного палива» Євросоюз, який до війни більш ніж на 40% залежав від кремлівської «газової голки», до прямих заборон не вдавався. Однак вже по завершенні опалювального періоду 2021-2022 взявся за пошук альтернативних постачань та почав активно заміщувати паливо із Росії.

Москва традиційно вдалася до шантажу, залякуючи європейців зимовим колапсом. При цьому жодна з кількох хвиль залякувань та ультиматумів, за невеликими винятками, коли європейські компанії погоджувалися платити за газ рублями, а дехто “не бачив життя” без російської нафти, на ЄС не подіяла. В результаті Євросоюз максимально скоротив споживання кремлівського трубопровідного газу і запровадив обмеження цін, щоб не допустити їх стрімкого зростання через (у тому числі – і штучно створений РФ) його дефіцит.

Відповіддю Кремля стало обмеження постачань «блакитного палива» до Європи. Нині для його прокачування задіяно єдиний транзитний маршрут, що пролягає через Україну, потужності якого використовуються щонайбільше на 40%. Велика ймовірність того, що 2024-й стане останнім роком помпування російського газу нашою ГТС. Торік у жовтні в НАК «Нафтогаз України» заявили, що не планують продовжувати транзит після закінчення терміну дії контракту наприкінці цього року.

Щоправда, частину втрат на цьому сегменті ринку у 2022-2023 роках РФ компенсувала, нарощуючи постачання до Європи зрідженого природного газу. Його експорт до ЄС зріс на 20% порівняно із довоєнним 2021-м. Але торік з’явилась тенденція до поступової відмови європейських споживачів і від російського ЗПГ. За попередніми підрахунками, торішня виручка Газпрому від експорту палива скоротилася на понад 70% (до $22 мільярдів з рекордних завдяки високим спотовим цінам $80 мільярдів у 2022 році). Відповідно, надходження до російського бюджету зменшилися приблизно до $6,5 мільярдів проти $24 мільярдів роком раніше.

РОСІЙСЬКІ ВУГЛЕВОДНІ: ТЕЧУТЬ ПОМІЖ ПАЛЬЦІВ

Найбільш знаковим для санкційної боротьби, звісно ж, було впровадження наприкінці 2022 року заборони на імпорт до ЄС та обмеження цін («стелі» у $60 за барель) на російську сиру нафту, що транспортується морем, а з 5 лютого 2023 року – ембарго та обмеження цін на нафтопродукти, вироблені в РФ. Укрінформ окремо аналізував цей крок цивілізованого світу.

Однак вже з перших місяців великої війни Росія почала переорієнтовувати нафтові й газові потоки на азійські країни – передусім, Китай та Індію, яким продає паливо зі значним дисконтом. На жаль, ці країни, користуючись ситуацією, активно нарощували споживання російських вуглеводнів, а також їх переробку як для власних потреб, так і на експорт. І, схоже, могли б купувати й більше, аби не обмеженість логістичних можливостей – брак потужних трубопроводів у тому напрямку та велике транспортне плече при перевезенні нафти морем із Балтики.

Експерти також нагадують, що у перші місяці дії нафтових обмежень Росія та її партнери активно вдавалися до різних схем: як-от, змішування російської нафти із сировиною іншого походження, нелегальні перевезення «тіньовим» танкерним флотом, перекачування пального із судна на судно поза межами портів тощо. А одразу після запровадження ембарго на нафтопродукти угоди про постачання укладалися, переважно, не відкрито, через брокерів, а так би мовити «за зачиненими дверима». Тож насправді деякі покупці із третіх країн могли платити росіянам за пальне більше, ніж декларували на загал. І навіть при укладанні публічних біржових контрактів «стеля цін» витримується не завжди.

«Торік у жовтні та листопаді росіяни продавали Індії нафту по $84-86 за барель. Тобто, вони знаходили обхідні шляхи. Скажімо, після переробки російської вуглеводневої сировини в тій же Індії, вона перетворюється на похідні продукти і продається цією країною вже як власний товар. І в цьому – головна проблема. Після того, як сировина, у тому числі нафта й алмази з РФ, потрапляють до третіх країн і обробляються там, у більшості держав світу їх вважають товаром, що походить з країни-переробника», – каже радниця голови комітету з міжнародної торгівлі в канадському парламенті, партнерка комунікаційної агенції Good Politics Анна Лачихіна.

