Військовий експерт Франц-Штефан Гаді регулярно їздить на фронт. У цьому інтерв’ю він пояснює частковий провал українського наступу та перспективи на 2024 рік.
NZZ: Пане Гаді, ви регулярно відвідуєте Україну з початку російського вторгнення, востаннє – у листопаді. Як Ви оцінюєте настрої на фронті?
Франц-Штефан Гаді: Воля до боротьби і моральний дух солдатів залишаються відносно високими. Однак є також критика на адресу політичного та військового керівництва. Це нормально після частково невдалого контрнаступу. Він не досяг своїх географічних цілей – міст Токмак і Мелітополь та Азовського моря.
NZZ: Якими були причини?
Франц-Штефан Гаді: Затримка на початку і багато напрямків наступу були важливими факторами. Але мені здається, що вирішальним фактором стало те, що солдати новостворених для наступу бригад були кинуті в бій без жодного бойового досвіду. У деяких випадках їм доводилося керувати системами озброєння, про які вони знали дуже мало. На Заході їх би готували кілька років, а [в цьому випадку] це було стиснуто до кількох місяців. Результат був очікуваним.
NZZ: Чому це не спрацювало краще?
Франц-Штефан Гаді: Частково провина лежить на США та Європі. Ми занадто пізно зрозуміли, що потрібно Україні, і не збільшили свої виробничі потужності артилерії та систем протиповітряної оборони досить рано. Ми також могли б краще координувати підготовку окремих підрозділів. На полі [бою] ми побачили, що один батальйон пройшов підготовку у Великій Британії, один – у Німеччині і один – у Польщі. Всі вони повернулися з різним рівнем знань. Це не [життєздатний] спосіб координувати операції у великому підрозділі.
NZZ: Українці також скаржилися, що отримали замало матеріальних засобів.
Франц-Штефан Гаді: Вирішальним фактором було не те, що не вистачало обладнання, боєприпасів та бронетехніки. Українці спланували і здійснили наступ. Через відсутність механізмів координації відбувся не один великий контрнаступ, а безліч дрібних наступальних операцій по осях атаки. Через брак командних структур і підготовки бригади були здатні посилати в бій лише окремі роти. Це призводило до розпорошення сил. Крім того, були недоліки [в веденні] загальновійськового бою, в інтеграції різних систем і в координації.
NZZ: Вони недооцінили росіян?
Франц-Штефан Гаді: Вони (росіяни) знали, де будуть головні напрямки, і вони воювали більш мужньо, ніж ми очікували. Всупереч своїй військовій доктрині, російські солдати також енергійно захищали передові позиції і часто переходили в контратаки. Це коштувало їм дуже дорого, і це одна з причин, чому їхні втрати були дуже високими. До речі, це добра ознака війни на виснаження: наші дані свідчать про те, що українці зазнали лише трохи більших втрат під час наступу. Зазвичай, у атакуючого вони в кілька разів вищі.
NZZ: На відміну від росії, Україна не може посилати на смерть тисячі солдатів. Чи це також було причиною того, що наступ не був більш успішним?
Франц-Штефан Гаді: Ні, я так не думаю. Українці наступали дуже енергійно. Але великі формування з бронетехнікою були занадто помітні для російських бойових гелікоптерів і безпілотників. Тому після великих втрат у перші дні вони перейшли до дій меншими групами по 10-16 чоловік, з 2-3 броньованими машинами для транспортування і вогневої підтримки. Піхоту висаджували безпосередньо над російськими окопами, а потім вона мала їх захопити і утримувати. Підкріплення зазвичай можна було отримати лише вночі.
NZZ: Описаний вами стиль ведення бойових дій навряд чи дозволяє досягти значних територіальних успіхів. Чи ситуація на фронті зайшла в глухий кут?
Франц-Штефан Гаді: Я не прихильник цього слова. Так, зараз йде окопна війна. Але це не означає, що фронт завмер назавжди. Виснаження з обох сторін означає, що в майбутньому поле бою знову може стати динамічним.
NZZ: Ви вже бачите ознаки цього? Наприклад, в Авдіївці, де росіяни повернули собі ініціативу?
