Війни 2024-го. Де чекати “чорних лебедів”

Цієї осені війна Ізраїлю з ХАМАС суттєво відвернула увагу світових ЗМІ з України на Близький Схід. Хоча напад ХАМАС і рівень його жорстокості став несподіванкою, цього не можна сказати про сам арабсько-ізраїльський конфлікт, який триває вже багато років і наслідком якого є війна в секторі Газа.

У світі чимало подібних заморожених чи напівзаморожених конфліктів, які часом переходять у гарячу фазу.

Низка експертів назвала війну ХАМАС та Ізраїлю вигідною для Росії, – мовляв, нові війни, у яких залучені союзники США або інших західних країн, відвертають увагу та ресурси Заходу від України.

BBC Україна розбиралася, де саме на планеті можуть перейти в гарячу фазу давні конфлікти або розпочатися нові війни, а яких заморожених конфліктів, принаймні 2024 року, остерігатися не варто.

Тайвань

літаки
Підпис до фото,Літаки готують до польоту на китайському авіаносці Liaoning

2024 рік розпочнеться з виборів на Тайвані. Доля острову є однією з ключових причин протистояння між США та Китаєм, яке різко загострилося за останні роки.

З 2016 року Тайванем керує Демократична прогресивна партія (ДПП), яка виступає за подальшу “тайванізацію”: де-факто незалежність Тайваню, розвиток тайванської національної ідентичності на противагу ідеям про приналежність тайванців до китайської нації. Хоча за 8 років правління президентки Цай Інвень проголошення незалежності не сталося, відносини Пекіну та Тайбею суттєво погіршилися.

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну припускали, що успіх російських військ міг би навіть надихнути Китай спробувати встановити контроль над Тайванем, де зосереджене критично важливе для Заходу виробництво мікрочипів.

13 січня 2024 року на Тайвані пройдуть президентські вибори. Кандидату від правлячої ДПП Лай Цинде протистоять опозиційні кандидати від партії Гоміньдан Хоу Юі та Тайваньської народної партії Ке Веньчже. У випадку перемоги Цинде конфронтація між Тайванем та Китаєм може посилитися, натомість опозиціонери Хоу Юі та Ке Веньчже пропонують зменшення конфронтації з Пекіном.

“На відміну від виборів 2020 року, зараз ніхто не буде кидатися лозунгами про незалежність, бо це може відлякати частину електорату”, – відзначає доцент Інституту міжнародних відносин ім. Т.Шевченка Віктор Константинов.

Він припускає, що якщо Лай Цинде виграє вибори з невеликою перевагою, Китай посилить тиск на Тайвань, аби домогтися гарантій непроголошення незалежності. Однак війна у 2024 році є малоймовірною.

“У середньостроковій перспективі, скоріше за все, це трапиться, але не в короткостроковій. Пекін може напасти, реагуючи лише на проголошення незалежності Тайваню і її визнання США”, – пояснює Константинов.

На його думку, Китаю не потрібна війна на знищення, треба, щоб більшість цивільних не постраждали, промисловість вціліла, а війна закінчилася швидко.

“Ідеальне вторгнення по-китайськи – це швидке знищення основних опорних пунктів ракетними ударами, висадка десанту в промислових зонах, припинення спротиву тайванської армії у найкоротші терміни або витіснення її в гори”, – пояснює він.

Проте ресурсів для такої блискавичної перемоги Китай наразі немає.

Експерт Тайванського інституту досліджень національної безпеки та оборони Юрій Пойта погоджується, що 2024 року очікувати вторгнення не варто.

“За даними Пентагону, китайське керівництво поставило 2027 рік терміном такої готовності, але американські військові аналітики вважають, що пройде кілька років, перш ніж Китай буде готовий. Пекін ще має підготувати економіку до стану війни, зменшити залежність від Заходу – технологічну та економічну, щоб зменшити вплив санкцій”, – пояснює він.

Загострення в регіоні, однак, можливе, якщо правляча ДПП не тільки отримає посаду президента, але й завоює більшість в парламенті.

“Це означатиме протидію концепції “Одного Китаю – двох систем”, обмеження впливу Китаю на тайванський бізнес”, – каже Пойта.