Але під кінець року з’явилися позитивні тенденції. Чим вище Росія задирає ціну, тим менш охоче Індія купує російські вуглеводні, адже їх переробка та реекспорт стають менш вигідними для індійських компаній. Тобто, через зростання цін російська нафта поступово втрачає конкурентоспроможність на цьому ринку.

«Імпорт сирої нафти до Індії із Росії у листопаді був найдорожчим за рік, що пов’язано зі зменшенням знижок на паливо. Нафтопереробники третього за розмірами споживача нафти у світі платили в середньому $85,90 доларів за барель, що на 1,8% більше порівняно з $84,46 у жовтні. За інформацією французького агрегатора сировинних даних, компанії Kpler, обсяги постачання сирої нафти з Росії до Індії у грудні впали з 1,68 до 1,48 мільйона барелів на день», – повідомив ексміністр інфраструктури Володимир Омелян.

Проте, це все ще більше, аніж на початку минулого року.

Отже, за даними Центру досліджень енергетики та чистого повітря (CREA), санкції суттєво вплинули на доходи від експорту російської нафти лише в першому півріччі 2023-го. У першому кварталі Росія «не добирала» на їх продажу в середньому по 180 мільйонів євро на день, якщо порівнювати із показниками 2022 року. Але поступово ситуація для агресора покращувалася. І загалом заборона ЄС на імпорт нафти та обмеження цін Великою сімкою скоротили експортні надходження Росії від нафти лише на 14%. У грошах це $34 мільярди. Багато, але для агресора не критично.

«Ефективність санкцій знизилася через недостатній моніторинг і дотримання політики обмеження цін на нафту, що дозволяє Росії продавати її за цінами, вищими за встановлений рівень обмежень. Нездатність забезпечити дотримання, зміцнення та послідовний моніторинг обмеження цін дозволили РФ мінімізувати цей вплив у другій половині року. Втрати доходів скоротилися до 50 мільйонів євро на день у другому і третьому кварталах та до 90 мільйонів євро на день – в останньому кварталі року», – констатували аналітики CREA.

Крім того, завдяки виняткам із загальних правил регулювання цієї галузі, Росія продовжує цілком «законно» постачати нафтопродукти до низки країн – насамперед, європейських, які запровадили санкції.

«Яскравим прикладом є нафтопереробний завод Neftochim Burgas в Болгарії, який належить російській компанії Лукойл. Розслідування CREA за участю партнерів Global Witness і Center for the Study of Democracy виявило, що після введення в дію заборони на імпорт російської сирої нафти Бургас імпортував російську сировину, забезпечивши понад 1,1 мільярда євро податкових надходжень для Кремля», – пояснили у Центрі досліджень енергетики та чистого повітря.

Частково у межах 12-го санкційного пакета (почав діяти з 1 січня) Євросоюз посилює контроль за дотриманням вимоги про «стелю цін» на нафту. Зокрема, розширено можливості ідентифікації суден і суб’єктів господарювання, котрі допомагають Росії обходити обмеження. Європейські компанії, які продаватимуть танкери третім країнам, мають інформувати про це ЄС.

РОСІЙСЬКА АГРОСИРОВИНА: КРАДЕНЕ В УКРАЇНИ ЗБІЖЖЯ ТА СВІТОВИЙ ЦІНОВИЙ ДЕМПІНГ

Що стосується інших ринків, то доволі неприємна для нас ситуація склалася з постачаннями агросировини. РФ не лише заробляє на ній мільярди доларів, у тому числі, й викрадаючи збіжжя в Україні (за деякими даними, лише вкраденої в українських фермерів на тимчасово окупованих територіях пшениці Росія продала на $1 мільярд), а й намагається максимально обмежити можливості нашого агроекспорту.

Демпінгуючи на продажу краденої агропродукції та блокуючи постачання з України, Російська Федерація хоче витіснити нас із традиційних ринків. І, на жаль, дотепер ворогові це частково вдавалося, особливо в період із березня до липня 2022 року, доки не діяла Чорноморська зернова ініціатива.

Найяскравіший приклад – активна російська експансія на єгипетському ринку. Заблокувавши морський експорт з України, росіяни активно демпінгували, перехоплюючи контракти. Тож у серпні 2023-го Єгипет став найбільшим покупцем російської пшениці, отримавши понад 900 тисяч тонн такої продукції. У грошах це приблизно $250 мільйонів.

