Залежність росії від імпортних компонентів для виробництва озброєнь робить її вразливою до спроб обмежити їх постачання, пише Річард Конноллі – директор «Східної консультативної групи» для CNAS
Вразливість
Оборонна промисловість росії вже давно є одним із найважливіших стовпів національної безпеки та глобального впливу країни. Однак, незважаючи на узгоджені зусилля, спрямовані на зменшення вразливості оборонної промисловості до санкцій напередодні рішення про повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року, цей сектор залишається дуже залежним від зовнішніх компонентів і технологій, а отже, потенційно вразливим до санкцій. Хоча санкції та експортний контроль з боку союзників ускладнюють і здорожують російське оборонно-промислове виробництво і, можливо, погіршують деякі його військові можливості, залишається простір для подальшого використання цієї критичної вразливості.
До анексії Криму в 2014 році російська оборонна промисловість значною мірою залежала від компонентів і передових технологій, що імпортувалися з-за кордону. Така залежність призвела до того, що дуже мало систем було побудовано з використанням компонентів суто російського виробництва, якщо такі взагалі були. Новий танк «Армата», наприклад, використовував багато західних компонентів, так само як і багато високоточних ракет дальнього радіусу дії, тоді як військові кораблі оснащувалися іноземними двигунами. Подібна залежність від західних компонентів спостерігалася в усій оборонній промисловості.
Ця залежність була особливо гострою у сфері електронних компонентів, верстатів, силових агрегатів, бронетехніки, гелікоптерів та безпілотних літальних апаратів (БПЛА). Санкції, запроваджені союзниками після 2014 року, обмежили або заборонили експорт цих критично важливих ресурсів до росії, порушивши виробництво багатьох військових систем, зокрема нової міжконтинентальної балістичної ракети (МБР) «Сармат». Санкції, запроваджені після лютого 2022 року, завдали ще більшого удару, націлившись на значно ширше коло компаній і технологій. Найважливіше, що експортний контроль заборонив продаж товарів, виготовлених з використанням американських технологій, таких як мікрочіпи, мікропроцесори та оптичне обладнання.
Російська оборонна промисловість не лише зіткнулася з проблемами в результаті обмеження доступу до технологій і комплектуючих, але після 2014 року санкції союзників також ускладнили доступ російських оборонних компаній до капіталу на світових фінансових ринках. Кількість оборонних компаній, на які поширюються фінансові обмеження, різко зросла за останній рік. Як наслідок, здатність сектору йти в ногу з технологічним прогресом у всьому світі опинилася під посиленим тиском. Обмежуючи доступ російських оборонних компаній до капіталу, санкції мають ускладнити для них інвестування в нове обладнання та науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР). Москва постане перед вибором: використовувати державні кошти для покриття фінансових потреб місцевих оборонних компаній або дозволити їм економити на інвестиціях, необхідних для того, щоб залишатися здатними розробляти сучасні види озброєнь у майбутньому.
Реагування на технологічні та фінансові санкції коштує росії багато грошей, часу і зусиль. Нові надсучасні технології потрібно шукати або в третіх країнах, що не підпадають під санкції, або в нелегальних торговельних мережах. Необхідно також інвестувати в нові внутрішні потужності для виробництва замінників. Обидва процеси потребують часу і не завжди забезпечують ідеальну заміну підсанкційному обладнанню. Крім того, потреби у фінансуванні оборонних підприємств покриваються державою, що створює все більший тиск на федеральний бюджет.
Тим не менш, оскільки росія володіє однією з найбільших оборонних галузей у світі, і оскільки її керівництво ставить оборонне виробництво понад усе, нереалістично очікувати, що санкції завадять їй виробляти велику кількість платформ і боєприпасів, необхідних для підтримання війни в Україні. Натомість санкції підвищують собівартість виробництва, порушують ланцюги постачання і можуть призвести до зниження якості озброєння. Боєприпаси можуть бути менш точними, бойові дії вночі можуть бути складнішими, а датчики можуть бути більш схильними до помилок – все це знизить ефективність зброї, що використовується на полі бою.