КНДР проти Кореї

Підпис до фото,Лідер КНДР Кім Чен Ин спостерігає за запуском міжконтинентальної балістичної ракети Hwasong-18, грудень 2023 року

Протистояння між КНДР та Кореєю, північнокорейські випробування ядерної зброї та ракет, войовничі заяви лідера Північної Кореї Кім Чен Ина часто потрапляють на перші шпальти. Проте від кінця Корейської війни у 1953 році нового конфлікту на півострові так і не сталося.

Цьому сприяє присутність військ США у Південній Кореї. Вашингтонська декларація 2023 року ще й відкрила американську ядерну парасольку над країною – відтепер в порти країни можуть заходити американські атомні субмарини з балістичними ракетами.

Але конфронтація між КНДР та Кореєю наростає. Пхеньян розірвав двосторонню угоду 2018 року про зниження напруги, пригрозив розмістити “потужні війська і сучасне озброєння” в прикордонних районах. Раніше Сеул частково призупинив цю угоду після запуску північнокорейського військового супутника.

З листопада КНДР відновлює блокпости у демілітаризованій зоні.

Експертка Національного інституту стратегічних досліджень Аліна Гриценко вважає малоймовірним, що Пхеньян розпочне війну.

“У КНДР складні часи, дедалі важче виживати під санкціями. У Пхеньяні займаються політикою залякування, аби їх запросили за стіл перемовин Південна Корея та Японія”, – пояснює експертка.

На її думку, КНДР прагне скорочення санкцій, а Корея та Японія прагнуть скорочення ядерного арсеналу Північної Кореї. На повну відмову Пхеньяна від ядерної зброї ніхто не сподівається після вторгнення Росії в Україну, яке показало, що буває з країнами, які відмовилися від ядерної зброї.

На думку Гриценко, лідера КНДР цікавить виживання його режиму, а не авантюрний напад на Південну Корею. Кім Чен Ин занепокоєний настроями в суспільстві та армії, про що свідчить і часта зміна міністрів оборони КНДР – десятьох за 12 років його правління.

Є ще один фактор, який знижує ймовірність конфлікту, – відносини Китаю та Південної Кореї. У Сеулі прагнуть нормальних відносин з Пекіном і не зацікавлені у китайсько-американському конфлікті. А будь-який напад КНДР на Корею не викличе схвалення Китаю – одного з небагатьох партнерів Пхеньяна.

Палестинські території

Кім Чен Ин
Підпис до фото,Продовження війни в секторі Газа та нові конфлікти дають Беньяміну Нетаньяху можливість лишатися при владі, попри падіння популярності

Після двох місяців воєнної операції в секторі Газа ізраїльська армія контролює вже третину території, раніше підконтрольної бойовикам ХАМАС. З високою ймовірністю ця війна триватиме і 2024 року, а от наслідки спрогнозувати важко.

Ізраїльський прем’єр Беньямін Нетаньяху зацікавлений у максимальному продовженні війни, вважає експерт Українського інституту майбутнього Ілія Куса.

“Нетаньяху не зможе перебувати на посаді після завершення бойових дій, надто багато накопичилося до нього питань. Тож його головний меседж –продовження війни до переможного кінця. Він уникає відповідей на питання, як виглядатиме перемога”, – пояснює він.

На тлі перемог Ізраїлю в секторі Газа зростатиме вірогідність, що будь-які провокації проти ізраїльської армії з боку проіранського руху Хезболла в Лівані та різноманітних угруповань на Західному березі ріки Йордан отримають жорстку відповідь. Якими будуть наслідки для Ізраїлю, сказати складно, крім одного – Нетаньяху і далі зможе зберегти владу, хоча згідно з опитуванням лише 25% ізраїльтян бачать його на посаді прем’єра.

Все ускладнюють і суперечки щодо майбутнього сектору Газа між Ізраїлем та США.

“Думаю, кілька місяців бойові дії триватимуть, потім за наполяганням США або операцію згорнуть, або зменшать інтенсивність, перейдуть на точкові авіаудари та ліквідацію командирів ХАМАС. Далі почнеться дискусія, що робити з сектором”, – вважає Ілія Куса.

