На тлі впевненого переобрання російського автократа та популістських загроз по обидва боки Атлантики є чимало причин для занепокоєння щодо майбутнього демократії у 2024 році. Але найбільшим приводом для занепокоєння є президентські вибори в США, які найкраще можна зрозуміти за допомогою класичної пропозиції з теорії ігор, пише Гарольд Джеймс для Project Syndicate
Крім президентських «виборів» у Росії в березні, відбудуться також вибори до Європарламенту в червні, вибори президента і Конгресу США в листопаді, а у Великій Британії загальні вибори мають відбутися до січня 2025 року. Є маса причин, щоб тривожитися щодо майбутнього демократії: від гарантованого переобрання російського деспота до ймовірності підйому популістської хвилі на обох берегах Атлантики.
Так, популісти не завжди виграють вибори, і навіть якщо вони стають найбільшою партією в парламенті (як це сталося, наприклад, у Польщі та Нідерландах цієї осені), це необов’язково означає, що вони контролюватимуть уряд. Але є сценарій, який реально не дає людям спати: це той факт, що, за даними опитувань, Дональд Трамп випереджає президента США Джо Байдена в тих штатах, у яких Байден зобов’язаний вигравати. Утім, не виключено, що перемога Трампа може виявитися менш імовірною, ніж вважають трампісти й антитрампісти.
Поточні результати опитувань, що проводяться за рік до виборів, посилюють страхи, одночасно додаючи оптимізму трампістам. Але відступивши на крок назад, ми можемо виявити, що картина набагато складніша. Нинішня політична динаміка в США відповідає сценарію гри «хто першим злякається» («game of chicken»). Це класичний елемент у теорії ігор. Ідея походить від перегонів Джеймса Діна у фільмі «Бунтар без причини», коли два ватажки молодіжних банд влаштовують перегони на викрадених машинах до урвища, щоб дізнатися, хто з них зверне першим. Американська демократія — і весь світ — сьогодні зазнають такого ж жахливого експерименту.
Обидві головні партії США мають намір висунути на президентський пост слабких кандидатів, які мають одну спільну якість — старість. У разі переобрання Байдену буде 82 роки в день інавгурації, а Трампу — 78 років. Трамп обіцяє бути ще радикальнішим, ніж під час першого президентського терміну. Його метою стала «відплата», і він збирається правити як диктатор, щоб зачистити американську державу від усіх, хто виступає проти нього. Але при цьому він дедалі частіше нездатний формулювати послідовну промову і, як і раніше, демонструє повне незнання елементарних політичних фактів.
Стареча дряхлість на найвищій державній посаді призводить до катастроф у ключові моменти історії. Німецькому президенту Паулю фон Гінденбургу було 84 роки (і він страждав від деменції, що прогресувала) під час виборів 1932 року, на яких до влади прийшов Гітлер. А прем’єр-міністр Британії Рамсей Макдональд страждав від початкової стадії хвороби Альцгеймера під час Великої депресії.
Так, саме Байдена найчастіше представляють (неправильно і несправедливо) недоумкуватим старим. У реальності в нього, як і раніше, дуже гострий розум; однак його стримує тягар бюджетної та економічної спадщини пандемії. Хоча інфляція пішла на спад, вона призвела до невдоволення багатьох виборців, навіть попри те, що економіка країни перебуває в сильному стані. Оскільки Байден є чинним президентом, на нього буде покладено провину за ці проблеми, до того ж незалежно від того, чи дійсно він у них винен. Крім того, Байдену необхідно знижувати температуру в загострених американських відносинах із Китаєм, хоча як демократи, так і республіканці вважають цю країну небезпечним ворогом.
Ключем до цих виборів стане взаємне визнання кожної зі сторін, що кандидат, висунутий іншою стороною, слабкий. Раніше привабливість Байдена для демократів багато в чому пояснювалася тим фактом, що він виграв у Трампа 2020 року, тоді як багато інших членів партії цілком могли програти. Але зараз їм доводиться замислюватися, а чи не зуміє молодший лідер ефективніше привертати виборців, особливо молодих американців, які можуть взагалі не піти на вибори.
Тут-то і починається гра «хто першим злякається»: двоє старих мчать наввипередки до урвища, і кожна зі сторін повинна зберігати свого слабкого кандидата в цих перегонах, щоб переконати іншу сторону не змінювати її слабкого кандидата. Якщо в останню хвилину в гру вступить яскравіший кандидат із меншим негативним багажем, він або вона матиме високі шанси на перемогу; однак якщо інша сторона ще матиме час теж поміняти кандидата, тоді ще не відомо, хто з них виграє.
Дивним чином сильні результати опитувань у Трампа потенційно можуть змінити цю динаміку. Якщо Республіканська партія вирішить, що Трамп буде переможцем, тоді вона з більшою вірогідністю продовжить перегони і впаде з обриву. За таких обставин для прихильників республіканців має сенс вийти з катастрофічного табору Трампа. І увага, саме це ми вже спостерігаємо: Ніккі Гейлі поступово перетворюється на переконливу альтернативу Трампу. Зміни в таборі республіканців стануть потужним сигналом для демократів: потрібно обирати молодшого кандидата.
Ця логіка американських виборів має велике значення, тому що вона пов’язана з іншою грою «хто першим злякається». У Росії зараз спостерігається економічне і військове виснаження, зростання інфляції і навіть ознаки протестів сімей солдатів, відправлених на суїцидальну війну. Однак президент Володимир Путін зробив ставку на те, що, якщо він зуміє протриматися досить довго, тоді інша сторона відступить і припинить допомогу Україні. Якщо американці розчаруються, а європейці виявляться ще більш розколотими, тоді може здійнятися необхідне Путіну популістське електоральне цунамі в Європі та США. Перемога Трампа в листопаді означатиме, що путінська ставка спрацювала; він виграє в цій міжнародній грі «хто перший злякається».
Однак друга гра залежить від першої. Якщо друге президентство Трампа стане неможливим через складний взаємовплив електоральних розрахунків республіканців і демократів, тоді перспектива, що Україну кинуть, розсіється. Ба більше, загальне усвідомлення, що в безрозсудні ігри краще грати Голлівуду, допомогло б відкрити нову еру політичної розсудливості.
