Глобальний звіт ООН зі сталого розвитку до 2023 року показує, що для досягнення узгоджених цілей потрібні радикальні реформи, а не поступові кроки. Щоб забезпечити широку підтримку радикальних змін, політикам потрібно буде створювати нові наративи та прагнути до рівноправних і справедливих перетворень.
БЕРЛІН. У 2015 році всі 193 члени Організації Об’єднаних Націй погодилися досягти 17 Цілей сталого розвитку (ЦСР) – широкого політичного порядку денного, спрямованого на подолання бідності, захист планети та сприяння добробуту для всіх – до 2030 року. Зараз, вісім років потому, Глобальна доповідь ООН зі сталого розвитку до 2023 року (ГДСР) попереджає, що світ далекий від досягнення цих цілей. Бідність і голод зростають, викиди парникових газів (ПГ) продовжують збільшуватися, а для досягнення гендерної рівності, за нинішніх темпів прогресу, знадобиться 300 років.
Руйнівний соціальний та економічний вплив пандемії COVID-19, безумовно, вибив нас зі шляху, так само як і війна в Україні. Але трансформаційних дій, необхідних для досягнення ЦСР, також не вистачало. Як показує GSDR, поступових кроків і цільових втручань буде недостатньо. Натомість нам потрібні радикальні реформи, які переслідують кілька ЦСР одночасно.
Згідно з GSDR, трансформація сталого розвитку – це процес, в якому нові технології, інфраструктура та підходи до прийняття рішень замінюють старі, усуваючи негативні наслідки існуючих версій і забезпечуючи кращі результати. Ці зміни зазвичай зустрічають опір і можуть призвести до конфліктів, оскільки вони мають свою ціну: компаніям доводиться шукати нові бізнес-моделі та ринки збуту, а працівники змушені перекваліфіковуватися, а потім шукати нові робочі місця. Політики повинні передбачати і планувати такі наслідки.
Однією з таких інновацій є відновлювана енергетика. Але в більшості країн відновлювані джерела енергії є скоріше доповненням, ніж заміною викопних видів палива. Однак повний перехід на них необхідний для досягнення нульового рівня викидів парникових газів, якого Європейський Союз прагне досягти до 2050 року. На додаток до широкомасштабного впровадження відновлюваних джерел енергії та екологічно чистих технологій, таких як електромобілі, вкрай важливим буде збільшення інвестицій в енергетичну інфраструктуру, особливо в Африці, та підвищення енергоефективності. Соціальні інновації, які наголошують на колективному наданні та використанні послуг простору та мобільності, також можуть допомогти зменшити використання енергії.
Для подолання голоду та зупинення втрати біорізноманіття також потрібні радикальні зміни. Люди в багатих країнах повинні різко скоротити споживання м’яса, перейти на рослинну дієту і вдвічі зменшити кількість харчових відходів. У всьому світі сільське господарство повинно перейти на багатофункціональні виробничі системи з низькими витратами, які зберігають землю, воду та біорізноманіття, а використання стійких забруднювачів, таких як важкі метали та пластмаси, має бути значно скорочено для забезпечення здорового довкілля.
Щоб сприяти людському добробуту та інклюзивності, політики повинні невпинно переслідувати цілі гендерної рівності, що вимагає посилення правового статусу та економічної автономії жінок. Крім того, встановлення ціни на викиди вуглецю в країнах з високим рівнем викидів могло б забезпечити надходження до глобального фонду соціального захисту, які країни з низьким рівнем доходу могли б використати для покращення освіти та охорони здоров’я. Це суттєво сприятиме зменшенню бідності.
Трансформації такого масштабу буде нелегко досягти. Саме тут вступає в дію сила наративу: люди повинні бути переконані, що ці зміни – найкращий спосіб побудувати гідне майбутнє, і що наша нинішня траєкторія веде лише до катастрофічних наслідків, які загрожують існуванню людства.
Щоб змінити цей наратив, політикам доведеться навчитися зміцнювати і підтримувати широку політичну і суспільну підтримку радикальних змін. Це означає зосередження на спільній меті, а не на партійних конфліктах, розробку довгострокових стратегій, які можуть забезпечити справедливу зелену трансформацію, а також проактивне виявлення та вирішення конфліктів щодо розподілу витрат. Це також означає співпрацю з громадянським суспільством, приватним сектором і профспілками для виявлення проблем впровадження та відповідного коригування політики. Розвиток партнерств, які уможливлюють взаємне навчання та обмін досвідом у регіонах та між ними, може допомогти розбудувати цю спроможність.
Демократичні процеси мають фундаментальне значення для розробки політики, яка справедливо розподіляє витрати на трансформацію. Однак масштаби необхідних змін настільки великі, що будь-хто, чий бізнес або засоби до існування зачеплені, буде чинити опір реформам. Особливо в суспільствах з високим рівнем нерівності в доходах і багатстві люди схильні вважати, що в результаті такої зміни парадигми їхнє становище погіршиться.
Саме тому політики повинні поставити рівність і справедливість у центр цієї трансформації та взяти на себе зобов’язання щодо прозорості та підзвітності у визначенні того, як витрати мають бути розподілені між різними групами населення з різними доходами та поколіннями. Моніторинг прогресу у досягненні узгоджених цілей, зокрема, дозволить громадськості притягувати уряд до відповідальності, зміцнюючи верховенство права та розбудовуючи довіру до інституцій.
Оскільки досягнення ЦСР залежить від демократичного консенсусу, проведення цих радикальних, але необхідних реформ може, у свою чергу, зміцнити демократію.
Автор: Імме Шольц, співпрезидент Фонду ім. Гайнріха Бьолля, є співголовою Незалежної групи вчених ООН, яка підготувала Глобальну доповідь зі сталого розвитку 2023.
