Негативний ефект для економіки Піднебесної посилюють геополітичні чинники, насамперед агресивна антизахідна політика влади
Економіку Китаю, другу в світі, далі лихоманить. У глобалізованому середовищі з глибоко інтегрованими виробничими ланцюжками потрясіння в такій потужній ланці не зможе не зачепити інших.
Наскільки критична ситуація в китайській економіці та чи створить це проблеми Україні, спробуємо з’ясувати.
ПОВІЛЬНИЙ ПОСТКОВІДНИЙ ПРОГРЕС
Економіка Китаю у постковідний період стикається з багатьма труднощами. Експорт і внутрішнє споживання, які були головними драйверами її зростання в допандемійні роки, залишаються нестабільними й слабкими, нездатними забезпечити бажані темпи відновлення.
До цього додалася масштабна криза в секторі нерухомості Китаю, переобтяженому мільярдними боргами, який ніяк самостійно не може оговтатися, а держава не поспішає підставити плече. Проблеми китайських забудовників почалися з падіння найбільшого девелопера «Evergrande Group», чий борговий тягар сягає $300 мільярдів, і яка ще у 2021-му оголосила про дефолт, а цього року подала у США заявку про банкрутство.
Другий за розмірами місцевий забудовник, компанія «Country Garden», за перше півріччя цього року втратила $7,1 мільярда і в жовтні оголосила про дефолт за боргами. У подібному кризовому стані перебувають більшість великих китайських девелоперів, капіталізація яких від 2019-го року упала в рази. Криза ліквідності в секторі нерухомості регулярно обвалює місцевий фондовий ринок, віднаджуючи інвесторів і змушуючи нервувати китайський та іноземний бізнес.
Негативний ефект для економіки Китаю посилюють геополітичні чинники, насамперед агресивна антизахідна політика нинішньої китайської влади і прискорення курсу на формування власного, конкурентного Заходу блоку країн для зміни цього світового порядку. Дружба Пекіну з Росією, Іраном і Сирією не проходить повз увагу Європи, Північної Америки та столиць демократичних країн світу, спонукає їх діяти на випередження і зменшувати ризики від кооперації з Китаєм. На практиці це означає поступову переорієнтацію на ведення бізнесу з дружніми країнами й скорочення інвестицій та торгівлі з КНР.
Перелічені вище фактори разом з триваючими зусиллями уряду накинути зашморг державного контролю на всі бізнес-процеси в країні демотивують як місцевих, так і іноземних підприємців та відштовхують інвесторів, що врешті-решт відображається на темпах відновлення національної економіки. Західні аналітики попереджають про високі ризики тривалого уповільнення економіки Китаю і рецесію, тоді як у Пекіні визнають наявність проблем, але стверджують, що критичних наслідків не буде.
Офіційні особи в Пекіні пояснюють низькі темпи відновлення якісною перебудовою економіки. Мовляв, раніше головною метою були високі показники приросту валового внутрішнього продукту (ВВП), через що виникли дисбаланси в секторах і надлишок виробничих потужностей.
Тепер же метою є збалансований ріст, тобто увага найперше якісному розвиткові, сучасним технологіям зі штучним інтелектом (ШІ) і зеленій енергетиці. А такий перехід, природно, позначиться на поточних економічних показниках, але в середній і віддаленій перспективі його позитивний ефект неможливо переоцінити.
ОПТИМІСТИЧНА УРЯДОВА СТАТИСТИКА
У своїх прогнозах фахівці користуються помісячними і поквартальними даними Державного статистичного управління КНР, а вони не вказують на тривожну економічну ситуацію, навпаки, демонструють хоча й стриманий і нестабільний, але невпинний рух уперед. Так, після скасування пандемічних обмежень на початку цього року зафіксували оптимістичне повернення до доковідних показників: за даними Держстату, економіка Китаю в першому кварталі зросла на 4,5% порівняно з попереднім роком, що перевершило прогнози аналітиків, які давали лише 4%.
Натомість уже в другому кварталі темпи зростання ВВП виявилися нижчими за очікування фахівців і становили 6,3%, тоді як консенсус-прогноз експертів передбачав підвищення на 6,9–7,3%.