Експерти також підрахували, що із березня 2022-го до початку роботи «зернового коридору» РФ захопила приблизно 90% того сегменту китайського ринку, який, зазвичай, працював з Україною. Завдяки морському коридору ситуацію вдалося частково виправити. Але до довоєнних обсягів постачань нашої агропродукції до Піднебесної ще далеко. Надто після того, як торік у липні Росія вийшла із «зернової угоди».

Також країна-агресорка у 2022-му майже повністю витіснила Україну з індійського ринку соняшникової олії. У тому числі, й завдяки продажу викраденої на тимчасово окупованих територіях продукції та переробці українського насіння на «віджатих» наших та на своїх олійно-екстракційних підприємствах.

РОСІЙСЬКА “АТОМКА” ТА КОЛЬОРОВІ МЕТАЛИ: ПОКИ ЩО ПОЗА САНКЦІЯМИ

Справжнім санкційним «довгобудом», ситуація з яким навіть складніша, ніж із російськими алмазами (детальніше див. тут), є заходи проти атомної промисловості РФ та її флагмана – держкорпорації «Росатом». «Ціна питання» – до $10 мільярдів на рік. Саме стільки ця компанія заробляє для Росії на продажу сирого урану та послуг із його збагачення і спорудження АЕС.

Про те, що такі санкції могли б стати ефективним важелем впливу на Кремль та на його амбіції, говорили ще в перші місяці російського вторгнення. Утім, дотепер запровадити санкції спромоглася лише Україна. Та й то ми ввели їх фактично аж за рік після початку великої війни – 5 лютого 2023-го. Наші ж партнери, натомість, вагаються. Передовсім, через значну залежність від російського ядерного палива (для США цей рівень, за оцінками фахівців, становить 14-28%, для Євросоюзу – 20-26%).

Ближче до середини минулого року здавалося, що основні стейкхолдери ось-ось домовляться про секторальні санкції, навіть пожертвувавши при цьому власним інтересом. Утім, ні у червневому 11-ому, ні у грудневому 12-му пакетах – санкцій щодо «Росатома» немає.

Водночас 12-им пакетом європейських санкцій, окрім ембарго на російські алмази, передбачені додаткові обмеження на постачання до ЄС чавуну, мідних і алюмінієвих дротів, фольги, труб та прокату з РФ загальною вартістю 2,2 мільярда євро на рік. Заборонено й імпорт російського скрапленого пропану. Щоправда, з 12-місячним перехідним періодом.

Гірша ситуація – з низкою кольорових і дорогоцінних металів. Приміром, на експорті металів платинової групи Росія щороку заробляє стільки ж, як і на алмазах – до $4 мільярдів. Але вводити санкції за цим напрямом наші партнери не поспішають. На жаль, основними покупцями російської платини і паладію й досі залишаються Сполучені Штати, Великобританія, Німеччина та Італія.

Ще більше – до $7 мільярдів на рік – Росія заробляє на продажу (також, переважно, західним країнам) міді й алюмінію. А головними лобістами незастосування санкцій проти російської титанової галузі є виробники літаків Airbus та Boeing.

Лише з осені минулого року почали поступово вводити санкції проти вироблених в Росії чавуну, сталі, руди та феросплавів. І при цьому про повне ембарго не йдеться. А зволікання з відповідними санкціями – це ще понад $5 мільярдів щороку для Кремля на війну проти України.

САНКЦІЙНИЙ ТИСК ТРЕБА ПОСИЛЮВАТИ: ЩО ПРОПОНУЮТЬ ЕКСПЕРТИ

Як наслідок неохоплення санкціями цілих секторів економіки держави-агресорки, «напівобмежень», слабкого моніторингу дотримання встановлених режимів, недостатнього санкційного тиску за іншими напрямами, існування винятків та юридичних лазівок, – Росія щодоби усе ще заробляє на сировинному експорті, за деякими оцінками, до $1,5 мільярда. Загалом – ледь не пів трильйона доларів на рік. Що робити, аби суттєво зменшити цю суму?

«Головне – посилювати вже впроваджені санкції проти основних експортних галузей РФ. Важливо удосконалювати механізм санкцій та унеможливлювати обхідні шляхи для Росії і тих, хто готовий сприяти її заробіткам. Рішення, яке лежить на поверхні, – масове застосування вторинних санкцій. Це фактично накладання санкцій на третіх осіб і компанії, які купують, переробляють та продають російські товари й сировину. Як це, власне, і хочуть зробити з алмазами. Тобто, вже діють санкції на прямий імпорт з Росії до країн ЄС та Великої сімки, а з 1 березня їх почнуть впроваджувати і проти третіх країн, де обробляється чи перепродається алмазна сировина. Так має бути і з нафтопродуктами, газом та з рештою сировини і товарів, які надходять з Росії», – переконана Анна Лачихіна.

