Глобальний Південь: що це таке, як з цим жити і куди рухатися далі

Кожна держава потребує індивідуального підходу

  • Блог Ігоря Олексійовича Долгова: українського дипломата, з багаторічним досвідом роботи Надзвичайним і Повноважним Послом України в Туреччині, ФРН, Бельгії та Грузії, а також главою Місії України при НАТО. Працював заступником міністра закордонних справ України та заступником міністра оборони України з питань європейської інтеграції.

Коли я готувався говорити на цю тему, почав було дивитися джерела, статті, публікації, але майже одразу відклав усе, оскільки побачив, як на очах короткий виступ розростається майже до академічної лекції. Отже, коротко і по суті про головне.

І почну з того, що Глобального Півдня немає. З такого провокаційного твердження хотів би почати цю розмову і спробувати якщо не переконати вас у цьому, то хоча б спонукати задуматися, що за цим стоїть. Що ми маємо на увазі, коли оперуємо таким глобальним поняттям і таким визначенням, як Глобальний Південь.

Розпочнемо з найпростішого.

Найпростіше – це географія. Де провести цю межу, кордон між Глобальним Півднем і рештою? Що це таке? Де ця умовна лінія? Напевно, якщо ми подивимося на глобус, то побачимо, що Землю ділить на дві частини екватор. Але якщо спробуємо накласти це на геополітичну ситуацію чи навіть на географічну мапу світу, то побачимо, що так не буде, не виходить Глобальний Південь. Бо залишаються за цими межами такі великі країни, як Китай, Індія, багато інших, тож доведеться цю лінію посунути вище. Добре, посуньмо до Середземного моря. І що тоді побачимо? Побачимо, що вся Європа потрапляє (по той бік лінії, – авт.). Далі треба цю лінію розгортати на північ, охоплювати Російську Федерацію, Китай, Індію і тягнути аж на Далекий Схід, де різко опускати вниз, оминаючи Японію і Австралію. Тобто не дуже виходить з географією, і Південь у нас розповзається. А ще залишається таке питання: а де, наприклад, Мексика? Нібито в Північній Америці, а чи входить вона в Південь чи ні?

Подивимося, що по інший бік цієї умовної лінії. Там ми побачимо Європейський Союз, а якщо додамо Швейцарію та всі європейські країни-члени НАТО, а також країни-кандидати на членство в Європейському Союзі, то побачимо фактично всю Європу, крім Білорусі. А далі протягнемо трансатлантичну лінію до Північної Америки, Сполучених Штатів і Канади. Отже, у нас вийшли дві нерівномірні частини. І географічно це не дуже відповідає тому поняттю, про яке сьогодні говоримо.

Може, тоді справа в економіці, і треба подивитися на економічний розподіл на ці дві великі частини? Теж не дуже виходить. Візьмемо найбільш показові приклади: Група 20 – це 20 найбільш розвинених країн світу. Хто туди входить, крім країн Групи 7, провідних економік світу та Європейського Союзу? Ми побачимо там Аргентину, Бразилію, Мексику, Індію, Китай, Індонезію, Південну Корею, Південно-Африканську Республіку, Саудівську Аравію, Туреччину та знову ж таки Російську Федерацію. Це так звана Група 20. Ми бачимо, що більшу частину цієї групи становлять саме ті держави, які логічно зараховувати до цього самого Глобального Півдня, але вони є серед провідних економік світу. Отже, економіка теж не працює.

Що залишається? Може, політика? Але Південь охоплює майже весь спектр можливих і неможливих політичних режимів. Від демократичної Індії – до військових хунт у деяких державах Африки. Теж немає спільного знаменника, який би дав змогу нам говорити: оце Глобальний Південь.

Тоді що залишається? Зостається шукати витоки цього поняття і його існування в сьогоднішньому політичному житті у минулому. І ми його дійсно там знаходимо.

Це, як виявляється, залишки, успадковані ще з часів Холодної війни, коли світ ділився на два блоки: розвинутий захід, соціалістичний табір і так званий третій світ. От умовний Третій світ умовно можна було б порівняти з умовним Глобальним Півднем.

Але це теж не так. Тому що Третій світ спочатку з питань політичної коректності трансформувався в менш розвинені країни світу, потім в країни, що розвиваються, і нарешті в Глобальний Південь. Суті це не змінило, ця група формувалася, так би мовити, за залишковим принципом: є два полюси, і між ними – щось третє, щось велике, різноманітне і не дуже зрозуміле.