Таким чином, різниця від впливу санкцій, швидше за все, буде якісною, а не кількісною. Росія і надалі вироблятиме великі обсяги озброєнь. Але вони будуть нижчого стандарту, будуть більше часу у виробництві і будуть дорожчими. Це, ймовірно, ще більше ускладнить для росії виробництво зброї наступного покоління, наприклад, бойових літаків п’ятого покоління, систем управління зі штучним інтелектом (ШІ) і датчиків, необхідних для координації складних операцій на полі бою, ніж це було до війни. Замість того, щоб будувати сучасні сили, російській армії, можливо, доведеться задовольнятися обладнанням 20-го століття. Оскільки інші країни досягають успіхів у розробці нових поколінь озброєнь, розрив між росією і її конкурентами може ще більше зрости.
Російські зусилля з пом’якшення або компенсації вразливості
З 2014 року російський уряд намагається пом’якшити або компенсувати вплив санкцій та експортного контролю на свою оборонно-промислову базу. Росія розробила багатовекторну відповідь, і Кремль продовжує адаптуватися до нових санкцій. Однак ці зусилля принесли лише частковий і часто повільний успіх.
По-перше, уряд і спецслужби витратили роки на створення великих запасів заборонених товарів або через відкриті закупівлі в третіх країнах, або через нелегальні торговельні мережі. Як наслідок, заборонені компоненти часто зустрічаються в озброєнні, яке використовується або знищується на полі бою в Україні. Наприклад, нещодавнє комплексне дослідження виявило велику кількість компонентів іноземного виробництва в російській бронетехніці, ракетах, системах радіоелектронної боротьби (РЕБ) і бойових літальних апаратах, у тому числі в БПЛА і гелікоптерах.
По-друге, російський уряд зосередився на зменшенні своєї залежності від імпортних оборонних технологій і компонентів. Амбітний і добре фінансований план імпортозаміщення був розроблений у 2014 році і з тих пір підкріплений новими інституційними інноваціями. Росія тепер виробляє власні силові установки для великих військових кораблів, чого вона не могла зробити донедавна. Уряд також активно заохочує вітчизняні НДДКР у вразливих галузях виробництва, таких як виробництво мікросхем і верстатів. Хоча якість продукції, що випускається, можливо, не є провідною у світі, вона часто є достатньою для потреб оборонної промисловості. Виробничі потужності також були модернізовані, щоб підтримати розвиток безпечних внутрішніх ланцюгів постачання.
Наприклад, «Сармат», схоже, буде вироблятися з використанням повністю російських компонентів. За останній рік російський уряд запровадив більше інституційних інновацій, таких як створення Спеціальної координаційної ради для забезпечення подолання вузьких місць у виробництві, а також виділив більше коштів, щоб допомогти захистити свою оборонну промисловість від санкцій і посилити місцевий потенціал.
По-третє, росія налагодила тісніші зв’язки з альтернативними постачальниками в «незахідному» світі. Це передбачає постачання компонентів, що використовуються в оборонно-промисловому виробництві, з ширшого кола країн Євразії, таких як Китай, Туреччина і В’єтнам. Москва також подвоїла свої зусилля з посилення військової співпраці з країнами, [дії яких] не відповідають західним інтересам, такими як Китай та Іран. Масштабне використання іранських БПЛА на території України є яскравим прикладом того, як Москва пристосовується до вимог війни і режиму санкцій з боку союзників. Якщо, як повідомляв Білий дім, росія почне місцеве виробництво БПЛА, це означатиме ще вищий рівень співпраці між росією та Іраном.
Нарешті, Москва зосередилася на розвитку асиметричних можливостей і нетрадиційних оборонних технологій. Інвестуючи значні кошти в такі сфери, як кібервійна, РЕБ і БПЛА, російські лідери сподіваються компенсувати вразливість від обмежень, спричинених санкціями. Як показало збільшення використання БПЛА «Ланцет», є ознаки прогресу, навіть якщо виробництво інших типів БПЛА відбувається повільніше.