Франц-Штефан Гаді: Ситуація складна, навіть у Харківській області. Українцям зараз доводиться окопуватися. Не виключено, що найближчими тижнями ми також побачимо вирівнювання лінії фронту. Однак це не означає колапс української лінії, а відхід на більш вигідні позиції, який не матиме серйозного впливу на стратегічний розвиток подій. Ситуація в Авдіївці показує, що росіянам не можна давати перепочинок. Вони використовують кожну можливість для наступу. Втім, одним з найкращих сценаріїв для українців був би поспішний наступ Москви.
NZZ: Що ви маєте на увазі?
Франц-Штефан Гаді: Коли Валєрій Гєрасімов у січні 2023 року знову отримав верховне командування російськими військами в Україні, він одразу ж перейшов у наступ. Це виснажило його війська; лютий і березень стали найгіршою точкою війни для росіян. Повторення цієї помилки створило б потенціал для українських операцій. Однак це не змінює того факту, що Москва матиме кількісну перевагу на вирішальних напрямках протягом наступних кількох місяців.
NZZ: Вони, швидше за все, працюватимуть артилерією. Що ще?
Франц-Штефан Гаді: Так, це війна, в якій домінує артилерія, і росіяни мають набагато більші можливості в цій сфері, ніж українці. Інші ключові напрямки – FPV-дрони або дрони-камікадзе, які оборонна промисловість зараз наполегливо намагається виробляти. І, звичайно, російські збройні сили завжди були лідерами в наземній радіоелектронній боротьбі, обмежуючт дії противника за допомогою глушилок. Однак вони також мають недоліки, коли йдеться про структуру командування, мотивацію та підготовку солдатів.
NZZ: Українцям набагато складніше розширювати власне виробництво зброї під вогнем противника.
Франц-Штефан Гаді: «Український спосіб ведення війни» базується на децентралізованих, неурядових структурах. Хоча це дуже креативний підхід, він набагато менш масштабований, ніж російське виробництво. Навіть FPV-дрони не виробляються промисловим способом, а збираються в майстернях і навіть вдома. Вони збирають кожну раму вручну. Це дуже небезпечно. Але головна проблема полягає в тому, що вони часто не мають навіть боєприпасів.
NZZ: Тут Київ практично повністю залежить від Заходу.
Франц-Штефан Гаді: Захід міг би зробити набагато більше. Тому що навіть для оборони Україні знадобляться сотні тисяч снарядів і FPV-дронів. Виробничих потужностей для цього на Заході наразі немає. Ситуація може змінитися до кінця 2024 року, якщо виробництво буде нарощуватися. Однак є й інше обладнання, яке могло б бути дуже корисним для України, наприклад, бронетранспортери. Наприклад, M113 виявився дуже успішним, хоча багато західних армій вважають його застарілим.
NZZ: Тим не менш, це складна ситуація. Ще й тому, що політична воля підтримувати Україну на Заході слабшає.
Франц-Штефан Гаді: Українці, природно, із занепокоєнням стежать за дискусіями в США і Європі. Тому вони нарощують внутрішнє виробництво боєприпасів. Але Київ залишається залежним від Заходу у великих військових успіхах.
NZZ: Як довго Україна може продовжувати воювати з тими матеріальними засобами, які були надані до цього часу?
Франц-Штефан Гаді: Нестача боєприпасів була помітна вже під час нашого візиту на фронт у листопаді. Але українці продовжуватимуть воювати, навіть якщо Захід не надасть жодного боєприпасу. Це означатиме, що їм доведеться частково відступити і перенести війну до великих міст. Росіяни мають величезні проблеми, коли справа доходить до бойових дій у міських районах. Українська армія намагатиметься знекровити ворога. Наслідками цього будуть ще більші жертви серед цивільного населення і ще більші руйнування.
NZZ: Допомога із Заходу, ймовірно, не припиниться повністю. Але вона, швидше за все, буде скорочена.
Франц-Штефан Гаді: Перефразовуючи Карла Крауса: ситуація серйозна, але не безнадійна. Україна має знайти «середній шлях» між відновленням власної боєздатності та збереженням тиску на росію. Вона повинна перейти до оборони, сконцентруватися на навчанні та спростити свої логістичні ланцюги. Тоді наприкінці 2024 року ситуація може виглядати краще. Питання в тому, наскільки сильним буде тиск щодо швидшого повернення до наступальних дій. Я хотів би сказати європейським політикам, що Україні це потрібно найменше. Вона повинна сама вирішувати, як їй продовжувати цю війну.
Автор: Франц-Штефан Гаді для Neue Zürcher Zeitung
