Чого очікувати Україні від нового уряду Туска в Польщі?

«Я не знаю, ким були ваші діди, але я знаю одне: ви — німецький агент!» — у такий скандальний спосіб Ярослав Качинський завершив учорашнє історичне засідання польського Сейму. Історичне — адже вперше в історії Сейм відхилив номінований президентом уряд і запропонував свій, який президент відтепер зобов’язаний буде прийняти. Втім, це було очікувано. Анджей Дуда не зміг стати над політичними поділами, як його попередники, і попри результати виборів (а ПіС хоч і перемогла на виборах, проте не набрала більшості місць у парламенті) запропонував Сейму надати вотум довіри третьому уряду Моравецького. Це дало змогу на два тижні відтермінувати створення уряду Дональда Туска, й учора цей термін минув. Сейм очікувано не надав уряду Моравецького вотуму довіри й схвалив кандидатуру прем’єра, запропонованого коаліцією, — ним удруге став Туск. Що ж може означати для України повернення Туска в крісло прем’єра Польщі?

Політична нестабільність у Польщі

Ще 2015 року, після того, як «Право і справедливість» прийшла до влади, «Громадянська платформа» оголосила себе «тотальною опозицією». Відтоді рівень напруги та емоцій у польському політичному процесі зріс у рази. На зміну спокійній політичній дискусії (як це було, скажімо, 2005 року) прийшли постійні взаємні звинувачення у зраді інтересів Польщі, роботі на РФ або Німеччину тощо. Після вчорашніх подій у Сеймі марно сподіватися на зниження внутрішньополітичного градусу напруги в сусідній країні. ПіС буде не менш, ба навіть більш «тотальною опозицією» до уряду Туска. Але це лише перша лінія потенційного конфлікту. Друга — між президентом і урядом. Попри те, що Дуда вже не має думати про власний політичний рейтинг перед черговими президентськими виборами, він не дистанціювався від своєї партії й не став «понадпартійним президентом». Тому навряд чи його співпраця з урядом протягом наступних 1,5 року матиме конструктивний характер. Це радше буде постійне протистояння ідеологій і методів та намагання виграти рейтинг для свого політичного угруповання. В Польщі такий період був із 2007 до 2010 року, коли президентом був Лех Качинський, а прем’єром — той-таки Туск. До речі, в Україні тоді була схожа ситуація протистояння між президентом Віктором Ющенком і прем’єркою Юлією Тимошенко. Та найбільшу загрозу для нової керівної коаліції несе різноманіття самої коаліції. Вона складається з трьох фракцій — «Громадянська коаліція», «Третій шлях» і «Лівиця». Водночас ці три фракції складаються аж із 13 партій. Звісно, не всі ці партії мають однаковий вплив на долю проурядової коаліції (представники деяких невеликих партій навіть не потрапили до Сейму), а проте така різноманітність означатиме постійну потребу домовлятися між собою й узгоджувати кожен крок із численними партнерами по коаліції. Очевидно, що необхідність весь час утримувати баланс значно збільшуватиме ризик потенційної кризи всередині коаліції. Отже, завжди буде відчутною небезпека загрузнути в тривалій політичній кризі, що не робить Польщу прогнозованим політичним партнером для України.

Вирішення проблеми блокади кордону

Повернімося до безпосередньо польсько-українських справ. Тут першим тестом для нового уряду буде його здатність вирішити проблему блокади кордону. Це найбільш нагальна й термінова проблема, й те, як уряд Туска з нею впорається, може задати тон подальшим двостороннім відносинам часів цього уряду. Уже вчора з’явилася інформація, що роботу найбільшого ПП Ягодин—Дорогуськ було розблоковано після відповідного рішення голови місцевої ґміни (району) Войцеха Сави (потім, щоправда, повідомляли про відновлення блокади). Цілком імовірно, що місцеві чиновники, не бажаючи псувати стосунки з новим урядом, найближчими днями вдадуться до подібних кроків, але системно проблеми це не вирішить і в будь-який момент блокада знову може повторитися (тим паче, тепер це може стати елементом політичної боротьби з новим урядом). Тому цікавіше виглядає думка депутата від «Громадянської коаліції», новоспеченого голови комітету закордонних справ Сейму Павла Коваля. Він, зокрема, звинувачує уряд Моравецького в незабезпеченні польських інтересів під час підписання договору між ЄС і Україною про спрощення автомобільних перевезень 2022 року. Крім того, він звинуватив колишнього головного інспектора дорожнього транспорту Алвіна Гаядура в тому, що 2022 року той видав утричі більше за норму ліцензій для закордонних транспортних фірм. Отже, з одного боку, новий польський уряд зробить усе, щоб якнайшвидше припинити блокаду, але з іншого — заходи для забезпечення інтересів польської економіки можуть стати неприємними для українських перевізників. А якщо проблеми не вирішать системно (адже для повного її вирішення потрібен не лише польський уряд, а й ініціатива української сторони), цілком можливі нові блокади кордону. Те ж саме стосується проблеми транзиту через Польщу українського зерна.