На його думку, можливий варіант військово-адміністративного контролю Ізраїлю над регіоном без повної окупації, як на Західному березі ріки Йордан.

Але конфлікт може спалахнути в іншій частині Палестинської автономії – на Західному березі ріки Йордан, де влада частково перебуває в руках у більш поміркованого руху ФАТХ. Там вистачає прихильників ХАМАС, які можуть розпочати повстання і проти Ізраїлю, і проти адміністрації ФАТХ на чолі з Махмудом Аббасом.

“Антитерористичний рейд Ізраїлю може, наприклад, стати останньою краплею. Вибух може статися як під час війни, так і за її результатами”, – вважає Куса.

Червоне море

Суецький канал
Підпис до фото,Через атаки з боку проіранського руху хуситів суттєво скоротилася кількість суден, які прямують з Європи в Азію і назад через Суецький канал. Це може підняти ціни на товари у Європі

З конфліктом між Ізраїлем та ХАМАС пов’язане і протистояння в Червоному морі – на одному з найважливіших торгових шляхів між Європою та Азією.

Аби підтримати ХАМАС, угруповання хуситів, яке контролює частину Ємену, ворогує з Саудівською Аравією і орієнтується на Іран, почало захоплювати та обстрілювати іноземні торгові судна в Червоному морі та Баб-ель-Мандебській протоці між Азією та Африкою.

Ці атаки можуть дестабілізувати світову торгівлю та підняти ціни на нафту та інші ресурси. Деякі ключові транспортні компанії – MSC та Maersk – вже уникають Червоного моря і йдуть довше та дорожче – навколо Африки.

19 грудня США оголосили про формування коаліції з 10 країн задля безпеки вільного мореплавства у Червоному морі та протидії хуситам.

Проте це може посприяти відновленню кривавої громадянської війни у Ємені між проіранськими хуситами, силами уряду, який підтримує Саудівська Аравія, і “Південною перехідною радою”, яка фактично виступає за відокремлення південних провінцій і має підтримку Об’єднаних Арабських Еміратів.

“Хуситам треба якось відповідати, але військова відповідь означатиме розвал перемир’я у Ємені. Це може в наступному році призвести до відновлення війни”, – відзначає аналітик Українського інституту майбутнього Ілія Куса.

Перемир’я в Ємені триває з 2 квітня 2022 року. Проксі-війна в Ємені у 2014-2022 роках забрала життя 150 тисяч людей і призвела до однієї з найжахливіших гуманітарних катастроф у світі.

Для України перемир’я в Ємені вигідне, оскільки дозволяє світовій спільноті більше концентруватися на російсько-українській війні. Натомість війна в Ємені – це великий головний біль і безпекова загроза для Саудівської Аравії, на посередницькі зусилля і гуманітарну допомогу якої розраховує Україна.

Гімалаї

Сатнам Сінгх похорон
Підпис до фото,Похорон індійського військового Сатнама Сінгха, який загинув у сутичці з китайськими військовими у червні 2020 року

У Гімалаях Китай та Індія мають спірний кордон завдовжки 3 440 км, який називається лінією фактичного контролю (LAC). Через зміну течії річок або зміщення льодовиків в цьому районі лінія може зміщуватись, що призводить до військових сутичок.

У 1962 році країни вже воювали за спірні території, тоді Індія програла і втратила тисячі військових.

У червні 2020 року в долині Галван в регіоні Ладакх відбулася сутичка, в якій загинуло 20 індійських солдатів і щонайменше четверо китайських військових. Бій, який вели за допомогою палиць та арматури, став першим смертельним зіткненням між Китаєм та Індією в регіоні за 45 років.

Зіткнення без смертей відбувалися січні 2021 року та грудні 2022 року.

Окрім спірних територій, Індія та Китай ще й борються за вплив у Південній Азії, в таких країнах як Шрі-Ланка та Мальдіви. Наприклад, нещодавно президентом Мальдів став Мохаммед Моіззу, який одразу змінив дружню політику попередника щодо Індії на дружню до Китаю, і зажадав прибрати групу індійських військових з островів.

Однак, на думку Віктора Константинова, наразі Китай та Індія не готові до гарячого конфлікту, хіба що до торгової війни.

