Поки поляризація позбавляє США спільних фактів, колишній агент КДБ, який очолює Росію, повинен посміхатися.
“Подобається вам це чи ні, але історія на нашому боці. Ми вас поховаємо”. Так сказав радянський прем’єр Микита Хрущов у 1956 році, але історія була іншої думки. Зараз, через 30 років після розпаду СРСР, Володимир Путін, самозваний історик російської та радянської історії, здається, перебуває на хвилі Хрущова. “Історичний період безроздільного домінування Заходу над світовими справами добігає кінця”, – заявив він минулого року під час однієї зі своїх нескінченних прес-конференцій.
Тож як Путін, з економікою, що в 10 разів менша за американську, і побитою армією, що загрузла в Україні, зруйнує міжнародний порядок, очолюваний Сполученими Штатами? Звичайно ж, приховано, як і личить колишньому співробітнику КДБ. А також, попереджає Колдер Волтон, спираючись на нещодавню американську схильність до “пост-правди”. Волтон, автор книги “Шпигуни: Епічна війна розвідок між Сходом і Заходом” та помічник директора Проекту прикладної історії та Проекту розвідки Гарвардського центру Белфера, додає: “Коли ми не можемо дійти згоди навіть щодо таких речей, як факти, мати узгоджену стратегію інформаційної війни – щонайменше складно”. Тому він співпрацює з Еллен Маккарті з Розвідувального проекту Гарвардської школи Кеннеді, яка розробляє інструмент, що “дозволить людям використовувати штучний інтелект, щоб самостійно судити про те, чи інформація в інтернеті походить від ворожої держави, чи вона була маніпульована, сфабрикована”. Вони прагнуть запустити його до президентських виборів наступного року.
У першій частині нашої нещодавньої розмови ми з Волтоном обговорили дедалі ширше використання штучного інтелекту та інформації з відкритим кодом у сучасному шпигунстві. Але ми також говорили про більш людські речі, особливо про людину, яка керує Кремлем.
Ось злегка відредагована стенограма розмови:
Тобін Харшоу: Якщо ми говоримо про маніпулювання громадською думкою, то в першу чергу ми говоримо про Росію. Путін – людина з КДБ. Як це впливає на його світогляд і на те, що сталося в Україні?
Колдер Волтон: КДБ формує його світогляд. Хоча, якщо копнути глибше, я думаю, що його кар’єра в КДБ була не зовсім такою, як він стверджує. Він був у Східній Німеччині, але не в Берліні, де відбувалися події.
Т.Х.: Шпигунський майданчик холодної війни.
К.В: Він був у Дрездені, який був набагато більшою мірою виставкою для КДБ. Він натякав, що працював з нелегалами під глибоким прикриттям, як у серіалі “Американці”. У мене є достовірна інформація, що він сам намагався стати оперативником під прикриттям, але провалився на мовному тесті.
Т.Х.: Тож як він зрештою видерся нагору?
К.В.: Не менш важливим для його кар’єри було проведення початку 1990-х років у Санкт-Петербурзі та налагодження зв’язків з російською організованою злочинністю. Наприкінці 1990-х, коли він став директором ФСБ, нової служби безпеки, він об’єднав ці дві структури. ФСБ, яка підпорядковується виключно самому Путіну, є агенцією російської організованої злочинності та масового відмивання грошей.
Т.Х.: А з точки зору формування його ширшого світогляду?
К.В.: Він назвав розпад Радянського Союзу найбільшою геополітичною катастрофою 20-го століття. Відтоді він ставить собі за мету зробити Росію знову великою, повернути їй місце серед великих держав світу. Це російський етнонаціоналізм, який розглядає Україну як не-країну, як частину спадщини росіян. Квазіісторичні есеї, які він опублікував напередодні вторгнення 2022 року, зробили цей погляд досить криваво зрозумілим.
Насправді, якщо згадати його промови початку 2000-х років, його не можна звинуватити в непослідовності: США – це справжня диктатура на міжнародній арені; вони не зважають на інтереси інших країн; це не демократія; міжнародний порядок, очолюваний США, пригнічує Росію та інші країни. Дивно, що Захід мав якісь ілюзії, що він буде робити щось інше, ніж те, що він зробив в Україні.
Т.Х.: І все ж його армія не увійшла до Києва за тиждень. Як він так помилився?
К.В.: Два фактори. По-перше, розсекречення розвідданих Заходом. Це зруйнувало його фальшиві прапори, приводи, які він вигадував як виправдання для вторгнення. По-друге, він вважає себе головним аналітиком власної розвідки. Тут відлуння Сталіна. Керівники розвідки не збираються говорити правду владі в сьогоднішньому Кремлі. Вірніше, вони зроблять це один раз, а потім про них більше ніхто не почує.
Т.Х.: Ми з Вами погоджуємося, що ми перебуваємо в новій холодній війні. Чи вважаєте ви, що корисно дивитися на неї не як на війну між Китаєм і США, а як на війну між авторитарними державами і демократичними державами?
К.В.: Це корисна структура, хоча б для того, щоб спробувати зрозуміти, що ми насправді відстоюємо. І саме тому війна в Україні – це набагато більше, ніж просто порятунок України. Йдеться про демократію. Це про спосіб життя та цінності.
Очевидно, що Китай конкурує з лівими, правими і центральними силами США з точки зору економічної потужності. Але ідеологія, що стоїть за цим, включає цифровий авторитаризм. Китай експортує цю модель на Глобальний Південь. У всьому світі є авторитарні лідери, які глибоко зацікавлені у використанні китайського інструментарію для власних внутрішніх цілей.
Звичайно, існуватимуть і “сірі зони” автократичних країн, до яких Захід повинен бути дуже близьким.
Т.Х.: Нам потрібні дружні диктатори.
К.В.: І тут ми знову повертаємося до старої холодної війни. Це не ідеальна модель, але вона, безумовно, корисна для розуміння того, що відбувається.
Т.Х.: Як ми вже говорили, американці схильні вважати, що наша демократично-капіталістична модель врешті-решт переможе. Ми також схильні вірити, що врешті-решт люди хочуть бути вільними.
Саме так.
Т.Х.: Тож якщо Китай експортує інструменти для утримання людей у неволі, як ми можемо з цим боротися?
К.В.: Ну, ми можемо бути менш директивними, коли йдеться про відносини з лідерами та урядами країн Глобального Півдня. Мені розповідали про делегацію з кількох африканських країн, яка відвідала Школу Кеннеді в Гарварді. Вони сказали, що коли США приїжджають до міста, вони отримують лекцію; коли Китай приїжджає до міста, вони отримують новий аеропорт. Тож нам треба бути менш месіанськими і більш прагматичними.
Т.Х.: Ви правильно зауважили, що ми не повинні читати лекції. Але ми не збираємося будувати аеропорти. Бюджет Державного департаменту крихітний, бюджет Агентства міжнародного розвитку також.
К.В.: Але у нас є велика перевага: Люди все ще хочуть приїхати і жити в Америці більше, ніж люди хочуть поїхати і жити в Китаї. Я знаю, що згадувати про план Маршалла – це банально, але якщо ми опинилися в новому геополітичному зіткненні, і у вас є треті країни, які хочуть бути з Америкою, що ми можемо запропонувати? Новий план Маршалла може бути саме тим, що потрібно.
Автор: Тобін Харшоу – старший редактор Bloomberg Opinion і колумніст з питань національної безпеки та військових справ. Раніше він був заступником редактора на сторінці публіцистики в New York Times і редактором листів у газеті.
Джерело: Bloomberg, США