Політична нестабільність у Польщі

Ще 2015 року, після того, як «Право і справедливість» прийшла до влади, «Громадянська платформа» оголосила себе «тотальною опозицією». Відтоді рівень напруги та емоцій у польському політичному процесі зріс у рази. На зміну спокійній політичній дискусії (як це було, скажімо, 2005 року) прийшли постійні взаємні звинувачення у зраді інтересів Польщі, роботі на РФ або Німеччину тощо. Після вчорашніх подій у Сеймі марно сподіватися на зниження внутрішньополітичного градусу напруги в сусідній країні. ПіС буде не менш, ба навіть більш «тотальною опозицією» до уряду Туска. Але це лише перша лінія потенційного конфлікту. Друга — між президентом і урядом. Попри те, що Дуда вже не має думати про власний політичний рейтинг перед черговими президентськими виборами, він не дистанціювався від своєї партії й не став «понадпартійним президентом». Тому навряд чи його співпраця з урядом протягом наступних 1,5 року матиме конструктивний характер. Це радше буде постійне протистояння ідеологій і методів та намагання виграти рейтинг для свого політичного угруповання. В Польщі такий період був із 2007 до 2010 року, коли президентом був Лех Качинський, а прем’єром — той-таки Туск. До речі, в Україні тоді була схожа ситуація протистояння між президентом Віктором Ющенком і прем’єркою Юлією Тимошенко. Та найбільшу загрозу для нової керівної коаліції несе різноманіття самої коаліції. Вона складається з трьох фракцій — «Громадянська коаліція», «Третій шлях» і «Лівиця». Водночас ці три фракції складаються аж із 13 партій. Звісно, не всі ці партії мають однаковий вплив на долю проурядової коаліції (представники деяких невеликих партій навіть не потрапили до Сейму), а проте така різноманітність означатиме постійну потребу домовлятися між собою й узгоджувати кожен крок із численними партнерами по коаліції. Очевидно, що необхідність весь час утримувати баланс значно збільшуватиме ризик потенційної кризи всередині коаліції. Отже, завжди буде відчутною небезпека загрузнути в тривалій політичній кризі, що не робить Польщу прогнозованим політичним партнером для України.

Вирішення проблеми блокади кордону

Повернімося до безпосередньо польсько-українських справ. Тут першим тестом для нового уряду буде його здатність вирішити проблему блокади кордону. Це найбільш нагальна й термінова проблема, й те, як уряд Туска з нею впорається, може задати тон подальшим двостороннім відносинам часів цього уряду. Уже вчора з’явилася інформація, що роботу найбільшого ПП Ягодин—Дорогуськ було розблоковано після відповідного рішення голови місцевої ґміни (району) Войцеха Сави (потім, щоправда, повідомляли про відновлення блокади). Цілком імовірно, що місцеві чиновники, не бажаючи псувати стосунки з новим урядом, найближчими днями вдадуться до подібних кроків, але системно проблеми це не вирішить і в будь-який момент блокада знову може повторитися (тим паче, тепер це може стати елементом політичної боротьби з новим урядом). Тому цікавіше виглядає думка депутата від «Громадянської коаліції», новоспеченого голови комітету закордонних справ Сейму Павла Коваля. Він, зокрема, звинувачує уряд Моравецького в незабезпеченні польських інтересів під час підписання договору між ЄС і Україною про спрощення автомобільних перевезень 2022 року. Крім того, він звинуватив колишнього головного інспектора дорожнього транспорту Алвіна Гаядура в тому, що 2022 року той видав утричі більше за норму ліцензій для закордонних транспортних фірм. Отже, з одного боку, новий польський уряд зробить усе, щоб якнайшвидше припинити блокаду, але з іншого — заходи для забезпечення інтересів польської економіки можуть стати неприємними для українських перевізників. А якщо проблеми не вирішать системно (адже для повного її вирішення потрібен не лише польський уряд, а й ініціатива української сторони), цілком можливі нові блокади кордону. Те ж саме стосується проблеми транзиту через Польщу українського зерна.

Зміна характеру історичного діалогу

Усі найгучніші польсько-українські конфлікти останніх років були незмінно пов’язані з різним баченням історії, і тут точно можна очікувати позитивних змін. Проурядова коаліція, на відміну від ПіС, не орієнтується на консервативну й націоналістичну частину суспільства, тому питання актуальних двосторонніх відносин напевно буде для них важливіше, ніж питання історичних розбіжностей. Наприклад, депутат від «Лівиці» та новий міністр освіти і науки Даріуш Вєчорек узагалі заявив, що одним із пунктів програми його партії, який вони обговорюватимуть із партнерами по коаліції, буде ліквідація Інституту національної пам’яті. Навряд чи до такого дійде, але саме уряд має повноваження призначати керівництво ІНП і контролювати фінансування цієї інституції, тому цілком можна очікувати, що в її роботу буде внесено певні зміни, які принаймні унеможливлять втручання ІНП у політичні справи та дипломатію. І це може стати доброю новиною, адже саме Інститути національної пам’яті (причому як польський, так і український) майже завжди ставали генераторами історичних конфліктів двох країн. Свого часу український ІНП було створено за прикладом польського. Цікаво, чи українська сторона знову візьме приклад із польських партнерів, якщо новий уряд усе-таки зліквідує ІНП…

Водночас Україна не має тішитися ілюзією, що з приходом нового уряду історичні проблеми між поляками та українцями зникнуть самі собою. Варто нагадати, що 2016 року за визнання Волинської трагедії геноцидом голосували депутати як ПіС, так і «Громадянської платформи», й така оцінка тих подій є загальнопольською. Отже, щоб знайти порозуміння в цьому питанні, потрібне стратегічне бачення, гнучкість та ініціатива з обох сторін.

Спільний знаменник

Що точно не зміниться — то це загальна підтримка Польщею України. Це понадпартійний інтерес, глибоко вкорінений у польську політичну думку з часів появи концепції Ґедройця—Мєрошевського. Ми можемо бути свідками гучних спорів щодо засобів підтримки України, але існування незалежної сильної України в її міжнародно визнаних кордонах — це об’єктивний інтерес Польщі. Тому щодо фундаментальних справ — таких як функціонування Жешува як головного логістичного хабу для постачання західної зброї чи просування членства України в ЄС і НАТО — можна залишатися спокійними.
Олександр Шевченко для ZN

Поделиться:

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.

Повернутись вверх