“Індія розглядає конфлікт з Китаєм зараз як такий, що буде грати на користь Заходу. … Моді бачить в діях Заходу наступ на інтереси Індії в Південній Азії та Індійському океані”, – пояснює він.

На думку експерта, у 2020-2021 роках відносини двох країн дійсно погіршувалися, але війна Росії проти України вплинули на те, що Нью-Делі зараз остерігається втягування у великі конфлікти.

Балкани

бойовики
Підпис до фото,Уряд Косово показує відеокадри групи сербських бойовиків, які ненадовго взяли під контроль монастир у селі на півночі Косова, вересень 2023 року

Новий конфлікт на Балканах не виключає Володимир Зеленський.

“У Росії довгий план. Близький Схід, друге відволікання – будуть Балкани. Якщо країни-партнери нічого не зроблять, то буде знову такий вибух”, – заявив він у листопаді 2023 року.

Зараз на Балканах найближче до стадії гарячого конфлікту протистояння між Сербією і частково визнаним Косовом.

Контроль над Косовом, більшість населення якого складають албанці, Сербія втратила ще 1999 року. У 2008 році Косово проголосило незалежність, яку визнали 102 держави світу. Сербія її не визнає.

Попри те, що ЄС багато років підтримує нормалізацію між Косовом та Сербією, аби вони разом інтегрувалися до Євросоюзу, ці спроби зазнають невдачі. Камінь спотикання – права етнічних сербів, які складають 6% населення Косова і переважно живуть на його півночі. Коли косовські серби протестують, Белград зазвичай збільшує кількість військ на кордоні з Косовом.

У вересні 2023 року в Косові сталася найбільша сутичка за останні роки. Понад 30 озброєних сербських бойовиків билися з поліцейськими Косова в селі Баньска і забарикадувалися на території Баньського монастиря. Косовські поліцейські взяли під контроль храм, але загинули один косовський поліцейський і троє сербів.

Після цього Белград направив до кордонів Косово додаткові війська і важку техніку. Натомість прем’єр Косова Альбін Курті звинуватив Белград у підготовці анексії населених сербами районів.

“Наступного року ескалація між Косовом і Сербією буде загострюватися”, – прогнозує експертка Аналітичного центру балканських досліджень Катерина Шимкевич.

За її словами, ЄС тиснутиме як на президента Сербії Вучича, так і ні прем’єра Косова Альбіна Курті, адже обидві сторони ігнорують домовленості про часткову автономію сербів у частині Косова. І повторення сутичок не можна виключати.

На парламентських виборах у Сербії в грудні 2023 року партія президента Александра Вучича переконливо перемогла, тож у нього навіть немає мотивації для зміни політики, яку схвалює більшість сербів.

Другий можливий конфлікт на Балканах пов’язаний з погрозами президента Республіки Сербської Мілорада Додіка щодо її виходу зі складу федерації Боснія і Герцеговина. Це було б порушенням Конституції Боснії і Герцеговини та Дейтонської угоди, яка поклала край війні в Боснії, що забрала життя 100 тисяч людей у 1992-1995 роках. Мирне розлучення вимагатиме змін в Конституції і погодження з представниками босняків та хорватів.

“Для босняків, нас (сербів – Ред.) і хорватів було б краще, якби ми не були разом. Нам немає ніякої користі від постійного страждання”, – вважає Додік.

Він перебуває під санкціями США та Британії за створення загрози суверенітету та цілісності БіГ. Під час повномасштабної війни Додік засудив санкції проти Росії і відвідав Москву.

Але війна, на думку Шимкевич, наступного року у БіГ малоймовірна.

“Росії зараз вигідніше створення гібридних загроз, ніж відкрите протистояння”, – вважає експертка.

Азербайджан проти Вірменії

Сюнік
Підпис до фото,Деякі західні політики побоюються, що Азербайджан може окупувати гірський регіон Сюнік на півдні Вірменії. Баку заперечує

Під час військової операції у вересні 2023 року азербайджанські війська повернули контроль над Нагорним Карабахом. Історія невизнаної республіки, яка існувала з 1990-х років за підтримки Вірменії, добігла кінця. Понад 100 тисяч вірмен залишили регіон.

У грудні Вірменія та Азербайджан обмінялися полоненими і домовилися рухатися до мирної угоди. Проте для миру є перепони.