У третьому кварталі економіка Китаю зросла на 5,2% у річному обчисленні та, як і в першому кварталі, перевищила прогнози аналітиків на 0,2%. Оптимістичні дані дали змогу урядові КНР заявити про добрі макроекономічні індикатори на наступний період, а Міжнародному валютному фондові (МВФ) – переглянути свій прогноз цьогорічного зростання ВВП Китаю в бік збільшення до 5,4% з попередніх 5%.
Увагу економічних аналітиків привернули дані за листопад, які нещодавно оприлюднив Держстат Китаю, які залишаються слабкими, але вже містять певні, оптимістичні для країни, показники. Зокрема, місячний зведений середній індекс PMI (Purchasing Managers Index), що характеризує стан ділового клімату в країні, зріс уперше за сім місяців і досягнув 51-го (показник понад 50 свідчить про пожвавлення економічної активності). Це нижче від допандемійного й середнього в 2019 році значення 52,5, проте дає змогу говорити про позитивні для китайської економіки ознаки.
У листопаді, також уперше від квітня, зафіксовано збільшення експорту Китаю порівняно з тим же місяцем минулого року. І хоча йдеться лише про 0,5%, це більше від прогнозів аналітиків, які очікували зростання на 0,4%, а також різко контрастує з падінням на 6,4% у жовтні до жовтня минулого року. Тож певні позитивні ознаки є.
Решта ж ключових показників – не втішні для Пекіну. Зокрема, відсутні ознаки пожвавлення внутрішнього споживання, яке провокує дефляцію. Споживча інфляція все глибше занурюється в територію дефляції, на що вказує індекс споживчих цін (CPI), який у листопаді впав на 0,5% в річному обчисленні, найбільше з листопада 2020-го, й значно перевищив жовтневий показник падіння на 0,2%.
Прискорилось і падіння індексу цін китайських виробників (PPI), який відображає вартість продукції підприємств для оптових покупців і знижується 14-й місяць поспіль. У листопаді PPI впав на 3% в річному обчисленні порівняно з падінням на 2,6% у жовтні. У місячному обчисленні PPI знизився на 0,3%, протримавшись незмінним у жовтні.
Базова інфляція минулого місяця не змінилася з жовтня і залишалась на рівні 0,6%. Аналітики вважають, що низька інфляція відображає зниження відпускних цін виробниками, які намагаються захистити свою частку на внутрішньому й експортному ринках на фоні падіння глобального попиту на товари після пандемії коронавірусу та через спричинені нею негативні явища.
Більше занепокоєння фахівців спричинило посилення недовіри до китайської економіки з боку іноземних інвесторів. Останні дані Мінторгівлі КНР показали, що за перші 10 місяців року, попри збільшення кількості новостворених підприємств із іноземними інвестиціями, фактично використаний іноземний капітал у юанях скоротився на 9,4%, або $11,8 мільярда, порівняно з аналогічним періодом минулого року, до 987 мільярда юанів ($138 мільярдів). Це перший квартальний дефіцит з 1998 року, який зафіксував перевищення відтоку капіталу над припливом інвестицій у Китай.
Крім того, іноземні інвестори вже чотири місяці поспіль продають китайські акції, що стало найтривалішою серією продажів. Поки що йдеться про продаж іноземцями цінних паперів на 1,8 млрд юанів ($252 мільйони) у чистому вираженні, що не надто критично. Однак китайський фондовий індекс продовжує падати, і його майбутнє виглядає не дуже привабливим.
УПОВІЛЬНЕНИЙ КИТАЙ І СВІТ
Такою є ситуація в Китаї, але наскільки вона може вплинути на економічну стабільність інших країн і передусім України? У китайському уряді заявляють, що Китай залишається найпотужнішим двигуном глобального економічного зростання, і цього року на нього може припасти третина цього показника. Цифра більш ніж пристойна.