Відтоді розпався Радянський Союз, зникло блокове протистояння, рухнув Берлінський мур, СРСР повністю програв Холодну війну, припинив своє існування військовий блок, який мав назву «Варшавський договір». Все це – в минулому, це все – наслідки Холодної війни. А тепер ми живемо у зовсім іншу епоху, коли ХХІ століття вносить свої сюжети, розвитки, проблеми, виклики, на які треба зважати і далі жити й будувати новий світовий порядок.

Отже, ми зупинилися на тому, що Глобальний Південь – це спадщина біполярного світу, того світу, який вже не існує. Але ж насправді країни, які і тепер пробують об’єднати цим поняттям, є дуже різні, з якої б точки зору ми їх не розглядали. Що у них спільного, це, мабуть, їхнє прагнення знайти своє місце у світі, знайти своє сучасне становище і, що дуже важливо, всі вони хочуть бути почуті. Вони хочуть, щоб їх почули, з їхніми амбіціями, історією, рівнем розвитку, з їхніми залежностями від інших, проблемами, прагненнями і бажаннями бути повноправними учасниками процесів світового розвитку. Зрозумілі прагнення, але всі вони (ці країни, – авт.) – різні, і тому не дуже групуються.

В умовах протистояння військових блоків ці країни мали можливість вже тоді шукати свої шляхи, щоб виробити спільні підходи для віднайдення того, що їх об’єднує, щоб знайти спільні знаменники. Результатом таких пошуків став Рух неприєднання.

Рух неприєднання був першим утворенням тих самих країн, спочатку Третього світу, а потім Глобального Півдня, які хотіли знайти спільне, відстоювати спільні цінності, які прагнули забезпечити у світі свої інтереси.

Хто ініціював Рух неприєднання? Ми бачимо дуже цікавий склад ініціаторів: це Індія, це Єгипет, це Індонезія, це Гана та Соціалістична Федеративна Республіка Югославія. Ще тоді, коли існував Варшавський пакт, Броз Тіто проводив самостійну політику, і він також своєчасно зреагував на те, що велика кількість країн шукають себе. Отже, народився Рух неприєднання.

Цей Рух працював не тільки поза межами міжнародних організацій, він також, що цілком логічно, почав діяти в рамках найбільшої універсальної організації – Організації Об’єднаних Націй. Саме на базі Руху неприєднання, на основі його ідеології, утворилося те, що є і тепер під назвою «Група 77». Це група країн, що не приєдналися, які сформували своє утворення переважно на економічних принципах. І основою цього об’єднання був захист власних економічних інтересів у сучасному світі. Треба сказати, що хоча традиційна назва Групи 77 зберігається, але членів уже 134 із загальної кількості країн-членів ООН 193. Тобто це значна, велика кількість.

Ці країни не обмежилися лише тим, що почали виробляти спільну позицію в рамках Організації Об’єднаних Націй. В різних частинах світу з’явилися регіональні та субрегіональні організації. Я назву тільки декілька. Наприклад, це Африканська єдність, туди входять усі країни Африки. Скажімо, це Меркосур – зона вільної торгівлі, яка охоплює 9 провідних країн Латинської Америки. Є Ліга арабських держав, у Південній Азії є АСЕАН, який об’єднує 10 країн регіону, причому дуже різних: від Індонезії, де 273 мільйони, – до держави Бруней, де менше ніж пів мільйона населення. В усіх частинах світу є такі об’єднання.

Це свідчить про те, що інтереси у тих країн, які ми намагаємося об’єднати під назвою «Глобальний Південь», є дуже різні. Вони кристалізуються, оформлюються і трансформуються в такі об’єднання.

Тепер подивимося, що відбувається сьогодні. Що таке боротьба за Глобальний Південь? Очевидно, під цим мають на увазі передусім пошук великими гравцями, світовими глобальними державами підтримки з боку максимально можливої кількості цих інших країн. Це в інтересах усіх: знайти підтримку, розуміння і забезпечити таку підтримку. У спрощеному вигляді це поняття – боротьба за Глобальний Південь – також інколи фігурує в політологічних текстах, замітках, інтерв’ю і т. д.

Це явище інколи представляють як протистояння Колективного Заходу проти Глобального Півдня, що теж не так, не зовсім так або інколи зовсім не так. Це не протистояння демократії проти прагматичних підходів. Набагато більші інтереси і набагато ширше коло тих впливів, які треба враховувати.

