Військові країни намагаються досягти успіхів, а рішучість Заходу слабшає. Але відповідь не в тому, щоб робити менше.
Майже два роки тому вторгнення Путіна в Україну об’єднало європейські країни, пожвавило трансатлантичний альянс і викувало дух рідкісної двопартійності у Вашингтоні. Тепер ця рішучість похитнулася. Адміністрація президента Джо Байдена та Європейський Союз борються за надання допомоги українським військовим та бюджет України, і навіть деякі з найпалкіших прихильників країни висловлюють сумніви щодо її перспектив на полі бою і закликають до переговорів, щоб покласти край війні.
Це розчарування, можливо, зрозуміле, але воно помилкове. Воно ігнорує величезні жертви, на які пішов український народ, щоб захистити свою свободу і дати відсіч російській агресії, і недооцінює здатність українських військових відновити перевагу, якщо їм буде надано достатню кількість озброєння. Відмова від військових зусиль зараз підірве довіру до Заходу і, зрештою, поставить під загрозу демократії, які підтримують оборону України, так само, як і саму Україну.
Це правда, що українські війська не змогли просунутися цього року так далеко, як на це сподівалися лідери всередині країни та за її межами. Оборонні можливості Росії та її готовність нести величезні втрати виявилися величезними. І хоча між Україною і Заходом існує багато взаємних звинувачень щодо тактики і процесу прийняття рішень, постачання зброї було занадто малим і запізнілим, щоб відповідати амбіціям контрнаступу.
Визнання цих недоліків дуже відрізняється від поразки. Відповідь не полягає в тому, щоб робити менше. Путін не виявляє жодного інтересу до переговорів і не має жодного досвіду дотримання досягнутих домовленостей. У нього є всі підстави чекати, поки рішучість США і Європи зазнає краху, щоб він міг завершити свою мету – підкорити Україну. У цій війні на виснаження Захід повинен адаптувати свою реакцію, щоб забезпечити більш стійку підтримку в довгостроковій перспективі.
Що це має означати? У найближчі місяці надання додаткових боєприпасів, ракет дальнього радіусу дії, систем протиповітряної оборони, безпілотників і винищувачів залишатиметься вкрай необхідним. Без постійного потоку західних озброєнь Україна не зможе утримати територію, яку вона контролює, не кажучи вже про те, щоб захопити більше. Водночас США і Європа повинні посилити власну спроможність України виробляти зброю, стимулюючи створення спільних підприємств з українськими оборонними компаніями для будівництва заводів з виробництва безпілотників, протимінного обладнання та інших оборонно-промислових потужностей.
Україна також потребує відновлення бюджетної підтримки, яка має бути пов’язана з подальшими вимогами до українського уряду щодо прозорості та реформ. Рішення ЄС розпочати тривалий процес переговорів про членство з Україною та Молдовою є правильним сигналом про відданість справі. Тим часом, Захід повинен посилити санкції проти Росії та створити кращі механізми примусу, щоб підвищити верхню межу ціни на російську нафту та заблокувати можливість Кремля імпортувати технології подвійного призначення. Хоча російська економіка знайшла способи адаптуватися, санкції необхідні для збереження тиску на Путіна і надсилання сигналу солідарності.
Демократичні лідери також повинні краще комунікувати всередині країни. Варто повторити, що вторгнення Путіна – це абсолютно неспровокована війна, метою якої є завоювання, що переслідується через навмисні напади на цивільні центри і задокументовані холоднокровні воєнні злочини.
Підтримка України обійшлася західним військовим напрочуд дешево, а оборонним компаніям США та Європи вона приносить значні прибутки.
Неможливо передбачити, коли і як закінчиться війна. Але поразка потягне за собою величезні стратегічні витрати, завдасть шкоди глобальній продовольчій та енергетичній безпеці і заохотить Путіна йти далі. Якими б страшними не були виклики, що стоять перед Україною та її партнерами в наступному році, поразка не є варіантом.
Від редакції
Джерело:Bloomberg, США