Проте, на думку деяких західних економістів, оцінювати роль Китаю як двигуна глобального процвітання належить обережно. Математично – так, на Китай припадає близько 30% зростання світової економіки, але таке зростання вигідне лише цій країні з її експортно орієнтованою економікою.
Західні аналітики наголошують, що Китай має великий торговельний профіцит у зовнішній торгівлі й експортує значно більше, ніж імпортує, тому те, наскільки його економіка росте чи не росте, насправді більше стосується самого Китаю, ніж решти світу. Зважаючи на це, уповільнення китайської економіки матиме обмежений вплив на країни і найбільше проблем створить тим, які надміру тісно пов’язані виробничими ланцюжками з Піднебесною.
Так, менші витрати в Китаї на товари й послуги або на будівництво нерухомості означатимуть менший попит на сировину і товари, а отже, зачеплять таких великих експортерів ресурсів до КНР, як Австралія, Бразилія та кілька країн Африки. Водночас слабкий попит у Китаї також означає, що ціни там залишаться низькими, що є доброю новиною для країн, які борються з високою інфляцією, і в короткостроковій перспективі може бути навіть вигідним пересічним споживачам.
У Європі найбільших втрат від уповільнення Китаю може зазнати Німеччина, четверта економіка світу з надзвичайно тісними виробничими зв’язками з Піднебесною в автовиробництві, хімічній промисловості та інших промислових секторах. Негаразди німецької економіки, локомотива європейської, звичайно ж, вплинуть на інші країни ЄС, проте чи буде такий вплив критичним?
Минулий рік, коли після нападу Росії на Україну європейці різко скоротили імпорт чи відмовились від російських нафти й газу, продемонстрував достатню стійкість економік європейських країн і професійність їхніх урядів у пошуку диверсифікації. Це при тому, що Росія була монопольним постачальником критично важливої сировини, тоді як Китай не має такого статусу. Тож негативні наслідки – невідворотні, але країни ЄС з ними цілком можуть впоратися.
Подібна ситуація і з Україною. До початку Великої війни Китай залишався найбільшим торговельним партнером України зі швидко зростальним товарообігом. У 2021-му, за даними вітчизняної Держмитслужби, торгівля між Україною і КНР досягнула рекордних майже $19 мільярдів, стрибнувши одразу на третину порівняно з попереднім роком.
Водночас основу українського експорту до КНР становить аграрна продукція, виробництво якої не надто залежить від зв’язків із «фабрикою світу», і заміну якій складно знайти. Тож українську аграрку Китай, найімовірніше, далі купуватиме, а от зменшення імпорту китайських промислових товарів українцям допоможуть компенсувати європейські й інші країни-партнери, якщо така потреба виникне.
Тож, підсумовуючи, можна сказати, що апокаліптичні прогнози для економіки Китаю не зовсім справедливі, як і надміру оптимістичні звіти місцевого уряду. Серйозні виклики для її майбутнього залишаються і потребують якомога швидшого розв’язання. Рецепти подолання труднощів загалом відомі, проте не підходять китайській владі, бо передбачають менше втручання держави і більше свободи бізнесу, що суперечить генеральному курсові Пекіна на встановлення тотального контролю над усім життям у країні.
Китайський уряд користується власним інструментарієм, адміністративними методами й заходами стимулювання, які не були б сприйняті в західних суспільствах, однак працюють у КНР. Ефективність кроків уряду можна побачити на тому, що перелічені вище проблемні фактори не призвели до різкого погіршення життя пересічних китайців, протестів чи мітингів тих, хто не вдоволені діями влади.
Більшість із них не надто переймаються далекими для звичайного громадянина проблемами ринку нерухомості чи низьким внутрішнім споживанням. На їхньому житті ці явища не дуже відобразилися, принаймні поки що.
Справді, навчені гірким досвідом тривалих ковідних локдаунів, жителі Піднебесної тепер не поспішають витрачати зароблене на дорогі покупки, але після скасування обмежень знову активно мандрують країною і за кордон, витрачають кошти на дозвілля та відпочинок. А ще не дуже покладаються на допомогу влади й самостійно шукають можливості розвивати бізнес і заробляти більше.
Володимир Сидоренко