Азербайджан наполягає на створенні на території південного вірменського регіону Сюнік Зангезурського транспортного коридору, який би пов’язав основну частину Азербайджану та її ексклав – Нахічеванську автономію. Підтримує створення коридору і Туреччина. Анкарі це потрібно для укріплення єдності тюркських народів і торгівлі з каспійськими країнами та країнами Арабської затоки.

Однак Вірменія не поспішає погоджуватися. Прем’єр Нікол Пашинян у жовтні заявив, що нікому коридор не обіцяв, і Вірменія розглядає вимоги коридору як “територіальні претензії”. Країна готова відкрити дороги Азербайджану та Туреччині, але лише під вірменським контролем.

Тим часом у ЗМІ спекулюють, що заради коридору Азербайджан може піти навіть на анексію Сюніку. Про це, наприклад, писав конгресмен-демократ Френк Пелон після брифінгу держсекретаря Етноні Блінкена. Але в Держдепартаменті це заперечили. В Азербайджані також заперечили Politico наміри напасти на Вірменію.

Проте в Єревані пам’ятають заяви азербайджанського лідера.

“Зангезур (вірменський регіон Сюнік.– Ред.), Гейча (території навколо вірменського озера Севан), Іреван (вірменська столиця Єреван) – наші історичні землі. Наш народ століттями жив на цих землях, проте керівництво Вірменії вигнало сотні тисяч азербайджанців із рідних земель”, – заявив президент Азербайджану Ільхам Алієв на військовому параді у грудні 2020 року після перемоги у Другій Карабаській війні.

Тож Вірменія отримує зброю з Франції, закупає її в Індії, а також розбудовує відносини з США та ЄС, бо не вірить у допомогу з боку офіційного союзника – Росії – у випадку війни.

Венесуела проти Гаяни

Мадуро
Підпис до фото,Президент Венесуели Ніколас Мадуро показує мапу, на якій до венесуельської території доданий регіон Есекібо, що займає дві третини сусідньої Гаяни

Ймовірність вторгнення Венесуели до Гаяни з метою анексії Есекібо, що складає дві третини гаянської території, почали обговорювати після референдуму в Венесуелі у грудні 2023 року. Венесуельська влада заявила, що 95% учасників референдуму підтримали анексію і паспортизацію місцевих мешканців.

Територіальна суперечка навколо Есекібо має давню історію. У XIX сторіччі регіон дійсно належав Венесуелі, проте Британська імперія включила його до своєї колонії Британська Гвіана. У суперечці двох країн Паризький арбітраж 1899 року став на бік Британії. Пізніше Венесуела заявила, що не визнає рішень арбітражу і прагне повернути територію.

У 1966 році Гаяна стала незалежною. Венесуела багато років зберігала свої територіальні претензії, проте не заявляла про готовність повернути регіон силою.

Все змінило відкриття великих покладів нафти на шельфі поблизу узбережжя Гаяни у 2015 році. Країна вирішила передати права на дослідження і видобуток нафти консорціуму, очолюваному нафтогігантом ExxonMobil, і у грудні 2019 року видобуток нафти розпочався.

Нафтовий бум зробив бідну Гаяну лідером з економічного зростання у світі. У 2022 році ВВП зріс на 57,8%, а у 2023 році очікується 25% зростання. З 2019 року ВВП на душу населення в Гаяні виріс у три рази.

Після референдуму у грудні 2023 року Венесуела оголосила про підготовку анексії Есекібо і приєднала регіон до своєї території на мапах.

Хоча 14 грудня президенти Венесуели Ніколас Мадуро та Гаяни Ірфаан Алі домовилися про те, що не будуть розв’язувати конфлікт військовим шляхом, напруга у регіоні не спадає.

Венесуела не відмовляється ані від територіальних претензій, ані від ультиматуму західним компаніям протягом 3 місяців припинити господарчу діяльність в Есекібо.

Низка країн негативно відреагувала на політику Венесуели. Найближчий сусід – Бразилія – надіслала у прикордонні регіоні війська, аби не допустити вторгнення до Гаяни дорогою, що пролягає бразильською територією.