Москва також покладає надії на розробку «диво-зброї», такої як гіперзвукові ракети і гігантські торпеди з ядерними боєголовками, для підтримки життєздатності російських стратегічних сил ядерного стримування. Ця зброя часто представляється як така, що містить передові технології. На практиці ж вони є модернізованими версіями існуючих технологій, які максимально використовують те, що є в розпорядженні росії.
Загалом, реакція росії на режим санкцій Альянсу досягла певного успіху. Збільшення темпів атак крилатими ракетами на Україну в травні 2023 року свідчить, наприклад, про те, що російські виробники змогли досягти темпів виробництва, які значно перевищують довоєнний рівень. Те, що вони продовжують містити нещодавно вироблені західні компоненти, свідчить про успіх російських зусиль з постачання компонентів за допомогою альтернативних торговельних маршрутів. А те, що ці атаки супроводжувалися великою кількістю іранських ударних БПЛА Shahed-136, свідчить про те, що Москва змогла заповнити важливу діру в своєму арсеналі, розвиваючи оборонно-промислові зв’язки з незахідними країнами, яких не існувало до війни. Дійсно, повідомлення в російських ЗМІ вказують на те, що виробництво кількох систем озброєнь різко зросло за останній рік. Хоча до цих заяв слід ставитися з певною часткою скептицизму, вони підкреслюють ті обмеження, які мають союзні держави в підриві оборонного виробництва в росії.
Можливості для США і їхніх союзників скористатися вразливістю
Санкції навряд чи завадять російській оборонній промисловості – одній з трьох найбільших у світі – виробляти зброю. Але вони можуть підвищити вартість виробництва, знизити якість і ефективність виробленої зброї, а також порушити ритм науково-дослідних робіт і виробництва. Всі ці результати є вартісними цілями і перешкоджатимуть функціонуванню російської військової машини. Існують три очевидні можливості для збереження цього тиску.
По-перше, необхідно докласти більше зусиль для забезпечення дотримання вже запроваджених санкцій. Це вимагатиме боротьби з нелегальними торговельними мережами, що діють в країнах Альянсу, і посилення спостереження – і, зрештою, припинення поставок до третіх країн, які наживаються на перепродажі обладнання росії. У той час як Китай, можливо, буде важче переконати, такі країни, як Туреччина, Казахстан і В’єтнам, можуть виявитися більш податливими з огляду на їхні власні інтереси в підтримці теплих відносин з країнами-союзниками.
По-друге, режим контролю над технологіями має бути розширений, щоб охопити деякі важливі «білі плями». Росатом, найбільший і найкраще оснащений виробник високотехнологічної продукції в росії, стоїть особняком. Його важливість у глобальному ланцюгу постачання ядерної енергії не повинна перешкоджати союзникам вживати заходів, спрямованих на перешкоджання його виробничим операціям. Росатом знаходиться в авангарді зусиль, спрямованих на пом’якшення санкцій. Він вже був провідним російським виробником передових матеріалів і точних верстатів, а зараз очолює зусилля з виробництва мікрочіпів. Потрібно зробити ще більше, щоб перешкодити його виробничій діяльності і діяльності його дочірніх підприємств.
Нарешті, Сполучені Штати і Європа повинні активізувати дипломатичні зусилля, щоб заохотити інші держави приєднатися до режиму санкцій союзників. Навіть там, де країни не запроваджують санкції, стримуючий ефект вторинних санкцій може допомогти відмовити постачальників з третіх країн від підтримки російських зусиль з обходу санкцій.
Вжиття цих заходів не зупинить оборонне виробництво. Але вони підвищать собівартість продукції, створюючи більше навантаження на державні фінанси росії, які зараз відчувають повну вартість військового виробництва. Це також знизить якість і надійність озброєнь, які виробляються з використанням менш якісних компонентів. А виробничі лінії будуть порушені, якщо російські виробники будуть змушені регулярно шукати нових постачальників. Це подовжить час, необхідний для постачання зброї до збройних сил. Разом ці зусилля ускладнять російським військам перемогу на полі бою.