Нарешті подивимося, що в цьому світі робить Україна. Де ми є відносно центрів сили і відносно того самого Глобального Півдня.

Ми тепер перебуваємо в епоху, коли руйнується старий світоустрій і починає формуватися новий. Агресія Росії проти України руйнує все, що існувало після Холодної війни, а точніше, ще навіть після Другої світової війни. Ми бачимо, що міжнародні організації не діють. Скільки разів збиралася Рада Безпеки ООН з українського питання, скільки ухвалювано рішень на Генасамблеї, – нічого не змінюється. Я вже не кажу про ОБСЄ, яке має дбати про безпеку в Європі. Нема безпеки в Європі, є агресор, і є війна на території України.

Формується новий світоустрій. У цьому світоустрої поки що для нас найбільш важливими і головними є два центри. Центр свободи і демократії – це НАТО на чолі зі Сполученими Штатами Америки, які захищають, підтримують Україну у своїй боротьбі за свободу і демократію. І це – центр терористичних сил, центр агресії, який обмежений, але претендує на те, щоб залучити інших учасників. Це Росія, до якої приєдналися Іран та Північна Корея, а також ті країни, які голосують завжди в Організації Об’єднаних Націй на підтримку позиції Росії. Їх дуже мало, їх всього сім (разом з РФ, – авт.), ясно, що цей центр існує в меншості. Наше завдання – зробити так, щоб він взагалі був в ізоляції. А з іншого боку, є країни, які не приєдналися і перебувають в пошуку між цими центрами.

Куди спрямовані зусилля України? Передусім ми маємо розширити коло друзів, коло тих держав, які формують альянс на підтримку свободи та захисту Європи. Цей центр чітко означений і базується на дуже показових і промовистих прикладах. Один з них, найбільш важливих, – це контактна група з оборони України, так званий Рамштайн. Відбулося вже 17 засідань Рамштайна. З часу створення цього формату коло учасників розширилося з 40 до 49 країн. Подивімося, хто там є. Там – Австралія і Нова Зеландія, постійні наші союзники, але є також Південна Корея, Ізраїль, Йорданія, Катар, Кенія, Ліберія, Марокко, Туніс, Австрія, Ірландія, Колумбія, Еквадор, Молдова – країни з усіх континентів, з усіх частин світу, які входять до так званого Глобального Півдня. Вони вже з нами, вони вже працюють з нами в Рамштайні.

Поглянемо на інший формат – українська Формула миру. Відбулося три міжнародні зустрічі високого рівня. У Копенгагені, в Джидді (Саудівська Аравія) і на Мальті. На Мальті було вже 66 учасників. Це означає, що майже половина з них – це представники того самого Глобального Півдня, якого нема, бо він не є єдиним, частина з нього – вже з нами.

Якщо ми подивимося, скільки було учасників на зустрічі послів та представників посольств у Києві 1 грудня, то ця кількість взагалі вражає: їх було 83. Отож 83 держави прислали своїх представників на зустріч з Формули миру. Ми розширюємо коло друзів і коло підтримки. І ми бачимо, що маємо великий потенціал. В Організації Об’єднаних Націй Україну підтримала 141 держава, коли голосували за Резолюцію миру 23 лютого цього року, в річницю Великої війни. У Формулі миру ми бачимо поки що 83 країни, а решта – це наш резерв, це наш потенціал, з яким треба працювати.

І, щоб досягти успіху на цьому шляху, ми маємо підходити індивідуально до кожної з цих країн, бо немає загального Глобального Півдня. Є партнери, які вже з нами, або яких вже треба переводити на наш бік, і ми бачимо, як це слідробити. Власне, це нам показав Президент Зеленський своїм нещодавнім візитом до Аргентини. Він провів там кілька зустрічей з главами держав Латинської Америки. Ми бачимо також, що протягом тільки цього року міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, якщо я не помиляюся, відвідав Африку тричі. Три рази він був у різних країнах Африки. Це свідчить про те, що ми над цим працюємо. Це дуже складна робота, це індивідуальна робота, тому немає шаблонів, немає одного якогось лекала, є індивідуальний підхід, і є великі зусилля, які ще треба докладати на цьому шляху.

Ігор Долгов, дипломат

Поделиться:

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.

Повернутись вверх