У ЗМІ вже чимало припущень, що Ніколасу Мадуро потрібна “маленька переможна війна” перед президентськими виборами в Венесуелі у 2024 році, які відбуватимуться на тлі глибокої кризи в країні.

Алжир проти Марокко

Алжирська армія
Підпис до фото,Алжирська армія має на озброєнні переважно російську та радянську техніку

Цей конфлікт має давні історичні корені та загострився в останні роки. Майже одразу після здобуття незалежності Алжиром сталася війна (1963-1964), спричинена суперечкою щодо кордону та відмінностями між правлячими режимами – соціалістичним прорадянським в Алжирі та монархічним проамериканським у Марокко.

Суперечки вдалося розв’язати, але у 1975 році між країнами виник новий конфлікт після того, як Марокко взяло під контроль більшу частину колишньої іспанської колонії Західна Сахара. На території Алжиру відтоді розташовані бази повстанського руху ПОЛІСАРІО, який виступає за незалежність Західної Сахари. Але і Марокко вважає цю багату на корисні копалини територію історично своєю.

Між Алжиром та Марокко вже 30 років закрито кордон і немає торгівлі. У 2021 році Алжир розірвав дипломатичні відносини з Марокко, звинувативши сусіда у шпигуванні за алжирськими чиновниками і підтримці сепаратистів в алжирському регіоні Кабілія. А у березні 2023 року президент Алжиру Абдельмаджид Теббун заявив, що відносини між країнами наближаються до “точки неповернення”.

Одночасно відбувається гонка озброєнь. При цьому у купівлі зброї країни переважно покладаються на своїх давніх партнерів: Марокко на США, а Алжир на Росію.

“Європу і США може сильно відволікти конфлікт між Алжиром та Марокко. Наразі він малоймовірний”, – вважає африканіст з центру “Українські студії стратегічних досліджень” Юрій Олійник.

Ефіопія проти Еритреї

Абій Ахмед
Підпис до фото,У 2018 році прем’єр Ефіопії Абій Ахмед (ліворуч) та президент Еритреї Ісаяс Афеферкі здавалося б поставили крапку у тривалій війні між державами. Але тепер вона може спалахнути знову

У Східній Африці напруга зросла після заяви прем’єра Ефіопії, лауреата Нобелівської премії миру Абія Ахмеда про те, що країні потрібний доступ до Червоного моря. Ефіопія втратила його у 1993 році після проголошення незалежності раніше підконтрольної їй Еритреї.

У промові 13 жовтня Абій Ахмед заявив, що “Ефіопія – країна, чиє існування прив’язане до Червоного моря”.

Раніше Абій Ахмед цитував ефіопського генерала XIX сторіччя, який називав Червоне море природним кордоном Ефіопії.

Заяви Абія стурбували сусідів Ефіопії – Еритрею та Джибуті, які мають вихід до Червоного моря, і навіть Сомалі та Ефіопію. І хоча пізніше Абій Ахмед заявив, що Ефіопія не прагне переслідувати свої цілі силою, тривога повисла в повітрі.

Ефіопія та Еритрея, яка раніше входила до складу Ефіопії, вже воювали у 1998-2000 роках, тоді загинули десятки тисяч з обох сторін. Врегулювали конфлікт лише у 2018 році – власне за це Абій Ахмед отримав Нобеля.

Проте Ефіопія переживає критичний момент в історії: тут дедалі більше сепаратистських рухів, які ведуть збройну боротьбу проти федерального уряду, непідконтрольні низка районів. Лише у боротьбі з опозицією у Тиграї федеральна армія в 2020-2022 роках втратила від 260 до 520 тисяч вбитих та зниклих. І на цьому тлі є версія, що Абій Ахмед, який має репутацію непередбачуваного політика, захоче встановити контроль над еритрейським портом Ассаб.

У випадку війни між Ефіопією та Еритреєю цей конфлікт опиниться в полі уваги західних країн, оскільки Червоним морем проходить один з найважливіших торгових шляхів з Європи в Азію, в безпеці якого вони зацікавлені, і арабських країн – Саудівської Аравії, яка має вплив на Еритрею, та Еміратів, які озброюють Ефіопію.

Георгій Ерман

Поделиться:

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.

Повернутись вверх