Санкції, за її словами, мають стосуватися конкретних компаній, а також фінансових інституцій, через які здійснюються транзакції. Експертка нагадує, що напередодні Різдва Сполучені Штати зробили важливий крок у цьому напрямі – наклали вторинні санкції на фінансові інститути, які супроводжують операції з перепродажу російських товарів на будь-яких ринках. При цьому поки що незрозуміло, чи буде цей крок ефективним, а головне – чи не призведе він до надмірного блокування транзакцій за принципом «обпікшись на молоці, дмухатимеш і на воду».

«Дослідники, які займаються ринками, пишуть про ймовірність таких наслідків. Якщо, наприклад, банківська установа вбачатиме ризик у здійсненні фінансових операцій в якомусь сегменті, де, навіть не підозрюючи, можна стати посередником для російської компанії, вона може взагалі відмовитися від транзакцій на цьому ринку. Що може негативно впливати на економіку тих же США та на компанії, які взагалі не мають жодних зв’язків з Росією», – пояснює Лачихіна.

Проте, попри такі ризики, альтернативи вторинним санкціям, за її словами, наразі немає.

А експерти CREА у висновках за результатами згаданого вже дослідження радять G7 та ЄС вжити таких заходів, які зроблять ефективнішими санкції проти Росії:

1. З огляду на те, що РФ залежать від європейських танкерів і страхування, необхідне суворіше правозастосування в цій галузі. Покарання за порушення санкцій можуть, наприклад, передбачити 90-денну заборону надавати суднам морські послуги.

2. Обов’язкове страхування має бути ключовою умовою для проходження танкерів через Данські протоки, Гібралтар та інші морські коридори.

3. Треба заборонити продаж танкерів країнами, що приєдналися до нафтових санкцій, державам, які не застосовують цінових обмежень.

4. Знизити граничні ціни на нафту. Їх обмеження до $30 за барель зменшить доходи Росії наполовину, на десятки мільярдів доларів.

5. Варто – зокрема, на рівні банків – покращити моніторинг і дотримання цінового ліміту. При опрацюванні платежу за транзакцією, що перевищує поріг обмежень, це треба фіксувати як порушення, з відповідними наслідками.

6. Потрібні заходи для усунення лазівок в нафтопереробці. Країни, які ввели санкції, повинні заборонити будь-який імпорт нафтопродуктів, виготовлених із російської сировини.

Також важливо правильно користуватися ситуаціями на кшталт небажання Індії розраховуватися за поставлені Росією вуглеводні в юанях, як того вимагали в Росії, чи відмови Єгипту від російської пшениці через її високу ціну.

«На цьому, звичайно, можна грати. При виникненні подібних непорозумінь і суперечок треба пропонувати такі ж товари від інших країн за нижчою ціною та на кращих умовах. На Близькому Сході також видобувають багато нафти. І там є потенціал для збільшення обсягів видобування. Та й ціна, яку пропонують країни регіону, нижча ніж та, яку готова пропонувати Росія партнерам, котрих, на щастя, у світі залишається не так багато», – вважає Лачихіна.

І, звісно ж, сама Україна не повинна залишатися стороннім спостерігачем за відповідними процесами.

«Наші дипломати працюють над цим постійно. І вже маємо перемоги за різними напрямами – зокрема, поліпшення діалогу з глобальним Півднем. До таких зусиль варто активніше долучатися й українському бізнесові. Потрібно шукати додаткові виходи на країни й компанії, які раніше імпортували товари – у тому числі, й підсанкційні – з Росії. І, звичайно, треба користуватися усіма дипломатичними майданчиками, продовжувати діалог, продовжувати бути на порядку денному. Звичайно, Україна не має бути стороннім спостерігачем. Добре, коли про нас говорять партнери, але куди ефективніше говорити самим за себе, адже ми краще розуміємо власний інтерес. Тож Україна має бути у цьому лідером», – підсумувала Анна Лачихіна.

Владислав Обух

Поделиться:

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.

Повернутись вверх